Рішення № 67361785, 15.06.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/582/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого – Ващенко Л.Г.

суддів – Колеснікова Г.Я., Вадовської Л.М.

при секретарі – Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі-Банк 1) звернулось із позовом про стягнення із позичальника і його поручителя заборгованості за кредитним договором у розмірі 239 421,27 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що 12.02.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (у подальшому публічне акціонерне товариство, далі-Банк 2) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 89 250 доларів США зі сплатою 13% річних на строк до 12.02.2015 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 12.02.2008 року, між Банком 2 і ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов’язалась солідарно відповідати разом із позичальником за невиконання, неналежне виконання умов кредитного договору.

08.12.2011 року між Банком 2 і Банком 1 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 року.

Посилаючись на те, що позичальник допустив заборгованість з повернення кредиту та процентів, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2015 року скасовано заочне рішення суду від 05.03.2014 року із призначенням справи до розгляду по суті.

Представник відповідачів подав заяву про застосування строку позовної давності.

Сторони не приймали участі у судовому засіданні 27.05.2016 року в суді першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2016 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Банка 1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність рішення суду і відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

У засіданні колегії суддів: представник відповідачів скаргу не визнав.

Представник Банка 1 не з’явився у засідання колегії суддів 15.06.2017 року, сповіщений про розгляд справи 15.06.2017 року, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив стягнути із позичальника і його поручителя заборгованість за кредитним договором від 12.02.2008 року станом на 15.10.2013 року у розмірі 239 421,27 гривень (а.с.3-5 т.1).

Позов підлягає задоволенню частково зважаючи на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини із зобов’язань, які регулюються нормами ЦК України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами і порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, а у разі порушення настають правові наслідки, встановлені договором чи законом ( ст. ст. 629, 610, 611 ЦК України)

Колегією суддів встановлено, що 12.02.2008 року між Банком 2 і ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (далі-кредитний договір), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 89 250 доларів США зі сплатою 13% річних на строк до 12.02.2015 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 12.02.2008 року, між Банком 2 і ОСОБА_3 12.02.2008 року укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов’язалась солідарно відповідати разом із позичальником за невиконання, неналежне виконання умов кредитного договору (а.с.6-20 т.1).

За умовами кредитного договору в заставу передано автомобіль «Lexus LX 470» (далі-автомобіль), на придбання якого видавався кредит (п.1.4, розділ 2 кредитного договору, а.с.8 т.1).

12.02.2008 року між відкритим акціонерним товариством Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» (далі-СК) і ОСОБА_2, вигодонабувач - ОСОБА_4 2, укладено договір добровільного страхування транспортного засобу – автомобіля. Страхова сума за договором склала 530 250 гривень. Страховим випадком за договором визначено, зокрема, незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом шляхом крадіжки, грабежу чи розбою (ризик «незаконне заволодіння»,п. 2.3.1.5 договору, а.с.96-99 т.1).

04.03.2008 року, згідно квитанції №9, на погашення боргу позичальник сплатив 1 643,13 доларів США еквівалент 8 297,81 гривень. 04.04.2008 року, по квитанції № 31, у погашення боргу за кредитним договором сплачено 2 052,36 доларів США еквівалент 10 359,37 гривень. 05.05.2008 року, за квитанцією № 54, погашена заборгованість у розмірі 2 008 доларів США еквівалент 10 140,40 гривень. 11.06.2008 року, по квитанції №17 погашено борг у розмірі 2 030 доларів США еквівалент 9 848,55 гривень (а.с.91-94 т.1).

31.05.2008 року викрадено автомобіль, який був предметом застави за кредитним договором, у зв’язку з чим 06.06.2008 року порушена кримінальна справа, по якій до цього часу вирок не постановлено (а.с.95 т.1).

26.11.2008 року СК виплатила вигодонабувачу – Банку 2 страхове відшкодування у розмірі 486 018,82 гривень, що станом на 20.11.2008 року в еквіваленті становило 73 532,26 доларів США \468 018,82: 6.6096\ (а.с.229-235 т.1).

08.12.2011 року між Банком 2 і Банком 1 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 року (а.с.34-36 т.1).

Позивач – ОСОБА_4 1, на підтвердження розміру заборгованості за кредитом та відсотками станом на 15.10.2013 року надав довідку, згідно якої заборгованість по кредиту становить 17 707,46 доларів США еквівалент 141 353,73 гривень, а заборгованість по

відсоткам – 12 246,41 доларів США еквівалент 97 885,56 гривень (а.с.24). Будь-яких інших доказів на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_4 1 не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій.

Тому колегія суддів виходе із наступного.

За розрахунками представника відповідачів, в період з 04.03.2008 року по 11.06.2008 року (до викрадення автомобіля, предмета застави) позичальник погасив 4 252 долара США по кредиту (1063х4) і 3 480,49 доларів США по процентам (580,13+988,36+ 945 + 967), а.с.9.10 т.2.

Станом на 01.06.2008 року заборгованість за кредитом становила 84 998 доларів США (89 250-4 252).

З липня 2008 року, у зв’язку із викраденням автомобіля і вирішенням питання про виплату СК страхового відшкодування, позичальник припинив погашати кредит та відсотки.

26.11.2008 року СК виплатила Банку 2, як вигодонабувачу за договором добровільного страхування транспортного засобу, який був предметом застави і на придбання якого надавався кредит, страхове відшкодування у розмірі 486 018,82 гривень еквівалент 73 532,26 доларів США.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування розмір заборгованості за кредитом становив 11 465,74 доларів США (84 998-73 532,26).

З грудня 2008 року по грудень 2011 року (08.12.2011 року ОСОБА_4 2, за договором купівлі-продажу, передав Банку 1 право вимоги по кредитному договору від 12.02.2008 року), ОСОБА_4 2 не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості з позичальника і його поручителя.

08.12.2011 року право вимоги за кредитним договором від 12.02.2008 року зі строком дії до 12.02.2015 року, перейшло до Банка 1.

Беручи до уваги, що представник позичальника подав заяву про застосування строку позовної давності, колегіє суддів розмір заборгованості по процентам розраховано за період з листопада 2010 року по листопад 2013 року (час звернення із позовом до суду), і, за розрахунками апеляційного суду становить 13 757,69 доларів США (11 465,74:360 х на кількість днів місяця).

Разом з тим, позивачем заявлена вимога про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 97 885,56 гривень еквівалент 12 246,41 доларів США (12 246,41х799,3), а.с.4,27 т.1.

Тому, виходячи з вимог ст.. 303 ч.1 ЦПК України, із позичальника на користь позивача – Банка 2 підлягає стягненню заборгованість станом на 15.10.2013 року у розмірі 189 531 гривень 21 копійка, з яких 91 645, 65 гривень заборгованість за кредитом (11 465,74х799,3) і 97 885,56 гривень заборгованість по відсоткам (12 246,41х799,3).

ОСОБА_4 станом на час звернення із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (листопад 2013 року) існувала заборгованість за кредитом у розмірі 11 465,74 доларів США, крім того, позичальник зобов’язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, кредитний договір підлягав виконанню у строк до 12.02.2015 року, зважаючи на те що договір є обов'язковим для виконання сторонами і порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, і, у разі порушення настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову шляхом стягнення заборгованості із позичальника.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що претензії ОСОБА_4 1 має спрямувати до СК яка тривалий час, з червня по листопад 2008 року, не виплачувала страхове відшкодування внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором не заслуговують на увагу.

Правовідносини з кредитного договору від 12.02.2008 року виникли між Банком 2, а у подальшому між Банком 1 та позичальником ОСОБА_2

СК не є стороною кредитного договору від 12.02.2008 року.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді першої і в суді апеляційної інстанцій.

Колегія суддів відмовляє у позові до поручителя ОСОБА_3 з таких підстав.

Відповідно до ст. 554 ч.1 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 559 ч.4 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов”язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк дії договору поруки, визначений ст. 559 ч.4 ЦК України, не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку, який є преклюзивним, жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту права \шляхом пред'явлення позову\, кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване у другому реченні ч.4 ст. 559 ЦК України словосполучення “пред'явлення вимоги” до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти пред'явлення кредитором, у встановленому законом порядку, протягом зазначеного строку саме позовної заяви, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Виходячи зі змісту другого речення ч.4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного із боржником обов'язку за договором має бути пред'явлена до суду у межах строку дії договору поруки, у даному випадку, протягом 6-ти місяців з часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, оскільки умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

Сплив 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся із позовом до поручителя.

12.02.2008 року між Банком 2 і ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого договір набрав чинності з моменту його підписання з терміном дії до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором (п.3.1 договору, а.с.19,20 т.1).

Тобто умовами договору поруки не встановлено строк дії поруки.

Умовами кредитного договору визначено, зокрема, що позичальник зобов’язався повернути кредит в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1 до Договору (п.1.2.2 кредитного договору, а.с.7 т.1).

Графіком погашення кредиту передбачено, що позичальник зобов’язався повертати кредит щомісячно не пізніше 10-12 числа у розмірах, що вказані у графіку (а.с.16-18 т.1).

ОСОБА_4 договір поруки на зазначає строки його припинення, умовами кредитного договору погашення мало відбуватись у строк з 1 по 10 число кожного місяця щомісячним платежем, згідно Графіка погашення кредиту \додаток №1 до кредитного договору\, з грудня 2008 року позичальник припинив сплачувати кредит та проценти, тобто позичальник порушив умови зобов'язання і допустив заборгованість, у грудні 2008 року у Банка 2 виникло право протягом 6 місяців з часу виявлення порушення \у період з 10.12.2008 року по 10.06.2009 року\ звернутись до суду із позовом про стягнення заборгованості з поручителя.

Разом із тим, вимоги до порутеля пред’явлені після припинення поруки – у листопаді 2013 року.

ОСОБА_4 2 у свій час не скористався своїм правом і не заявив вимоги до поручителя ОСОБА_3, виходячи з вимог ст. 559 ч.4 ЦК України, договір поруки від 12.02.2008 року припинив свою дію і у Банка 1 відсутнє право на стягнення заборгованості з поручителя.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє Банку 1 у позові до поручителя про стягнення заборгованості.

Приймаючи до уваги, що рішення суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» — задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2016 року — скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити — частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІІН №2725516417) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (Код ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором від 12.02.2008 року станом на 15.10.2013 року у розмірі 189 531 гривень 21 копійка, з яких 91 645, 65 гривень заборгованість за кредитом і 97 885,56 гривень заборгованість по відсоткам, а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 307,75 гривень за розгляд справи у суді першої інстанції і 2 633,63 гривень за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Відмовити публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» у позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.02.2008 року і за договором поруки від 12.02.2008 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_5

ОСОБА_6