Ухвала суду № 67373537, 20.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12322/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінерфін-Транс» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінерфін-Транс» (далі - Позивач) звернулось до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 травня 2016 року №0002711402, від 05 серпня 2016 року №0004551402, від 27 травня 2016 року №0007681406.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Відповідача та заперечення представників Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками податкового органу на підставі направлень від 28.03.2016 року № 1327/26-15-13-04-06 та від 29.03.2016 року № 417/26-15-14-02-03; № 418/26-15-14-02-03; № 419/26-15-14-02-03; № 826/26-15-14-03-03; № 523/26-15-14-06-04 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мінерфін-Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 27 квітня 2016 року №188/26-15-14-02-03/38218128 та встановлено такі порушення: п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 132285,00 грн; п.160.2 ст.160 Кодексу, внаслідок чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за 2013 та 2014 роки на суму 3005826,55 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані таким чином:

1)безпідставне віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинам із ТОВ «Ретус» та ДП «Трансгарант-Україна» у зв'язку із недоведеністю реальності господарських операцій та зв'язку із господарською діяльністю підприємства, зокрема: в актах виконаних робіт не зазначено конкретного переліку виконаних робіт та посилання на інші документи, що підтверджують виконання робіт, відсутні вартісні та кількісні показники формування вартості робіт, не зазначено місце виконання, не надано до перевірки актів виконаних робіт, відповідно до яких ДП «Трансгарант-Україна» отримало агентську винагороду; договори, укладені між позивачем та постачальниками залізничних вагонів, не містять інформацію щодо участі агентів в їх укладенні;

2)ТОВ «Мінерфін-Транс» при виплаті компанії АТ «Мінерфін», Словацька Республіка, доходу із джерел походження з України у вигляді відсотків за користування кредитом у сумі 1759397,25 євро не утримало податок з доходу нерезидента.

Відповідач 24 травня 2016 року листом №11463/10/26-15-14-02-03 повідомив Позивача про те, що за результатами розгляду заперечення вирішено акт перевірки залишити без змін, а заперечення без задоволення.

Згідно з рішенням Державної фіскальної служби України від 01 серпня 2016 року №16473/6/99-99-11-01-01-25 визнано висновки акта перевірки стосовно завищення податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат Позивача по взаємовідносинам із ТОВ «Ретус» такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є передчасними, і скасовано відповідні нарахування. Отже, господарські операції Позивача по відносинам із ТОВ «Ретус» не є підставою для визначення грошових зобов'язань.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2016 року №0002711402 згідно з п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 Кодексу, за порушення п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Кодексу ТОВ «Мінерфін-Транс» про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 132 285,00 грн.

податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2016 року №0007681406 згідно з пп.54.3.5 п.54.3 ст.54 Кодексу, за порушення п.152.8 ст.52, п.160.2 ст.160 Кодексу ТОВ «Мінерфін-Транс» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних підприємств на 3388912,38 грн, у тому числі за основним платежем на 3005826,55 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 383085,83 грн.

податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2016 року №0004551402 згідно з п.54.3 ст.54, п.п.86.7, 86.8 ст.86 Кодексу, за порушення п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Кодексу ТОВ «Мінерфін-Транс» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 82687,00 грн, у тому числі за основним платежем на 66142,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 16536,00 грн.

Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених правових норм випливає, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

06 березня 2014 року між ДП «Трансгарант-Україна» (виконавець) та ТОВ «Мінерфін-Транс» (замовник) укладено агентський договір №1247, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди №1 від 18 серпня 2014 року, виконавець за дорученням замовника зобов'язується надати послугу по сприянню в укладенні договору купівлі-продажу залізничних вагонів, технічні характеристики яких зазначені у підпункті 1.1.1 договору, у кількості 25 одиниць; виконавець зобов'язаний вивчити ринок з метою пошуку продавців, бажаючих продати замовнику вагони, виконувати надане йому доручення відповідно до вказівок замовника.

Згідно з пунктом 1.3 договору винагорода виконавця складає 15874,15 грн за один вагон, придбаний замовником у продавця, пошук якого здійснив виконавець.

Відповідно до звітів про виконання доручення від 24 квітня 2014 року та від 19 листопада 2014 року та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за квітень та листопад 2014 року виконавець надав послуги з пошуку постачальника залізничних вагонів та сприяв укладенню договорів від 13 березня 2014 року №7614/010 018/с та від 02 вересня 2014 року №7614/010 085/с між ТОВ «Мінерфін-Транс» та ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» на поставку 50 напіввагонів у квітні 2014 року та 25 напіввагонів у листопаді 2014 року, за що отримав агентську винагороду у загальній сумі 1190561,25 грн.

ДП «Трансгарант-Україна» виписало Позивачу податкові накладні від 30 квітня 2014 року №422 на загальну суму 793 707,50 грн, у тому числі податок на додану вартість 132284,58 грн та від 19 листопада 2014 року №262 на загальну суму 396853,75 грн, у тому числі податок на додану вартість 66142,29 грн, всього на 1190561,25 грн, у тому числі податок на додану вартість 198426,87 грн.

Позивачем перераховано на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджується виписками банку, які наявні у матеріалах справи.

У податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевіряємий період Позивач відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ДП «Трансгарант-Україна».

За приписами пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Кодексу передбачено такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Кодексу).

За приписами пункту 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагент Позивача - ДП «Трансгарант-Україна», був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законом порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Кодексу.

Частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначає господарську діяльність як діяльність особи, пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Мінерфін-Транс» здійснює діяльність з виробництва залізничних локомотивів, ремонту та технічного обслуговування інших транспортних засобів, у сфері вантажного залізничного транспорту, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Придбані у ДП «Трансгарант-Україна» послуги замовлялись з метою придбання залізничних вагонів для використання у власній господарській діяльності, зокрема для надання послуг вантажних залізничних перевезень.

Позивач уклав із ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» договір від 13 березня 2014 року №7614/010 018/с та від 02 вересня 2014 року №7614/010 085/с, згідно з якими ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» зобов'язалось виготовити та поставити в 2014 році на піввагони, моделі 13-783 згідно ТУ У 3.06-05763814-203-96 та чинної технічної документації заводу-виробника.

ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» поставило Позивачу 75 напіввагонів, що підтверджується актами прийому-передачі від 11 квітня 2014 року №1, від 13 квітня 2014 року №2, від 08 жовтня 2014 року №1 та від 30 жовтня 2014 року №2; податковими накладними від 17 березня 2014 року №47, від 09 квітня 2014 року №№49, 50, від 05 вересня 2014 року №23, від 09 вересня 2014 року №40, від 29 вересня 2014 року №177 та від 23 жовтня 2014 року №81.

Разом з тим, сприяння ДП «Трансгарант-Україна» для укладення вказаних договір підтверджується, зокрема: зверненням останнього до ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» від 06 березня 2014 року №231/1 про направлення комерційної пропозиції; листом ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» від 10 березня 2014 року №76-01-48/198-1 повідомив про можливість поставки 150 напіввагонів моделі 12-783 та про умови їх поставки; повідомленням ДП «Трансгарант-Україна» від 11 березня 2014 року №245/1 на адресу ТОВ «Мінерфін-Транс» щодо комерційної пропозиції ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод».

У свою чергу придбані у ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод» напіввагони знаходяться на балансі Позивача, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 105 «Необоротні активи 2014 рік», по рахунку 631 та карткою рахунку 631 контрагента ПАТ «Крюковський вагонобудівельний завод»; вказані вагони також обліковуються за ТОВ «Мінерфін-Транс» в автоматизованому банку даних Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці для курсування вагонів шляхами загального користування, станція приписки вагонів «Дніпрорудне», про що зазначено у листі Державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 22 травня 2015 року №В.о.Н-21/587.

Крім того, на підтвердження реальності спірних господарських операцій та факту використання придбаних послуг у межах господарської діяльності Позивачем надано копії таких документів: господарські договори про надання агентських послуг, звіти про виконання доручення, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, виписки банку, ділова переписка щодо комерційної пропозиції по відносинам із ДП «Трансгарант-Україна»; договори поставки вагонів, технічні умови акти приймання-передачі, податкові накладні та виписки банку щодо фактичного використання придбаних послуг у господарській діяльності та придбання вагонів; оборотно-сальдові відомості, картки рахунків щодо подальшого руху товарів.

За таких обставин, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій, доказів на підтвердження зворотного Відповідачем до суду не надано.

Статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Між тим, на момент здійснення спірних господарських операцій ДП «Трансгарант-Україна» було зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про помилковість висновків акта перевірки про незазначення в актах виконаних робіт конкретного переліку виконаних робіт та посилання на інші документи, що підтверджують виконання робіт, вартісних та кількісних показників формування вартості робіт та місця виконання, оскільки наявні у справі копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) свідчать про наявність у них посилань на звіти про виконання доручення, та про отримання агентської винагороди у відповідному розмірі, відомості про місце складання.

Слід зазначити, що згідно з вимогами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вартісні та кількісні показники формування вартості робіт не є обов'язковим реквізитом первинних документів.

Отже, окремі недоліки в оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших доказів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання апелянта про ненадання до перевірки актів виконаних робіт, згідно з якими ДП «Трансгарант-Україна» отримало агентську винагороду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказані акти були додані разом із запереченнями на акт перевірки, що узгоджується із нормами пункту 86.7 статті 86 Кодексу.

За приписами статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Кодексу право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

З урахуванням навеленого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ДП «Трансгарант-Україна».

Отже, податкові повідомлення-рішення контролюючого органу від 26 травня 2016 року №0002711402 та від 05 серпня 2016 року №0004551402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо висновків суб»єкта владних повноважень про неутримання ТОВ «Мінерфін-Транс» податку з доходу нерезидента при виплаті компанії АТ «Мінерфін», доходу із джерел походження з України колегія суддів зазначає таке.

За приписами пункту 160.2 статті 160 Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Пункт 3.2 статті 3 Кодексу визначає, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до підпункту «а» пункту 160.1 статті 160 Кодексу для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Згідно з положеннями статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, яка набрала чинності 22 листопада 1996 року, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від валової суми процентів.

Тобто, за загальним правилом проценти, що виплачуються нерезиденту, мають оподатковуватись у країні нерезидента; умовою ж оподаткування процентів в країні їх виникнення передбачено - Україні, є встановлений розмір податку, який стягується, а саме він не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми процентів.

Водночас за змістом пункту 160.2 статті 160 Кодексу ставка податку з доходів нерезидента становить 15 відсотків, а тому дохід у вигляді процентів, виплачений позивачем нерезиденту, має оподатковуватись у Словацькій Республіці.

З пункту 103.1 статті 103 Кодексу вбачається, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 103.5 статті 103 Кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

З наведених правових норм випливає, що необхідною умовою застосування звільнення платника податків від оподаткування, який передбачено Конвенцією між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, є факт наявності у нерезидента України статусу резидентства Словацької Республіки на момент здійснення спірних операцій.

Як встановлено в акті перевірки та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Мінерфін-Транс» у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року здійснювало виплату доходу джерелом походження з України у вигляді відсотків за користування кредитом у загальній сумі 1759 397,25 євро (еквівалент 30058265,52 грн) нерезиденту АТ «Мінерфін» (MINERFIN, a.s.) (Словаччина) згідно з договором позики від 17 квітня 2013 року №1/2013.

На підтвердження статусу АТ «Мінерфін» (MINERFIN, a.s.) як резидента Словацької Републіки Позивач надав до перевірки належним чином легалізовані та перекладені сертифікати, видані податковою інспекцією для окремих податкових суб'єктів, якими засвідчено, що компанія АТ «Мінерфін» є резидентом Словацької Республіки відповідно до Угоди між Словацькою Республікою та Україною про запобігання подвійного оподаткування, як набрала чинності 22 листопада 1996 року, а саме: за 2013 рік - від 25 березня 2013 року №9900399/5/1118861/2013/Vrb; за 2014 рік - від 27 січня 2014 року №9900399/5/33304/2014; за 2015 рік - від 02 лютого 2015 року №9900399/5/253548/2015; вказана обставина зафіксована в акті перевірки та не заперечувалась представниками апелянта при розгляді справи судом.

АТ «Мінерфін» сплатило відповідний податок на доходи з процентів по договору позики в Словацькій Республіці, що підтверджують відповідні податкові декларації з податку на прибуток, копії яких містяться у справі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за таких обставин ТОВ «Мінерфін-Транс» не мало обов'язку утримувати податку з доходу нерезидента при виплаті компанії АТ «Мінерфін».

Крім того, Відповідач вказує про необхідність сплати Позивачем податку з доходу нерезидента за ставкою 10 відсотків, проте, Кодексом не встановлено такої ставки податку з доходу, виплаченого на користь нерезидента з джерелом його походження з України.

Отже, висновки акта перевірки про порушення Позивачем пункту 160.2 статті 160 Кодексу та заниження податку на прибуток іноземних юридичних на суму 3005826,55 грн є помилковими, а відповідно податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2016 року №0007681406 - протиправним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованим та законним, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Слід звернути увагу на те, що апеляційна скарга частково містить виклад обставин, які не є предметом цього спору. Представники Відповідача при розгляді справи судом апеляційної інстанції вказали, що такі обставини були зазначені помилково.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст.201, 202 КАС України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 26 червня 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.