Ухвала суду № 67338956, 15.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

У Х В А Л А

Іменем України

15 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді - Дзюбіна В.В.

суддів - Лашевича В.М., Рибака І.О.,

при секретарі судового засідання - Лучку Ю.І.,

переглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року,

за участю прокурора - Василенкова Б.М.

захисника - адвоката Михайленко В.В.,

у с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22014101111111215 від 23.12.2014 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України, було задоволено клопотання детектива Національного бюро другого відділу детективів другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Сенюти В.Є., погоджене із прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіним В.В., про накладення арешту та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке належить йому на праві власності, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Тіс-міндобрива» (код ЄДРПОУ 36143538), в розмірі 51875049,00 грн.

Згідно ухвали суду, слідчий суддя вказав, що на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України майно ОСОБА_1 підлягає арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, крім того детективом було доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні детектива з метою виконання завдань у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_1 не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції просить скасувати ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива.

Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, апелянт вказує на те, що ухвала слідчого судді є незаконною, оскільки особа, на майно якої накладено арешт не має процесуального статусу підозрюваного, який би дозволяв вжиття даного заходу забезпечення кримінального провадження, навіть з метою конфіскації майна, отже ухвалу було винесено на підставі недостовірних даних, наданих детективом та не перевірених слідчим суддею відомостей.

Крім того, власник майна наголошує на тому, що він не входить до вичерпного переліку осіб, на майно яких може бути накладено арешт у відповідності до ст. 170 КПК України, оскільки не є підозрюваним, обвинуваченим або особою, що в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння або іншою особою, у якої таке майно перебуває, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна.

Також апелянт вказує, що ухвала не тільки була постановлена передчасно за відсутності доказів вручення підозри особі, що постійно проживає за кордоном, але й порушує права третіх осіб заставодержателів, з якими були укладені договори застави, предметом яких є частки ОСОБА_1 в статутних капіталах ТОВ "ТІС-Зерно" (код ЄДРПОУ 37468469) та ТОВ "ТІС-Міндобрива" (код ЄДРПОУ 36143538).

Крім того, апелянт зазначає про те, що власник майна є іноземним громадянином, а відтак його внески до статутного капіталу українських товариств підпадають під визначення іноземних інвестицій, захист яких гарантований державою Україна. Тому мета арешту, передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України, а саме забезпечення можливої конфіскації майна, не може бути виконана з урахуванням вимог ряду законів України.

Одночасно, апелянт просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14.02.2017 року. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження вказує на те, що оскаржувана ухвала була винесена без виклику особи, яка її оскаржує.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу суду від 14.02.2017 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, детективами та старшими детективами Національного бюро Другого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного Підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні під №22014101110000215 від 23.12.2014 року, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України, а також інших осіб.

14.02.2017 року детектив Національного бюро другого відділу детективів другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Сенюта В.Є., за погодженням із прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіним В.В., звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке належить йому на праві власності, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Тіс-міндобрива» (код ЄДРПОУ 36143538), в розмірі 51875049,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року клопотання детектива було задоволено.

Задовольняючи клопотання детектива, внесене в межах кримінального провадження №22014101110000215 від 23.12.2014 року, щодо накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке належить йому на праві власності, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Тіс-міндобрива» (код ЄДРПОУ 36143538), в розмірі 51875049,00 грн., слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення детектива та, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні підстави для накладення арешту на майно, а саме з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

З таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу має зазначити перелік майна, яке підлягає арешту.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Однак зазначених вимог закону слідчий суддя та детектив, який вніс клопотання про арешт майна, не дотрималися.

Оскільки, як вбачається з матеріалів судового провадження власнику майна - ОСОБА_1 повідомлення про підозру було складено та направлено для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, а саме в порядку ч. 1 ст. 278 КПК України, при цьому повідомлення про підозру отримано Князівством Монако, де проживає ОСОБА_1 21.02.2017 року, тобто після постановлення ухвали про арешт майна, отже на час розгляду клопотання детектива та постановлення ухвали про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22014101110000215 від 23.12.2014 року ОСОБА_1 в статусі підозрюваного не перебував, у зв'язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно останнього, тим більше інших підстав, передбачених ст. 170 КПК України для накладення арешту на майно детективом не доведено та слідчим суддею не встановлено, а саме підстав вважати, що ОСОБА_1 є суб'єктом ст. 170 КПК України.

Окрім цього, посилання слідчого судді на ту обставину, що вказане майно підлягає арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання також не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтовано та невмотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму кримінального процесуального закону, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 станом на момент постановлення ухвали не було повідомлено про підозру. Отже, слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання детектива про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак детектив, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення. Зокрема, наявність даних про належне повідомлення про підозру власника майна у вчиненні злочину.

Як встановлено колегією суддів, надані матеріали клопотання не містять процесуальних документів, що підтверджують належність ОСОБА_1 до категорії осіб, вказаних в ст. 170 КПК України в якості власника майна, на яке може бути накладено арешт станом на момент постановлення ухвали, крім того враховуючи вимоги ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та на підставі тих матеріалів, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя місцевого суду поверхнево підійшов до розгляду справи, не дослідив фактичні обставини справи, клопотання та додатки до нього, не встановив належні правові підстави для арешту майна у відповідності до ст. 170 КПК України, мету та завдання арешту, що є грубим порушенням кримінального процесуального закону.

На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді як незаконна підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання детектива, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 117, 170-173, 309, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва -

п о с т а н о в и л а:

Поновити підозрюваному ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року.

Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22014101111111215 від 23.12.2014 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України, якою було задоволено клопотання детектива Національного бюро другого відділу детективів другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Сенюти В.Є., погоджене із прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіним В.В., про накладення арешту та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке належить йому на праві власності, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Тіс-міндобрива» (код ЄДРПОУ 36143538), в розмірі 51875049,00 грн. - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання детектива Національного бюро другого відділу детективів другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Сенюти В.Є., погодженого із прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіним В.В., про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке належить йому на праві власності, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Тіс-міндобрива» (код ЄДРПОУ 36143538), в розмірі 51875049,00 гривень - відмовити.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

В. В. Д з ю б і н В. М. Л а ш е в и ч І. О. Р и б а к