Ухвала суду № 67339069, 21.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-3928 Головуючий у1-й інстанції - Таран Н.Г.

Унікальний № 754/3886/16-ц Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, про витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та відновлення становища,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ПН КМНО Криворучко В.П., про витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та відновлення становища.

Суд витребував у ОСОБА_4 та передав ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та скасував рішення ПН КМНО Криворучко В.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23567675 від 11 серпня 2015 року.

У задоволенні позовних вимог про відновлення становища, яке існувало, а саме: відновлення права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 11 червня 2009 року судом відмовлено.

Судом вирішено питання розподілу судових витрат між сторонами.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с.227-231).

В суд апеляційної інстанції ОСОБА_5 та треті особи: ОСОБА_6; приватний нотаріус Криворучко В.П., не з'явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлялись належним чином.

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явились, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: ОСОБА_4 та його представника, ОСОБА_8, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

11 червня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали Договір довічного утримання, який був посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за №3-1526.

Відповідно до п.1 вказаного договору довічного утримання ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_5 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_5 зобов'язалася забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

8 травня 2015 року заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва договір довічного утримання, укладений 11 червня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що був посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за №3-1526 розірваний, квартира АДРЕСА_1 повернута у власність ОСОБА_6

11 серпня 2015 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування посвідченого ПН КМНО Криворучком В.П., подарувала ОСОБА_4, квартиру АДРЕСА_1.

28 грудня 2015 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення суду від 8 травня 2015 року задоволено, заочне рішення від 8 травня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, про розірвання договору довічного утримання скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

За встановлених обставин, виходячи з того, що правові підстави для укладення Договору дарування квартири між відповідачем та третьою особою були відсутні, районний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування у відповідача ОСОБА_4 належну ОСОБА_5 на підставі Договору довічного утримання від 11 червня 2009 року квартиру АДРЕСА_1 та передачу її ОСОБА_5, а також про позовних вимог в частині скасування рішення приватного нотаріуса КриворучкоВ.П., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23567675 від 11 серпня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відновлення становища, яке існувало, а саме: відновлення права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 11 червня 2009 року, районний суд виходив з того, що рішення суду про задоволення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, яке зокрема є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації породжує для позивача виникнення права власності на вищезгадану квартиру.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у його мотивувальній частині. Висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків районного суду, апеляційна скарга відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду ОСОБА_4 та його представник також не навели таких обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6, мала повне право відчужувати належну їй на праві приватної власності квартиру в силу чинності на час укладення договору дарування рішення суду про розірвання договору довічного утримання, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

За правилом ч.1 ст. 360-7 ЦПК України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16 та від 21 грудня 2016 року у справі №6-2233цс16 викладено наступні правові позиції.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16. (постанова ВСУ від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16).

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. (постанова ВСУ від 21 грудня 2016 року у справі №6-2233цс16).

Таким чином, висновки районного суду у цій частині є правильними і відповідають практиці Верховного суду України.

Крім того, відповідно до роз'яснень п. п. 21-24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2104 року спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Ураховуючи конкретні обставини даної справи у контексті правових позицій Верховного Суду України та роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд апеляційної інстанції також відхиляє, як безпідставні, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 володіє спірним майном на підставі договору дарування, який ніким не оспорений та не розірваний, недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому немає підстав для витребування у ОСОБА_4 спірної квартири у власність ОСОБА_5

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_5 не може бути позивачем у даній справі, оскільки не являється власником спірного майна, є перекручуванням стороною фактів та обставин справи на свою користь, адже, як правильно встановлено районним судом, позивач є власником спірної квартири на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання, який на час розгляду цього спору у встановленому законом порядку не розірваний та не визнаний недійсним.

Ураховуючи наведене, наявні у апеляційній скарзі заперечення проти ухвали районного суду про відмову у зупиненні провадження в справі також відхиляються апеляційним судом, адже у разі розірвання договору довічного утримання судом настануть правові наслідки, вказані в рішенні суду. З огляду на цю обставину районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо невиконання позивачем своїх обов'язків за договором довічного утримання не мають правового значення для вирішення даного спору, а тому не впливають на правильність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома