Ухвала суду № 67331621, 20.06.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/452/15-к 20.06.2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого Куценко О.В.,

суддів Гребенюк В.І., Маркової Т.О.

за участю секретаря Алексишинця М.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № №12014150130000471, за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області РомановаВ.П. на вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2015 року, стосовно

ОСОБА_1, який народився 1996 року серпня місяця 25 дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

ОСОБА_2, який народився 1992 року грудня місяця 3 дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5,

- обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор Телечкан Д.В.

обвинувачений ОСОБА_1

обвинувачений ОСОБА_2

захисник ОСОБА_3

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.3 ст. 186 КК України призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, обвинувачений ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Короткий зміст вироку.

Вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19.05.2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.3 ст.186 КК України.

Призначено покарання: за ч. 3 ст. 185 КК України 3 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 186 КК України 4 роки 8 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обовязки, передбачені п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Цим же вироком, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.3 ст.186 КК України.

Призначено покарання: за ч. 3 ст. 185 КК України 3 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 186 КК України 4 роки 8 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обовязки, передбачені п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на користь держави по 663грн.12 коп. з кожного.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Цивільний позов прокурора Арбузинського району Миколаївської області в інтересах держави в особі фінансового управління Арбузинської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь фінансового управління Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області 1959 грн. 56коп.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченим покарання допущено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених, а також в звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у безпідставному застосуванні ст. 75 КК України, тому вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Вважає, що судом недостатньо враховано, ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, які належать до категорії тяжких, наявність обтяжуючих обставин, а саме вчинення злочину у стані алкогольного спяніння та щодо особи похилого віку.

Посилається на те, що судом при призначенні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання, не в достатній мірі враховано фактичні обставини кримінального провадження, а саме, те що потерпілий ОСОБА_5 в результаті злочинних дій обвинувачених отримав тілесні ушкодження та перебував тривалий час на лікуванні в Арбузинській ЦРЛ, що підтверджується висновком СМЕ від 14.01.2015 року .

Зазначає, що судом належним чином не оцінено той факт, що обвинувачені будучи в молодому віці ніде не працюють, та вчинили ряд злочинів з метою задоволення своїх матеріальних потреб.

Узагальнені доводи заперечення на апеляційну скаргу прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4, вважає вирок суду законним та обґрунтованим. Зазначає, що влаштувався на роботу, веде нормальний спосіб життя. Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Обставини встановлені судом першої інстанції.

Вироком суду встановлено, приблизно о 03 год. 00 хв. на початку грудня 2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підійшли до вїзду у двір будинку ОСОБА_5 за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Привокзальна, буд № 61, де впевнившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно, крізь незачинені на запор стулки воріт, протизаконно проникли на територію двору домоволодіння ОСОБА_5

Перебуваючи у дворі будинку, підійшовши до вхідних дверей сараю, які не були зачинені на навісний замок, відкрили двері. Після цього ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 проникли до приміщення сараю, звідки вчинили крадіжку електричної ДКУ, вартістю 1050 грн. за 1 шт. та мідний дріт вагою 4кг., вартістю 60 грн. за 1 кг. Вказані речі ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 винесли за ворота будинку.

Надалі ОСОБА_2М, та ОСОБА_6 розпорядились викраденими речами на власний розсуд, завдавши таким чином ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 1290 грн.

Крім того, 15 грудня 2014 року близько 02 год. 40 хв. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння, перебували в с. Кавуни, Арбузинського району, Миколаївської області, де в них виник корисливий умисел на незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майна. Тому ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою, вирішили вчинити крадіжку майна належного ОСОБА_5

Реалізуючи свій злочинний умисел, приблизно о 03 год. 00 хв. 15 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підїхали на автомобілі ОСОБА_1 марки ВАЗ 2101 білого кольору до вїзду в двір будинку ОСОБА_5 за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, с.Кавуни, вул. Привокзальна, буд. 61. Де, впевнившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно, крізь незачинені на запор стулки воріт протизаконно проникли на територію двору домоволодіння ОСОБА_5

Перебуваючи у дворі будинку ОСОБА_2 підійшовши до вхідних дверей сараю, які були зачинені на навісний замок, за допомогою фізичної сили, зірвав скобу та відкрив двері. Після цього ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 проникли до приміщення сараю, звідки вчинили крадіжку двох газових балонів вартістю 150 грн. один та алюмінієвого бідону, вартістю 258,5 грн.

Надалі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпорядились викраденими речами на власний розсуд, завдавши таким чином ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 558,5 грн.

Також, 28 грудня 2014 року близько 02 год. 30 хв. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного спяніння, в с. Кавуни, Арбузинського району, Миколаївської області, в них виник корисливий умисел на незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майка. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою, вирішили вчинити крадіжку майна належного ОСОБА_5

Реалізуючи свій злочинний умисел, приблизно о 03 год. 00 хв. 28 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 крізь незачинені на запор стулки воріт, протизаконно проникли до території двору домоволодіння ОСОБА_5 Т І., розташованого за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, с. Кавуни, вул. Привокзальна, буд. 61.

Перебуваючи у дворі будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зайшовши в глиб двору, а саме за прибудову будинку, помітили електронасос «Ручеек-1» вартістю 347,5 грн., який вирішили викрасти. В цей же момент ОСОБА_2 і ОСОБА_1 помітили в приміщенні сараю, двері якого не були зачинені на замок, вязку алюмінієвого дроту довжиною 58,8 м, вартістю 4 грн. 50 коп. за 1 м, яку також викрали. Винісши зазначені речі за ворота двору будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися і вирішили проникнути до приміщення комори.

Продовжуючи свій умисел направлений на незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майна, ОСОБА_1 зірвавши скобу навісного замка, на який зачинялися двері до комірчини, разом з ОСОБА_2 проник до її приміщення. Звідки вони вчинити крадіжку пральної машинки «DIGITAL DW- 607» вартістю 2400 грн. та металевої каністри ємністю 10 літрів вартістю 50 грн. Вказані речі ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 також винесли за ворота будинку.

Після викрадення зазначених вище речей, продовжуючи злочинний умисел, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили проникнути до приміщення житлового будинку з метою відкритого заволодіння грошовими коштами ОСОБА_5, який, як їм було відомо, перебуває в будинку один і ніхто не зможе завадити реалізації їх злочинного умислу.

Тому ОСОБА_1 за допомогою фізичної сили вибив двері до будинку, які були зачинені на металевий гачок із середини. Після чого разом із ОСОБА_2 проник до приміщення будинку, де направились в сторону кімнати спальні, щоб знайти ОСОБА_5, у якого мали намір заволодіти грошовими коштами.

Відчинивши двері до кімнати спальні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реалізуючи свій корисливий умисел, не приховуючи свого наміру на протиправне заволодіння майном, відкрито, ігноруючи волю ОСОБА_5 увійшли до приміщення кімнати спальні, де ОСОБА_2 засліпив ОСОБА_5 яскравим світлом екрану свого мобільного телефону, а ОСОБА_1 наніс удар ОСОБА_5 правою рукою в обличчя, від якого ОСОБА_5 упав на підлогу. На запитання ОСОБА_1, де знаходяться грошові кошти ОСОБА_5 відповів, що в нього в будинку відсутні гроші. Тоді ОСОБА_1 забрав мобільний телефон «Nokia 1202- 2» вартістю 332 грн.50 коп. із сім-карткою оператора мобільного звязку «Київстар» вартістю 15 грн., та грошові кошти в сумі 170 грн., які знаходились в кімнаті на столі поряд з ліжком. Потім ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 почали відкрито вишукувати грошові кошти чи інші речі, що мають матеріальну цінність по всьому будинку. Не знайшовши грошей і цінностей, ОСОБА_2 з ОСОБА_1 покинули місце вчинення злочину, взявши із собою викрадені до цього речі, які залишили на зберігання за місцем мешкання ОСОБА_2 з метою подальшої реалізації. Надалі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпорядились викраденими речами на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдали ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 3579 грн. 60 коп.

Дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у приміщення, вчинена повторно. Та за ч.3 ст.186 КК України, як - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого, вчинений повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Телечкана Д.В. на підтримку поданої апеляційної скарги, думку обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 які вважали, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та просили залишити його без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження щодо особи обвинувачених, а також додатково надані документи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.3 ст.186 КК України ґрунтуються на досліджених судом доказах і апелянтами не оскаржуються, а тому апеляційним судом відповідно до вимог ст. 404 КПК України не перевіряються.

Дії обвинувачених кваліфіковані судом за ч.3 ст. 185, ч.3 ст.186 КК України, як таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у приміщення, вчинена повторно. Та за ч.3 ст.186 КК України, як - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого, вчинений повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло

Обвинуваченими, потерпілим та його представником вирок не оскаржуються.

Відповідно до п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Що стосується призначеного обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом першої інстанції покарання, то воно, на думку колегії суддів, призначено у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КПК України.

Так, зі змісту вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченим суд врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинувачених, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, позитивно характеризуються за місцем проживання, відшкодували потерпілому завдану шкоду в повному обсязі, їх молодий вік, участь ОСОБА_2 у бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції, позицію представника потерпілого ОСОБА_7 щодо призначення покарання, яка просила не позбавляти обвинувачених волі, обставини, які пом'якшують покарання визнання вини та щире каяття у скоєному, обставинами, що обтяжують покарання суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного спяніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку і правильно обрав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.3 ст. 185 та ч.3 ст. 186 КК України. Таким чином, судом при призначенні покарання обвинуваченим враховані всі обставини, які підлягали врахуванню відповідно до загальних засад призначення покарання, в тому числі і ті на які посилається апелянт.

Що стосується твердження апелянта про необхідність врахування відкритого заволодіння майном потерпілого з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого, вчиненого повторно, з проникненням у житло, а також час і спосіб вчинення інкримінованих дій, то вони є неприйнятними. Оскільки, зазначені обставини враховані судом в сукупності з іншими, як такі, що утворюють склад інкримінованого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочину, передбаченому ч.3 ст.186 КК України та впливають на його кваліфікацію, а тому відповідно до вимог ч.4 ст. 67 КК України, не можуть бути враховані судом при призначенні покарання, як такі, що його обтяжують.

Також є безпідставними посилання апелянта на те, що судом при призначенні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання, не в достатній мірі враховано фактичні обставини кримінального провадження, а саме, те що потерпілий ОСОБА_5 в результаті злочинних дій обвинувачених отримав тілесні ушкодження та перебував тривалий час на лікуванні в Арбузинській ЦРЛ, що підтверджується висновком СМЕ від 14.01.2015 року. Оскільки, відповідно до матеріалів кримінального провадження, таке обвинувачення (застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоровя потерпілого, а саме спричинення обвинуваченими потерпілому легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоровя) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стороною обвинувачення не висувалось та не було предметом розгляду суду першої інстанції відповідно до положень ст. 337 КПК України, а тому апеляційним судом, відповідально до вимог ч.4 ст. 404 КПК України не розглядається.

Є безпідставним твердження апелянта про те, що дослідження судом першої інстанції доказів в порядку визначеному ч.3 ст.349 КПК України унеможливило надати оцінку, отриманим потерпілим ОСОБА_5, тілесних ушкоджень, зазначених у висновку СМЕ №5 від 14.01.2015 року.

Як вбачається із технічного запису та журналу судового засідання, визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, здійснено судом першої інстанції відповідно до вимог ст.349 КПК України з урахуванням думки всіх учасників судового провадження, в тому числі і прокурора. За таких обставин відсутні підстави для дослідження цієї обставини судом апеляційної інстанції, оскільки, клопотання про дослідження цього експертного висновку в суді першої інстанції прокурором не заявлялось.

Виходячи з викладеного, вимоги прокурора про посилення обвинуваченим за ч.3 ст.186 КК України покарання з врахуванням цієї обставини, виходять за межі предявленого обвинувачення, а тому є неприйнятними виходячи з приписів ст. 337 та ч.4 ст. 404 КПК України.

Покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідає ступеню тяжкості інкримінованих їм кримінальних правопорушень та особі обвинувачених, є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, відповідає меті покарання, визначеній статтею 50 КК України, а тому підстав для призначення їм більш суворого покарання, про що просить прокурор в своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне звільнення судом першої інстанції обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то на думку апеляційного суду вони є необґрунтованими.

У відповідності до вимогст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зазначених вимог закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, належним чином мотивував своє рішення.

Так, суд першої інстанції, приймаючи рішення про можливість звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, вірно врахував особу обвинувачених, їх молодий вік, виключно позитивні характеристики за місцем проживання та служби, їх критичне ставлення до вчиненого злочину, подальшу поведінку після вчиненого злочину, добровільне повне відшкодування обвинуваченими матеріальної та моральної шкоди, завданої потерпілому інкримінованими злочинами, що підтверджує відповідні розписки дочки потерпілого ОСОБА_7, яка є представником потерпілого.

На думку апеляційного суду, зазначене характеризує критичне ставлення обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до вчинених ними злочинів і свідчить про щирість їх каяття та бажання виправити ситуацію, що склалася, і, крім того, має бути враховано як обставина, яка помякшує покарання обвинувачених.

Із матеріалів кримінального провадження та додатково наданих апеляційному суду документів вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 з малолітнього віку (з 8 років) виховувався одним батьком в багатодітній родині, оскільки його мати померла, а ОСОБА_1 виховувався одною матірю. На обліку в лікарів нарколога та психіатра обвинуваченні не перебувають.

Крім того, на думку апеляційного суду підлягають врахуванню обставини, які свідчать про поведінку обвинувачених після вчинення злочинів.

Так, відповідно до довідок, виданих командуванням військової частини «Польова пошта В 3500», ОСОБА_2 з 04.08.2015 року по 20.10.2016 року проходив військову службу за мобілізацією в зазначеному підрозділі, приймав безпосередню участь у проведенні АТО на території Донецької області, є учасником бойових дій. За місцем служби характеризується виключно позитивно. Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 має сімю, батька пенсіонера ОСОБА_8, цивільну дружину ОСОБА_9 та доньку ОСОБА_10 , 19.02.2016 року, які знаходяться на його утриманні, що підтверджується довідкою Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Обвинувачений ОСОБА_1 надав в апеляційному суду довідку-характеристику, яка свідчить про склад його сімї та за змістом позитивно його характеризує.

Наведені обставини свідчать про наявність у обвинувачених міцних соціальних звязків в місці їх постійного проживання. А також вказують на те, що обвинувачені соціально адаптовані, стали на шлях виправлення і намагаються своєю подальшою поведінкою довести своє виправлення.

З урахуванням викладеного, а також думки учасників судового провадження в судових дебатах, зокрема представника потерпілого ОСОБА_7, яка просила не позбавляти обвинувачених волі, прокурора, який просив призначити покарання обвинуваченим з застосуванням ст.75 КК України, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про звільнення обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на них певних обов'язків з числа передбачених ст.76 КК України.

Крім того, як вбачається з наданої обвинуваченими апеляційному суду розписки представника потерпілого ОСОБА_7 від 29.06.2016 року, та клопотання потерпілого ОСОБА_5 з проханням до судів трьох інстанцій не позбавляти волі обвинувачених , обвинувачені добровільно і в повному обсязі відшкодували потерпілому заподіяну матеріальну і моральну шкоду, на лікування та подальшу реабілітацію потерпілого. Таким чином, апеляційний суд вважає, що обвинувачені вжили заходів щодо повного усунення негативних наслідків вчинених злочинів.

На думку апеляційного суду підлягають також врахуванню й нові обставини, які виникли після ухвалення оскаржуваного вироку.

Так, з моменту вчинення злочинів пройшов тривалий час, а саме два з половиною роки, протягом цього часу обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінили свою поведінку на краще.

Так, обидва обвинувачені мають постійне місце проживання, виключно позитивно характеризуються за місцем проживання за весь цей період, працюють, мають сімю, у обвинуваченого ОСОБА_2 19.02.2016 року народилась донька, ОСОБА_2 з 04.08.2015 року по 20.10.2016 року проходив військову службу за мобілізацією, приймав безпосередню участь у проведенні АТО на території Донецької області, є учасником бойових дій та виключно позитивно характеризується за місцем проходження служби. Після постановлення вироку обвинувачені не притягувались до адміністративної відповідальності, порушень громадського порядку не допускали, визнали провину та щиро каються в скоєному.

Враховуючи вище наведене та беручи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, посткримінальну поведінку обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, апеляційний суд приходить до переконання, що наведені вище конкретні обставини справи та дані про особу обвинувачених, а також відсутність у потерпілого будь-яких претензій до обвинувачених дають підстави вважати, що виправлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та попередження вчинення ними нових злочинів можливо досягти без їх ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням із застосуванням вимог ст. 75, ст.76 КК України.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки всі вказані вище обставини істотно знижують фактичну тяжкість вчинених злочинів, ступінь небезпечності винних осіб для суспільства і в сукупності утворюють підстави для звільнення обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком.

З огляду на зазначене апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області РомановаВ.П. залишити без задоволення.

Вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2015 року стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді