Ухвала суду № 67350969, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/11506/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Пасічник С.С., Стародуба О.П., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області про визнання протиправними рішень та спонукання до вчинення дій, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області на постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року, -

встановив:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, у якому просила визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області від 12 травня 2014 року № 183 щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити їй таку пенсію з 30 квітня 2014 року.

Постановою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області від 12 травня 2014 року № 183 щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на підставі заяви її представника від 30 квітня 2014 року та виплачувати таку відповідно до чинного законодавства.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, яка є громадянкою України, до грудня 1993 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, а потім виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. На даний час позивач перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується копією її паспорту для виїзду за кордон. Проживаючи в Ізраїлі ОСОБА_4 досягла пенсійного віку. Копією трудової книжки позивача підтверджується наявність трудового стажу, необхідного для призначення пенсії.

30 квітня 2014 року ОСОБА_5, - представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю, звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області із заявою встановленого зразка про призначення ОСОБА_4 пенсії за віком. До заяви представником були додані документи, необхідні для вирішення питання про призначення пенсії, а саме: оригінали довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, оригінали архівних довідок, копія картки платника податків, копії нотаріально посвідчених довіреності і паспорта, копія трудової книжки, копія паспорта представника, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера представника.

Відповідачем розглянуто вказану заяву та 12 травня 2014 року прийнято рішення № 183, відповідно до якого позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в Україні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 як громадянка України має право на призначення пенсії, незалежно від того, що виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до статті 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, вказаними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності його пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, вірно виходили з того, що ОСОБА_4 як громадянка України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Статтею 44 Закону № 1058-ІV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

За правилами статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У пункті 7 Порядку № 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 38 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 39 Порядку № 22-1).

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, подання представником ОСОБА_4 відповідної заяви та документів, необхідних для призначення пенсії за віком, що визначені Порядком № 22-1, крім тих, що підтверджують факт її проживання в Україні, як і наявність у неї права на призначення пенсії за умови постійного проживання в Україні, відповідачем не оспорюється.

З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини у справі суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що рішення відповідача від 12 травня 2014 року № 183 про відмову у призначенні ОСОБА_4 пенсії за віком з мотивів відсутності у неї реєстрації місця проживання в Україні є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує її права на пенсійне забезпечення.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області - залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області про визнання протиправними рішень та спонукання до вчинення дій - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.