
Справа № 496/1685/17
Провадження № 2-а/496/84/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2017 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Горяєва І.М.,
за участю секретаря - Полубок Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобовязання здійснити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
31.05.2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив суд визнати відмову Малиновського управління пенсійного фонду України в м. Одесі у призначенні, нарахуванні та виплаті позивачу пенсії за вислугу років неправомірною та скасувати рішення №9880/03 від 22.12.2016 року та зобовязати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» в редакції Закону від 01.01.2007 року в розмірі 90% від середнього заробітку, без обмежень граничного розміру на підставі наданих документів та довідки прокуратури Одеської області від 07.02.2017 року №57 про розмір місячного заробітку, починаючи з 29.11.2016 року.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 29.11.2016 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Біляївському районі Одеської області (теперішнє Малиновське обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру». До заяви долучив всі необхідні документи, які свідчать про наявність у нього достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років. Однак, рішенням відповідача №9880/03 від 22.12.2016 року йому було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та змінами, які внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-ІV, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у т.ч. стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 роки. А також відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-ІІІ, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Позивач зазначає, що на момент його звернення про призначення пенсії діяв Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VІІ, відповідно до ст.86 якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. З 1997 року по 2015 рік позивач працював на посадах в органах прокуратури та для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом. Закон від 14.10.2014 року №1697 VІІ суттєво погіршує його становище та обмежує в реалізації законних прав та інтересів. На момент звернення до управління Пенсійного фонду страховий стаж роботи позивача, потрібний для призначення пенсії за вислугу років, складав 21 рік 6 місяців, з яких 19 років 2 місяці на прокурорських посадах та половина строку навчання в юридичному вузі. Рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивач вважає незаконним та таким, що порушує його конституційні права. У звязку з вище викладеним позивач був змушений звернутись до суду з вказаним позовом.
Позивач в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні та просив справу слухати у його відсутність (а.с.43).
Представник відповідача до судового засідання не з`явився, але надав до суду заперечення, у якому він просив відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі та справу слухати у відсутність представника (а.с.41-42).
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно дост. 2 КАС України,завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 1997 року по 2015 року, має стаж роботи 21 рік 6 місяців, з яких 19 років 2 місяці на прокурорських посадах та половина строку навчання в юридичному вузі, що підтверджується копією трудової книжки серії БТ ІІ №2710421 від 17.11.1997 року (а.с.24-34) та копією диплому спеціаліста (а.с.20, 23).
Згідно копії довідки та розрахунку до довідки (а.с.17, 18-19), виданої позивачу прокуратурою Одеської області від 02.02.2017 року №578 заробітна плата на 14.08.2015 року складається з основного окладу 1667 грн. 00 коп., класного чину 135 грн. 00 коп. та вислуги років 450 грн. 50 коп. (25%), сума заробітної плати для нарахування пенсії у межах максимальної становить 9104 грн. 65 коп.
29.11. 2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду для призначення та виплати пенсії за вислугу років. Однак листом Управління Пенсійного фонду України у Біляївському районі Одеської області № 9880/03 від 22.12.2016 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ЗУ «Про прокуратуру», мотивуючи тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VII від 02 березня 2015 року, у разі не прийняття до 01 червня 2015рокузакону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до ЗУ «Про прокуратуру». Оскільки до 01.06.2015 року не прийнято відповідного закону та норми до призначення пенсії скасовано (а.с.11).
Відповідно достатті 8 ОСОБА_2 Українив Україні діє принцип верховенства права.ОСОБА_2 Українимає найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 і повинні відповідати їй. ОСОБА_2є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіОСОБА_2 Українигарантується.
Статтею 46 ОСОБА_2 Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 58 ОСОБА_2 України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно дост. 64 ОСОБА_2 Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихОСОБА_2 України.
За приписами ст.ст.21,22 ОСОБА_2 Україниправа і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якоюОСОБА_2 Українивідокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 ОСОБА_2 Україниперебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Крім того Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року N 5- рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011 (рішення N 10-рп/2011)).
На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (1997 року) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.
Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакції від 12 липня 2001 р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
На день звернення позивача про призначення пенсії і на теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Таким чином, ст. 86 Закону № 1697-VIIзбільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зіст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 22 років, що є звуженням прав позивача в розумінніОСОБА_2 України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IVвстановлено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 р., за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 19-22, 46, 58, 64 ОСОБА_2 України та практики ЄСПЛ можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України, також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормахстатті 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакції від 12 липня 2001 року) і у тому розмірі, які були закріплені згаданою нормою закону та які були звуженіст. 86 Закону № 1697-VII.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що права позивача порушені та підлягають судовому захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 11, 17, 70, 158-163, 186, 256 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати відмову Малиновського обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років неправомірною та скасувати рішення за №9880/03 від 22.12.2016 року.
Зобов`язати Малиновське обєднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 01.01.2007 року в розмірі 90 % від середнього заробітку, без обмежень граничного розміру, на підставі наданих документів та довідки прокуратури Одеської області від 07.02.2017 року №578 про розмір місячного заробітку, починаючи з 29.11.2016 року (з дня звернення за пенсією).
Звернути постанову до негайного виконання у межах одного місяця.
Стягнути з Малиновського обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 640 грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя Біляївського районного суду
Одеської області ОСОБА_3
Судове рішення № 67418326, Біляївський районний суд Одеської області було прийнято 21.06.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 496/1685/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: