Рішення № 67379232, 21.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110,м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Парамонов М.Л.

№22-ц/796/7152/2017 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №753/13401/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

Шебуєвої В.А.,

за участю секретаря Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А

У липні 2016 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У мотивування вимог посилалася на те, що вона згідно з Трудовим договором від 04.05.2016 року була працевлаштована на посаду менеджера по продажам косметологічної продукції в ФОП «ОСОБА_11» за адресою: АДРЕСА_1.

У процесі працевлаштування відповідач їй повідомив, що вона буде офіційно отримувати заробітну плату в розмірі 4000 грн та ще 3000-4000 грн як додаток до офіційного заробітку «в конверті».

Після підписання Трудового договору нею декілька місяців отримувалась заробітна плата в розмірі 4000 грн, але у відомостях про отримання вказаних коштів вона не розписувалась.

02 липня 2016 року в кінці робочого дня ОСОБА_4, яка є дружиною відповідача, підійшла до неї, почала кричати і заявляти, що їй не подобається як вона розмовляє з клієнтами по телефону, а потім сказала, щоб вона негайно покинула своє робоче місце і більше не появлялась в приміщенні офісу.

Коли вона вийшла з приміщення офісу, їй стало зле, почало боліти серце, виникла головна біль, що змусило звернутись за лікарською допомогою. Після медичного огляду було встановлено, що в неї виник гіпертонічний криз і в період з 02.07.2016 до 12.07.2016 року вона знаходилась на лікарняному.

Після закінчення лікарняного вона мала бажання продовжити працювати в ФОП «ОСОБА_11», однак із отриманого розпорядженням №5-07/16 від 06.07.2016 року вона дізналася, що її звільнено з 02.07.2016 року з посади менеджера в зв'язку з прогулом без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таке звільнення є незаконним, оскільки відбулося під час перебування її на лікарняному.

Крім того, у п. 3 Трудового договору вказано, що відповідач зобов'язується виплачувати їй 1 450 грн заробітної плати за місяць. Їй була призначена заробітна плата в сумі 4000 грн, яку вона отримувала протягом 2-х місяців, і тому їй невідомо, чому в тексті договору вказана інша сума.

Також їй була завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 70 000 грн.

З урахуванням наведеного просила суд:

- скасувати розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпПУ, яке було оголошено відповідачем ФОП «ОСОБА_11» в особі ОСОБА_2 у залі судового засідання та поновити її на посаді менеджера ФОП «ОСОБА_11»;

- стягнути з відповідача ФОП «ОСОБА_11» в особі ОСОБА_2 9840 грн за час вимушеного прогулу, з розрахунку 4000 грн неотриманої заробітної плати за один місяць;

- стягнути з відповідача ФОП «ОСОБА_11» в особі ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду в сумі 70 000 грн;

- стягнути з відповідача ФОП «ОСОБА_11» в особі ОСОБА_2 10 000 грн оплату за отримання адвокатської допомоги.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 рокупозов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року про звільнення з 02.07.2016 року ОСОБА_3 з посади менеджера у ФОП ОСОБА_2 та поновлено її на зазначеній посаді з 03 липня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь ОСОБА_3 8 432 грн 42 коп., в порядку відшкодування моральної шкоди - 5000,00 грн, суму витрат на правову допомогу у розмірі 6338 грн 80 коп., а всього - 19771 грн 22 коп.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь держави судовий збір в сумі 1102 грн 40 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць - у розмірі 1240 грн 00 коп. допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тому, що розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року про звільнення ОСОБА_3 за прогул з 02.07.2016 року з посади менеджера у ФОП «ОСОБА_2.» на час винесення оскаржуваного судом рішення вже було скасовано розпорядженням №8-10/16 від 11.10.2016 року та що він зробив перерахунок середньомісячної плати за 72 дні вимушеного прогулу, розмір якої склав 4320 грн.

Вказує, що 11.10.2016 року в судовому засіданні він запропонував позивачу вийти з 12.10.2016 року на своє робоче місце, отримати вказані кошти та приступити до виконання своїх трудових обов'язків.

Однак, позивач без поважних причин 12.10.2016 року не вийшла на роботу, до того ж з 12.10.2016 року приступила до роботи на новому місці роботи,

Посилається й на те, що судом не взяте до уваги розпорядження від 09.11.2016 року про звільнення позивача з посади за прогул.

Також вказує, що суд безпідставно стягнув із нього 8432,42 грн, в порядку відшкодування моральної шкоди 5000 грн, суму витрат на правову допомогу в розмірі 6338,80 грн, а всього 19 771,22 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 04 травня 2016 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. (а.с. 31)

Згідно п. 1, 2, 3 Трудового договору цей договір є безстроковим, що укладається на невизначений строк. Працівник зобов'язаний виконувати просування готової продукції на ринок, формувати попит, отримувати та оброблювати замовлення, підготовку продукції до відправлення покупцям, відвантаження продукції. Фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівникові у розмірі 1450 грн на місяць.

Відповідно до розпорядження ФОП ОСОБА_2 №5-07/16 від 06.07.2016 року ОСОБА_5 звільнена з посади менеджера з 02.07.2016 року в зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України. (а.с. 7)

ОСОБА_5 змінила прізвище «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», що підтверджується Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 від 27.09.2016 року. (а.с. 156)

У ч. 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За положеннями п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

05 липня 2016 року директором ОСОБА_2 у присутності менеджера ОСОБА_6 та кур'єра ОСОБА_7 о 18:10 год складено акт про те, що 02, 04, 05 липня 2016 року менеджер ОСОБА_5 була відсутня на роботі з 09:00 год до 18:00 год. (а.с. 8)

Водночас, згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9 роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

З 02.07.2016 року по 11.07.2016 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному, що підтверджуються листком непрацездатності серії АДА №566624 від 02.07.2016 року. (а.с. 4)

Відповідно до відповіді Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва №1346 від 01.10.2016 року листок непрацездатності серії АДА №566624 виданий згідно чинного законодавства. (а.с. 118)

Отже, матеріалами справи підтверджено, що звільнення ОСОБА_3 з 02.07.2016 року на підставі розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року відбулося з порушенням норм трудового законодавча.

Разом з тим, визнаючи розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року незаконним, поновлюючи ОСОБА_3 на посаді менеджера з 03.07.2016 року та стягуючи з ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8 432 грн 42 коп., суд першої інстанції не звернув уваги на таке.

Розпорядженням ФОП ОСОБА_2 №8-10/16 від 11 жовтня 2016 року скасовано розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року, поновлено ОСОБА_5 на роботі та здійснено перерахунок середньої місячної заробітної плати з 02.07.2016 року по 11.10.2016 року. (а.с. 119)

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Перерахунок середньої місячної заробітної плати з 02.07.2016 року по 11.10.2016 року підтверджується відомостями на виплату грошей №55-0000020 за липень 2016 року, №55-0000021 за серпень 2016 року, №55-0000023 за вересень 2016 року, №55-0000024 за жовтень 2016 року. (а.с. 121, 123-125)

Копія розпорядження ФОП ОСОБА_2 №8-10/16 від 11 жовтня 2016 року була долучена до матеріалів справи 11.10.2016 року та надана для ознайомлення ОСОБА_3

Із наведеного вище вбачається, що оскаржуване ОСОБА_3 розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року було скасовано самостійно ФОП ОСОБА_2 як незаконне, поновлено позивача на роботі та здійснено перерахунок середньої місячної заробітної плати з 02.07.2016 року по 11.10.2016 року.

Отже, порушене право ОСОБА_8 було відновлено відповідачем шляхом винесення розпорядження №8-10/16 від 11 жовтня 2016 року.

Відтак підстав для визнання розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року незаконним, поновлення ОСОБА_3 на посаді менеджера з 03.07.2016 року та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 8432 грн 42 коп. у суду першої інстанції не було.

На час ухвалення рішення суду не існувало незаконного розпорядження про звільнення, оскільки роботодавець визнав той факт, що ОСОБА_3 була звільнена помилково і відновив її порушене право, як шляхом скасування розпорядження про звільнення, так і зазначення в розпорядженні про виплату їй заробітної плати.

Зазначене розпорядження долучено до матеріалів справи 11.10.2016 року і було предметом судового дослідження. (а.с. 146-147)

Факт ознайомлення з цим розпорядженням ОСОБА_3 не спростовує.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Ці обставини повинні бути належно доведені. Не відповідало б змісту ст. 237-1 КЗпП України стягнення з власника моральної шкоди лише на підстави заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині першій ст. 237-1 КЗпП України (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя).

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Винесенням розпорядження №8-10/16 від 11 жовтня 2016 року про скасування розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року, поновлення ОСОБА_3 на роботі та здійснення перерахунку середньої місячної заробітної плати з 02.07.2016 року по 11.10.2016 року ФОП ОСОБА_2 підтверджено порушене право ОСОБА_3 на працю, а тому суд першої інстанції, враховуючи обставини справи, ступінь моральних страждань внаслідок незаконного звільнення та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Суд підставно виходив з того, що позивач була позбавлена можливості певний період працювати, отримувати заробітну плату і це призвело до моральних страждань та необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя.

Щодо витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, чинній на час надання правової допомоги)розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У пунктах 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Матеріалами справи підтверджено, що 03.07.2016 року між ОСОБА_9 та адвокатом ОСОБА_10 укладено Договір про надання правової допомоги. (а.с.13-14).

Відповідно до пп. 1 п. 1 якого клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на представництво його інтересів та надання правової допомоги у цивільному законодавстві щодо з усіма правами сторони, третьої особи, в тому числі подання позовних заяв, скарг, апеляційних та касаційних скарг, скарг в порядку повторної касації та у порядку виключного провадження, представництво інтересів клієнта у всіх судових органах, включаючи Європейський суд з прав людини, зміну предмета та підстави позовних вимог, укладення мирової угоди, оскарження рішення судів усіх інстанції, які розглядаються за участю клієнта в судах, підготовка заяв та позовних заяв в суди та підтримка вимог в судах в якості представника та здійснення інших повноважень передбачених процесуальним законодавством. (а.с. 7-10 т. 1)

ОСОБА_10 має право на заняття адвокатською діяльністю, що вбачається з Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №397 від 27.10.2005 року. (а.с. 15)

18.07.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 складено Акт прийому наданих послуг до цивільно-правового договору. (а.с. 17)

За надання правової допомоги ОСОБА_3 сплачено ОСОБА_10 10000 грн, що підтверджується відповідною розпискою від 18.07.2016 року. (а.с. 16)

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1102,40 грн за надання консультацій адвокатом та складання позовної заяви, проте не може погодитися щодо стягнення 5236,40 грн за участь у судових засіданнях.

Так, 05.09.2016 року засідання тривало 1 год 23 хв., 11.10.2016 року - 1 год 37 хв., 10.11.2016 року - 36 хв., 02.12.2016 року - 3 год 25 хв. (а.с. 100-101, 126-127, 147, 160-162)

Всього тривалість судових засідань за участю ОСОБА_10 становить 7 год 1 хв., а тому вартість послуг за надання правової допомоги у судових засіданнях становить:

1 хв. = 1378 грн * 40% / 100% = 9,1866666667 грн

7 год 1 хв. = 421 хв.

9,1866666667 грн * 421 хв. = 3867,59 грн

Отже, рішення суду в частині визнання незаконним розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року, поновлення ОСОБА_3 на посаді з 03 липня 2016 року, стягнення з відповідача на користь позивача 8 432 грн 42 коп., допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць - у розмірі 1240 грн 00 коп.підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Крім того, рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 5000 грн, суми витрат на правову допомогу у розмірі 6338 грн 80 коп., а всього - 19771 грн 22 коп., в частині стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1102 грн 40 коп. підлягає зміні шляхом зменшення суми витрат на правову допомогу з 6338 грн 80 коп. до 4969 грн 99 коп., зменшення загальної суми з 19 771 грн 22 коп. до 9 969 грн 99 коп. та зменшення суми судового збору з 1 102 грн 40 коп. до 39 грн 37 коп. (враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог).

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 21, п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 235, 237-1 КЗпП України,Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року в частині визнання незаконним розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року про звільнення з 02.07.2016 року ОСОБА_3 з посади менеджера у ФОП ОСОБА_2 та поновлення її на зазначеній посаді з 03 липня 2016 року, стягнення з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь ОСОБА_3 8 432 грн 42 коп., допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць - у розмірі 1240 грн 00 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним розпорядження №5-07/16 від 06.07.2016 року про звільнення з 02.07.2016 року ОСОБА_3 з посади менеджера у ФОП ОСОБА_2 та поновлення її на зазначеній посаді з 03 липня 2016 року, стягнення з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь ОСОБА_3 8 432 грн 42 коп. відмовити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь ОСОБА_3 в порядку відшкодування моральної шкоди - 5000,00 грн; суми витрат на правову допомогу у розмірі 6338 грн 80 коп., а всього - 19771 грн 22 коп. змінити, зменшивши суму витрат на правову допомогу з 6338 грн 80 коп. до 4969 грн 99 коп. та зменшивши загальну суму стягнення з 19 771 грн 22 коп. до 9 969 грн 99 коп.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця на користь держави судового збору в сумі 1102 грн 40 коп. змінити, зменшивши суму з 1 102 грн 40 коп. до 39 грн 37 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва