Ухвала суду № 67379118, 13.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 755/15637/16-ц головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М.

апеляційне провадження № 22-ц/796/2755/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Шинкарука Ігора Васильовича, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що 4 жовтня 2016 року старший державний виконавець Снятинського районного відділу державної виконавчої служби Шинкарук І.В. виніс постанову про відкриття провадження з примусового виконання виконавчого листа №755/24107/13-ц, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 21 жовтня 2013 року, про стягнення з нього на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості у розмірі 3 649 грн. 79 коп.

Однак, скаржник вважає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавчий лист міг бути пред'явлений до виконання у строк не пізніше 21 жовтня 2014 року, а тому просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Снятинського районного відділу ДВС Шинкарука І.В. щодо відкриття виконавчого провадження від 4 жовтня 2016 року за виконавчим листом від 21 жовтня 2013 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про задоволення його скарги.

Особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як убачається з матеріалів справи, що у Снятинському районному відділі державної виконавчої служби на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження ВП № 41747111 з примусового виконання виконавчого листа № 755/24107/13-ц, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 21 жовтня 2013 року на підставі судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" 3649 грн. 79 коп. заборгованості та 364 грн. 15 коп. судових витрат.

2 жовтня 2015 року головним державним виконавцем ВДВС Снятинського районного управління юстиції Чичулом Ю.І. винесено постанову про повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу у порядку п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження"( в редакції Закону від 02 червня 2016 року ) передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 4,5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження"( в редакції Закону від 02 червня 2016 року) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Виходячи з наведеного, перебіг строку пред'явлення виконавчого листа до виконання розпочинається з 03 жовтня 2015 року і закінчується відповідно 03 жовтня 2018 року.

30 вересня 2016 року ПАТ "Дельта Банк" повторно звернулося до Снятинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з заявою про прийняття виконавчого листа до примусового виконання.

Отже, стягувач в установлений законом строк пред'явив виконавчий лист до виконання, а тому у державного виконавця були відсутні підстави до відмови у відкритті виконавчого провадження з наведених підстав.

Постановою старшого державного виконавця Снятинського відділу державної виконавчої служби Шинкаруком І.В. від 4 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №755/24107/13-ц, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 21 жовтня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" 3649 грн. 79 коп. заборгованості та 364 грн. 15 коп. судових витрат, а всього 4013 грн. 94 коп. ( а.с.16- 19).

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив із того, що дії державного виконавця були прийняті відповідно до вимог закону, в межах наданих йому повноважень і права чи свободи заявника не були порушені.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи, доказам, яким судом дана належна правова оцінка.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1, 3 п. 1, п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" ( у редакції від 02 червня 2016 року) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є необґрунтованими, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що стягувач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження 30 вересня 2016 року, тобто у межах установленого Законом строку, згідно якого визначено перелік підстав переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме з дня повернення йому виконавчого листа. Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та постановив законну ухвалу.

Разом з тим, суд при вирішення скарги помилково посилався на норми Закону України "Про виконавче провадження" у редакції на момент повернення виконавчого листа стягувачу, а саме: 06 червня 2015, оскільки положенням частини 3 статті 2 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статті 17, п.1,4 ч. 1 ст. 19, 25, ч. 3 ст. 23 , ч. 5 ст. 47 Закону України " Про виконавче провадження" який був чинний станом на 06 червня 2015 року, застосовується у тому випадку, коли суд вирішував би скаргу про безпідставність винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необхідним змінити ухвалу суду в частині застосування норм матеріального права і вважати, що скарга ОСОБА_1 вирішена на підставі вимог Закону " Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в частині правового обґрунтування змінити та вважати, що скарга ОСОБА_1 вирішена на підставі норм Закону України " Про виконавче провадження" у редакції від 02 червня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова