Рішення № 67354389, 19.06.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/671/17

Провадження № 2/500/1598/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2017 року Ізмаїльській міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Баннікової Н.В.

при секретарі Кравченко Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автотехнікс Україна» (далі ТОВ «Автотехнікс Україна») з вимогою про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивував тим, що 27.01.2017 р. між ним та ТОВ «Автотехнікс Україна» було укладено договір Фінансового лізингу № 170220 із двома додатками (далі Договір), згідно якому предметом Лізингу є автомобіль. Відповідно до умов Договору лізингодавець (Відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (Позивачу) на умовах, передбачених договором.

Вважає, що всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» відповідач не зазначив індивідуально визначені речі (рік випуску, колір, обєм двигуна тощо).

Статтею 17 Договору визначено , що Додатками до нього є три додатки, в той час як додаток № 3 графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, сторонами підписано не було.

Порушено ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої доістотних умов договору лізингуможуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в)компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Несправедливим є п.п.12.1 договору щодо лізингоодержувача, якими встановлена жорстка відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору. А саме, Договір суперечить положенням п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки п.12.1 Договору передбачано, що у разі розірвання Договору до підписання Акту приймання-передачі Предмету Лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу - 40 % від сплаченої суми авансових платежів і адміністративний платіж, який складає 50000 грн. Лізингоодержувачу не повертається тощо.

Крім того, відповідач не має відповідної ліцензії на укладення даного Договору.

Позивач у судове засідання не зявився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, додатково зазначив, що Договір нотаріально не завірено.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що 27.01.2017 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Автотехнікс Україна» було укладено договір фінансового лізингу із додатками, предметом якого є транспортний засіб.

Вартість предмета лізингу на момент укладення даного Договору зазначається у даному Договорі, розмір авансового платежу вказується у даному Договорі та в Додатку до даного Договору, який є його невідємною частиною.

Відповідно до п.1.3 Договору, Лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах даного Договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до п.1.4 Договору, Лізингодавець не відповідає перед Лізингодержателем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності Предмету Лізингу, його заміни, введення в експлуатацію,усунення несправностей протягом гарантійного строку,своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог,монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає Продавець.

Відповідно до п.1.5 Договору, Лізингодавець разом з продавцем солідарно відповідають перед Лізингоодержувачем виключно за зобовязаннями щодо продажу предмета Лізингу.

З п.8.3 договору слідує, що сторонни визначили ціну предмету договору в доларах США, з переведенням цієї суми у національну валюту відповідно до курсу долара та погодились, що ціна може змінюватися в залежності у випадку зміни обмінного курсу.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» наданні (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території Українизабороняється.

Оспорюваний правочин укладено в іноземній валюті, а тому умови Договорів фінансового лізингу про валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечать ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме абоопосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

З матеріалів справи вбачається,що відповідач не має відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 10.15 Договору передбачено, що у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (пяти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Тобто лізингоодержувач взагалі позбавлений можливості повернути сплачені кошти (більше 50% від вартості предмета лізингу), що є порушенням прав споживача. Це не відповідає принципу справедливості, на якому ґрунтується чинне законодавство. В даному випадку договором не передбачено такого ж наслідку для лізингодавця у разі невиконання ним договору. Однак, лізингоодержувач зобовязаний і повернути предмет лізингу і залишити лізингодавцю всі сплачені кошти.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Отже, судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним

обов'язків, передбачених договором та законом звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно ч. 5,6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), аст. 13 ЦК Українипередбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим позовні вимоги про визнання договору недійсним.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає поверненню сплачений ним адміністративний платіж в сумі 50 000 гривень.

В силу ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь державного бюджету суму судового збору.

Керуючись ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 3, 13, 15,16, 203, 208, 227, 509, 533, 627, 762, 808 ЦК України, ст. ст. 10,11, 60, 88,209,212-215, 224-226 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 170220, укладений 27.01.2017 р. між ОСОБА_1та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна»(ЄДРРПОУ 40085011) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії СТ 206804, виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 12.10.2010 р., РНОКПП НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 50000,00 (пятдесят тисяч гривень) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна»(ЄДРРПОУ 40085011) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії СТ 206804, виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 12.10.2010 р., РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 640,00 (шістсот сорок гривень) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час

проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: ОСОБА_2