Ухвала суду № 67350959, 21.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2017 року м. Київ К/800/54141/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Гордейчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2015

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015

у справі № 820/8711/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСИМУС-А» (далі - позивач, ТОВ «МАКСИМУС-А»)

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Чугуївська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «МАКСИМУС-А» звернулось у серпні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Чугуївської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2015 № 0000132211, № 0000142211, а також № 0000152211 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 34 136 118,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8 534 030,00 гривень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити касаційну скаргу у повному обсязі. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.2 ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. 11, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «МАКСИМУС-А» зареєстровано 21.11.2007 виконавчим комітетом Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію № 14791020000028434, знаходиться за юридичною адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Добролюбова, буд. 50, а також з 22.11.2007 перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби. При цьому, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «МАКСИМУС-А» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 03.08.2015 № 43/20-29-22/35587875, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.2 ст. 138 ПК України в результаті чого товариством занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 34 368 407,00 гривень; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження товариством податку на додану вартість у сумі 18 244 431,00 гривня, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в сумі 677 934,00 гривні.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення: від 03.08.2015 року: №0000132211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 18 244 431,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 122 216,00 гривень; №0000142211, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 677 934,00 гривні; №0000152211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 34 368 407,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 8 592 103,00 гривні.

Наведені висновки контролюючого органу були зроблені на підставі встановлення нереальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ «Торговий дім Ветек», ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Континент Газ».

Водночас, висновки контролюючого органу щодо взаємовідносин з ТОВ «Грант Тайм» в частині виявлених правопорушень позивачем не оскаржуються, з огляду на доведеність завищення собівартості товарів (робіт, послуг) у сумі 288 668,00 гривень, а тому податкове повідомлення-рішення від 03.08.2015 № 0000152211 оскаржується позивачем частково, а саме на суму 42 670 148,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п. 146.13 ст. 146 ПК України сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Згідно з п. 146.14 ст. 146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

В силу положень п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Континент Газ» (постачальник) за договором поставки нафтопродуктів від 05.09.2014 № 31НП/05-09-14, умовами якого передбачено можливість поставки товару: при відвантаженні залізничним транспортом «СРТ станція призначення», при відвантаженні автотранспортом «FCA склад постачальника», при передачі ресурсу по складу зберігання «EXW склад-зберігання постачальника». Розрахунки за даним договором здійснюються на умовах 100% передплати.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій за спірним правочином, позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних.

Розрахунки проведено у безготівковій формі не в повному обсязі, у зв'язку із чим за позивачем рахується кредиторська заборгованість по зазначеним операціям у розмірі 5490,00 гривень.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (постачальник) укладено договір від 17.09.2013 № 1709/13-ГСМ-3 щодо постачання нафтопродуктів, умовами якого передбачено, що відпуск товару покупцю на умовах «FCА склад постачальника» здійснюється при пред'явленні покупцем довіреності на отримання товару.

Транспортування товару здійснювалося автоперевізним підприємством ПП «Чугуїв-транс» на підставі договору про надання транспортних послуг від 01.08.2013 № 012.

В підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій за вказаним правочином матеріали справи містять копії видаткових та податкових накладних, сертифікатів відповідності, паспортів якості, товарно-транспортних накладних та платіжних доручень.

Водночас, судами встановлено, що розрахунки за вказаним правочином здійснювались у безготівковій формі, а за лютий 2014 року шляхом взаємозаліку.

Так, згідно договору відступлення права вимоги (цесії) від 28.02.2014 № 1, укладеного між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (цесірнарій) та ТОВ «Торговий дім Ветек» (цедент), останній відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором в розмірі 1 241 545,10 гривень за договором поставки нафтопродуктів від 06.11.2013 № 216-06/11/13 між цедентом і ТОВ «МАКСИМУС-А» (боржник).

Поряд з цим, відповідно до угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2014, укладеної між позивачем та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», сторони дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з договорів поставки нафтопродуктів від 17.09.2013 № 1709/13-ГСМ та від 06.11.2013 № 216-06/11/13, зокрема, з моменту набрання чинності даної угоди позивач не є зобов'язаним перед ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» за договором від 06.11.2013 № 216-06/11/13.

Окрім того, у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Торговий дім Ветек» (постачальник) за договором від 06.11.2013 № 216-06/11/13 щодо поставки нафтопродуктів, умовами якого постачання товару залізничним транспортом здійснюється на умовах «FCА склад постачальника», якщо інші умови поставки не були погоджені сторонами в специфікації на постачання певної партії товару або додаткової угоди до даного договору. При відвантаженні залізничним транспортом вантажовідправником за даним договором є ПАТ «ОДЕСЬКИЙ НПЗ» та/або постачальник.

При цьому, 28.02.2014 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 216-06/11/13 від 06.11.2013, відповідно до якої сторони домовилися про наступне: пункт 8.6 Розділу 8 Договору викласти в наступній редакції: «Сторони можуть передавати свої права, що випливають з даного договору або пов'язані з ним, третім особам без письмової згоди на те іншої Сторони». Всі інші умови договору було залишено без змін.

Транспортування товару здійснювалося автоперевізним підприємством ПП «Чугуїв-транс» на підставі договору про надання транспортних послуг від 01.08.2013 № 012.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій, обумовлених спірним правочином позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних на придбання товарів (робіт, послуг), в яких погоджено номенклатуру, кількість ціну та вартість товару, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, податкових накладних та платіжних доручень, рахунків актів приймання-здачі виконаних робіт.

Так, при дослідженні наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що такі є первинними документами у розумінні Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, податкові накладні відповідають вимогам ПК України та належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Як вірно зауважено судами, під час проведення перевірки контролюючим органом перевірялася первинна документація позивача та його контрагентів, однак не було виявлено жодних недоліків форми, чи змісту такої документації, як не було зауважень і стосовно повноти відображення спірних господарських операцій у документації позивача.

Водночас, податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів в первинному документі з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів (або наявність помилок) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача та його постачальника, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «МАКСИМУС-А» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Разом з тим, є вірною позиція судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань на податкову інформацію щодо ТОВ «УНІСТРОЙ», оскільки позивач не мав жодних відносин з даним підприємством, адже останнє не входило до ланцюга постачання нафтопродуктів від ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», в той час як предметом дослідження контролюючого органу був ланцюг постачання ПУФ ТОВ «Юрай» - ТОВ «ГАЗУКРАЇНІ-2020» - ТОВ «УНІСТРОЙ» - інші покупці, а ТОВ «МАКСИМУС-А» є прямим контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», а тому ставити у залежність взаємовідносини ТОВ «МАКСИМУС-А» та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» від діяльності ТОВ «УНІСТРОЙ» є необґрунтованим та неправомірним.

При цьому, вірно зауважено, що відповідачем не доведено, що ТОВ «Юрай» було єдиним постачальником нафтопродуктів до ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» і що саме поставлені ним нафтопродукти були в подальшому реалізовані позивачу.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 646/3810/15-к, як на підставу для визнання недійсними усіх господарських операцій між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та ТОВ «МАКСИМУС-А», з огляду на наступне.

У ході розгляду справи судами встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, починаючи з липня 2013 року керівником та уповноваженою особою ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» є ОСОБА_5.

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 646/3810/15-к була затверджена угода про визнання винуватості, укладена 13.03.2015 між сторонами у особистості процесуального керівника - старшого прокурора другого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_7

Водночас, на момент укладення договору поставки № 1709/13-ГСМ-3 від 17.09.2013 директором ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» і підписантом був ОСОБА_5, який жодним чином не фігурує в рамках зазначеного кримінального провадження.

З огляду на викладене, є безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 646/3810/15-к, як на підставу для визнання недійсними усіх господарських операцій між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» з позивачем.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на положення пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України та визнання товарів (робіт, послуг) як безоплатно отриманих у звітному періоді, з огляду на наступне.

В силу пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безоплатно наданими товарами, роботами та послугами є: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Як вбачається із викладеного вище, отримані ТОВ «МАКСИМУС-А» нафтопродукти від ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» не підпадають під визначення безоплатно наданих товарів, адже факт розрахунку за товари досліджувався вище та контролюючим органом безпосередньо в акті перевірки, підтверджується належними платіжними дорученнями.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ «МАКСИМУС-А».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 року у справі № 820/8711/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. БухтіяроваСудді: Н.Є. Маринчак ис) І.В. Приходько