Ухвала суду № 67382265, 29.05.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

УХВАЛА

29 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І.суддів:Волкова О.Ф., Прокопенка О.Б., -розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2017 року у справі за його позовом до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича про визнання дій протиправними,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору відмовив, а його касаційну скаргу на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року повернув заявнику.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2017 року та Верховного Суду України від 19 січня 2017 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з положенням частини першої статті 88 КАС суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково.

Зі змісту оскарженого рішення видно, що причинами повернення касаційної скарги стали недодання документа, що підтверджує сплату судового збору. У рішенні Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2017 року, наданому для порівняння, суд, направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, дійшов висновку, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами.

З наведеного висновується, що суди не тлумачили зміст статті 88 КАС, а застосовували її залежно від фактичних обставин кожної із справ.

Потрібно також зазначити, що обґрунтування заяви, характер вимог, вид та правова природа оскарженого і порівнюваного рішень не вказують на наявність ознак (проявів) неоднакового застосування одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

В оскарженому рішенні та рішенні Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2017 року, наданому для порівняння, цей суд покликається на статтю 88 КАС, яка є нормою процесуального, а не матеріального права. Названі рішення не містять висновків щодо застосування норм матеріального права. Отже, немає підстав вважати, що має місце неоднакове застосування норм матеріального права за подібних правовідносин.

Посилання на ухвалу Верховного Суду України від 19 січня 2017 року як приклад неоднакового правозастосування є неприйнятним, оскільки вона постановлена цим судом не як судом касаційної інстанції.

З наведеного можна підсумувати, що заява не містить законних підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_4 до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича про визнання дій протиправними для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2017 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді О.Ф. Волков

О.Б. Прокопенко