Рішення № 67396290, 22.06.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9339/13-ц 22.06.2017 22.06.2017 22.06.2017

Провадження №22-ц/784/1420/17

Справа № 490/9339/13-ц Головуючий першої інстанції: Батченко О.В.

Провадження № 22-ц/784/1420/17 Суддя-доповідач Апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Тищенко Л.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль» (далі ПАТ «ОСОБА_5 Аваль») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позивач вказував, що 03 лютого 2005 р. між Акціонерно поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 010/08-112/01162, відповідно до умов якого ОСОБА_5 відкрив відповідачеві відновлювальну кредитну лінію у розмірі 100000 дол. США із відсотковою ставкою за користування кредитом 14 % річних. Кредит надавався відповідачеві на строк з 03 лютого 2005 р. по 03 лютого 2008 р. 29 березня 2007 р. і 07 вересня 2007 р. між ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до вищевказаного кредитного договору, згідно яким ОСОБА_5 надає відповідачеві кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 368400 дол. США строком на 96 місяців, а саме, з 03 лютого 2005 р. по 03 лютого 2015 р., процентна ставка за користування кредитною лінією стала складати 12 % річних.

Як зазначав позивач, відповідач виконував свої зобов'язання неналежним чином, а тому згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України набув право на дострокове стягнення всієї суми кредиту, в звязку з чим заборгованість ОСОБА_3 станом на 10 квітня 2013 року складає 469450,55 доларів США, що еквівалентно 3752318грн. 25коп., з яких: заборгованість за кредитом 367559,59 доларів США, що еквівалентно 2937903грн. 64коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом 37464,91 доларів США, що еквівалентно 299457грн. 03коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 64426,07 доларів США, що еквівалентно 514957грн. 58коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ ОСОБА_5 Аваль просило стягнути з ОСОБА_3 вказану суму кредитної заборгованості.

В лютому 2014 року позивачем була подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_5 вказував, що після звернення до суду з даним позовом відповідачем була погашена заборгованість за тілом кредиту та процентами, а також відшкодований сплачений Банком судовий збір за позовну заяву. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р. в розмірі 841147 грн. 67 коп. та складається з нарахованої пені.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2014 р. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р. в сумі 841 147грн. 67коп., що є пенею за прострочення сплати кредиту та відсотків.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ОСОБА_5 Аваль».

В запереченнях, які надійшли до Апеляційного суду Миколаївської області, АТ «ОСОБА_5 Аваль» просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором установлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати належних йому процентів.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено та підтверджуються матеріалами справи, що 03 лютого 2005 р. між Акціонерно поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 010/08-112/01162, відповідно до умов якого ОСОБА_5 відкрив відповідачеві відновлювальну кредитну лінію у розмірі 100000 дол. США із відсотковою ставкою за користування кредитом 14 % річних. Кредит надавався відповідачеві на строк з 03 лютого 2005 р. по 03 лютого 2008 р. На виконання своїх зобовязань позивач перерахував відповідачу вказану суму.

29 березня 2007 р. і 07 вересня 2007 р. між ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до вищевказаного кредитного договору, згідно яким ОСОБА_5 надає відповідачеві кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 368400 дол. США строком на 96 місяців, а саме, з 03 лютого 2005 р. по 03 лютого 2015 р., процентна ставка за користування кредитною лінією стала складати 12 % річних (а.с. 8-12).

ОСОБА_3 обовязки по погашенню кредиту та процентів виконував неналежним чином, в звязку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 10 квітня 2013 року складала 469450,55 доларів США, що еквівалентно 3752318грн. 25коп., з яких: заборгованість за кредитом 367559,59 доларів США, що еквівалентно 2937903грн. 64коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом 37464,91 доларів США, що еквівалентно 299457грн. 03коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 64426,07 доларів США, що еквівалентно 514957грн. 58коп. (а.с. 5-7).

Відповідно до п. 6.5. укладеного сторонами кредитного договору 5 березня 2013 року Банком була направлена відповідачу вимога про дострокове повернення кредиту (а.с. 15), проте, у передбачений нею 30-дневний строк вона не була виконана ОСОБА_3

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що в період розгляду даної справи судом першої інстанції 30 та 31 січня 2014 року сторонами були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р., згідно яким сторони домовились, що станом на 31 січня 2014 року заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом становить 286493,28 доларів США, яка, враховуючи домовленість сторін про зміну валюти заборгованості, складає 1718959грн. 68коп. Відповідно до п.3 Додаткової угоди від 31 січня 2014 року сторони встановили, що з моменту зарахування на визначений цією угодою рахунок вищевказаних коштів зобовязання Позичальника перед Кредитором за Кредитним договором вважаються повністю виконаними (а.с. 70-72).

31 січня 2014 року між ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_3 були укладені кредитний договір № 014/81-1-0-00/6850 та додаткова угода до нього, за умовами яких ОСОБА_5 надав відповідачеві кредитні кошти в сумі 1718959грн. 68коп. для рефінансування заборгованості Позичальника перед Банком за кредитним договором № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р. (а.с. 73-78).

За таких обставин, враховуючи, що тільки під час розгляду справи у суді відповідачем на погодженим ним із Банком умовах була повністю погашена заборгованість за тілом кредиту та процентами, проте, борг позичальника за нарахованою відповідно до п. 9.1. Кредитного договору пенею не був погашений, з огляду на вимоги ст.ст. 526, 549, 550, 611 ЦК України суд правильно встановив обґрунтованість вимог ПАТ ОСОБА_5 Аваль щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором .

Посилання апеляційної скарги на те, що укладання сторонами 31 січня 2014 року додаткової угоди до кредитного договору № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р. припинило всі зобовязання сторін за кредитним договором, а тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 пені не можна прийняти до уваги.

Так, за положеннями статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Отже, пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобовязання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобовязання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобовязання.

Факт порушення відповідачем своїх обовязків щодо виконання зобовязань за кредитним договором, судом встановлений та ОСОБА_3 не оспорював ся.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що вона нарахована за період з 14 лютого 2011 року по 30 січня 2014 року, тобто, після укладання сторонами 31 січня 2014 року додаткової угоди до кредитного договору № 010/08-112/01162 від 03 лютого 2005 р. - пеня не нараховувалась.

Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача пені за період, коли ним порушувались передбачені договором обовязки по погашенню кредиту.

Також є необґрунтованими посилання апеляційної скарги на порушення судом статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі ? Декрет) та ст.. 192 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

На підставі укладеного сторонами 03 лютого 2005 р. кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті доларах США. Згідно з п. 9.1 зазначеного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оскільки виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Задовольняючи вимоги про стягнення пені, суд виходив з того, що Банком вона розрахована в іноземній валюті з переведенням її в національну за курсом, установленим НБУ на час розрахунку.

Такий висновок суду є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету і відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-246цс14, від 2 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про застосування позовної давності не можуть бути прийняті до уваги.

Разом з тим, при вирішенні питання про стягнення неустойки слід врахувати наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 2013 р. по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22 липня 1996 р. дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

З матеріалів справи вбачається, що протягом усього часу існування між сторонами кредитних правовідносин ОСОБА_3 не припиняв сплачувати заборгованість за договором кредиту, хоча і погашав її із порушенням встановлених договором строків і розміру (а.с. 5-6). До того ж 31 січня 2014 року ОСОБА_3 була повністю погашена заборгованість за тілом кредиту і процентами.

Враховуючи викладене, а також сімейний стан відповідача, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей (а.с. 97), колегія суддів вважає, що з урахуванням положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність, існують передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України підстави для зменшення загального розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, до 200 000грн.00коп.

За таких обставин, відповідно до ст.309 ЦПК України заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2014 р. підлягає зміні, шляхом зменшення розміру суми, що підлягає стягненню з відповідача, з 841 147грн. 67коп. до 200000 грн. 00 коп.

Згідно приписів ч. 3 ст. 60, ч. 1 ст. 61 ЦК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідач факт отримання ним кредитних коштів у розмірі, зазначеному в кредитному договорі № 010/08-112/01162 від 03.02.2005р. та додаткових угодах до нього від 29.03.2007 р. і 07.09.2007 р., не заперечував, розмір розрахованої Банком кредитної заборгованості станом на 10 квітня 2013 року не оспорював та не зазначав про наявність іншого розміру заборгованості.

За такого, доводи поданої представником ОСОБА_3 ОСОБА_4 - апеляційної скарги про ненадання Банком належних доказів перерахування позивачем відповідачу кредитних коштів та здійснення останнім його часткового погашення - не заслуговують на увагу.

Згідно розяснень, викладених у п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи викладене, та те, що розмір заборгованості ОСОБА_3 зменшився в звязку з її частковим погашенням після предявлення даного позову ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», а також приймаючи до уваги, що згідно заяви Банку сплачений ними судовий збір за позовну заяву був відповідачем відшкодований, судом першої інстанції не були стягнуті з ОСОБА_3 судові витрати та також не підлягають відшкодуванню сплачений відповідачем судовий збір за апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України , колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2014 р. змінити, зменшивши розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, з 841 147грн. 67коп. до 200000 грн. 00 коп. (двісті тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: І.В. Лівінський

ОСОБА_6