Рішення № 67360855, 19.06.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13914/15-ц

Провадження № 2/522/3917/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

19 червня 2017 року Приморський районний суд м.Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.7,8,10,11,15,209,212-215,294 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії.

Суддя: А. Ю. Бойчук

Справа № 522/13914/15

Провадження № 2/522/3917/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі:головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

06.10.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1, був укладений кредитний договір № 11052839000, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 159 300,00 шв. франків з розрахунку 8,99 % річних на строк з 06.10.2006 року до 06.10.2016 року.

08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобовязаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту № 11052839000 від 06.10.2006 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки № б/н від 09.10.2006 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме:

ізольовану квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; що в цілому складається з пятьох жилих кімнат та підсобних приміщень; площа - житлова - 115,03 кв.м., загальна площа 180,42 кв.м.., предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 14 травня 2004 року, за реєстровим номером 6328, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17 травня 2004 року за реєстраційним номером 5861621, за номером запису 231 в книзі 530 пр-50 згідно ОСОБА_2 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 3598753, виданого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» 17 травня 2006 року, і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких Іпотекодавці набули право власності на предмет іпотеки.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК». «08» грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», останнім передано Публічному акціонерному товариству «Дельта банк», (що підтверджується Договором купівлі- продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року).

На підставі ст.514 ЦК України та вказаного Договору до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

На підставі ст.ст. 509, 526 ЦК України новий кредитор ПАТ «Дельта банк» має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобовязань згідно умов кредитного договору. Однак зобовязання не виконані, у звязку з чим, станом на 11.06.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 7422 484,72 грн.

У звязку з вищевикладеним позивач звернувся до суду із вказаним позовом з метою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність.

Позивач у судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд цивільної справи за його відсутністю.

Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові ПАТ «Дельта Банк» слід відмовити зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, 06.10.2006 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11052839000 , відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 159 300,00 шв. франків з розрахунку 8,99 % річних на строк з 06.10.2006 року до 06.10.2016 року.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 11052839000 від 06.10.2006 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № б/н від 09.10.2006 року, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку належне їй нерухоме майно: АДРЕСА_1; опис - в цілому складається з пятьох жилих кімнат та підсобних приміщень; площа - житлова - 115,03 кв.м., загальна площа 180,42 кв.м.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами даного договору є іпотекодавець та іпотекодержатель. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням;

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, ПАТ «УкрСиббанк» продало (відступило), а ПАТ «Дельта Банк» придбало та прийняло права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі право вимоги за кредитним договором № 11052839000 від 06.10.2006 року та іпотечним договором № б/н від 09.10.2006 року.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача перейшли всі права ПАТ «УкрСиббанк» щодо права вимоги до боржника за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотики, банк просив суд звернути стягнення шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем банком, і саме ці вимоги повинен вирішити суд.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з кредитного та іпотечного договорів, які регулюються нормами ЦК України та Законом.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про іпотеку», визначено що іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі упорядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку».

Звертаючись до суду з зазначеним позовом ПАТ «Дельта Банк» посилався на те, що через неналежне виконання умов кредитного договору № 11052839000 від 06.10.2006 року, у відповідача станом на 11.06.2015 року виникла заборгованість за цим договором у загальному розмірі 7422 484,72 грн. ,що складається з заборгованості за тілом кредиту 3 169 120,74 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами 3 000 638,10 грн.; нарахованої пені 1 165 546,34 грн., суми за ставкою 3% від простроченої суми боргу по тілу 26 948,30 грн., відповідно до копії розрахунку.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права. За змістом ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства право визначення підстави та способу звернення стягнення належить позивачу, як іпотекодержателю, і суд не вправі виходити за межі заявлених вимог та, відповідно, звертати стягнення на предмет іпотеки у спосіб, не визначений позивачем.

Верховний Суд України в своїх правових висновках в тому числі від 27 квітня 2017 року (постанова №6-670цс17) висловив правову позицію, яка є обовязковою в правозастосовчій практиці для всіх судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України зазначив, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частин другої та третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише в статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України Верховний Суд України дійшов висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Однак, позивач використав спосіб захисту, який не передбачений ст. 16 ЦК України, не застосувавши норми статті 39 Закону України «Про іпотеку», згідно якій звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно не може бути здійснене на підставі рішення суду .

Позивач також не врахував, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателем на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону України «Про Іпотеку») в позасудовому порядку.

За таких підстав, чинним законодавством не передбачена можливість набуття права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі судового рішення в порядку зазначеному у позовній заяві Банком.

ПАТ «Дельта Банк» не позбавлено можливості обрати інший спосіб звернення стягнення на іпотечне майно ,передбачене умовами договору іпотеки № б/н від 09.10.2006 року та Законом України «Про іпотеку» або іншим шляхом захистити свої порушені права.

Отже, застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку. Банк не надав доказів звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, та наявності у державного реєстратора підстав для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також не надано доказів наявності будь-яких перешкод для здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, оскільки такі умови передбачені договором іпотеки, а відтак правових доводів для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» не вбачається.

Згідно з вимогами ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з розясненнями викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У звязку з вищевикладеним суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись: ст. ст. 16, 512-519, 526, 530, 536, 575, 589, 610, 612, 1046-1050 ЦК України, ст. 3, 11, 57, 59, 60, 110, 119, 120, 213 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії.

Суддя: Бойчук А.Ю.