Ухвала суду № 67314902, 13.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 761/24667/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Рибак М.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1779/2017 Доповідач - Музичко С.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - судді Музичко С.Г.,

суддів: Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Казанник М.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 104 500, 00 Євро, що станом на день ухвалення складало 2 947 653, 54 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в частині позовних вимог про стягнення боргу у розмірі 154 500 Євро.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом не досліджено всі належні та допустимі докази, які спростовують твердження позивача про укладення договору позики від 02 червня 2011 року, передачу коштів та складення розписок.

Вказує, що розписки від 20 вересня 2012 року та від 20 вересня 2012 року, укладалися стосовно одних і тих же грошових коштів, а договір позики був лише проектом, за яким в майбутньому мало місце укладення договору позики. Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що отримав від позивача, відповідно до розписки від 20 вересня 2012 року, грошові кошти у розмірі 54 500, 00 Євро, інших коштів позивач йому не передавав.

В судовому засіданні відвідач та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав. Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини не явки суду не повідомили.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не надано належних доказів, які б підтверджували факт відсутності заборгованості, яка зазначена у розписках.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 червня 2011 року ОСОБА_2 було складено розписку, згідно якої він отримав у борг від ОСОБА_4 суми коштів у розмірі 100 000 Євро, які зобов'язався повернути до 01 червня 2012 року та сплатити відсотки за користування вказаними коштами в розмірі 6 %. (а.с. 7)

20 вересня 2012 року ОСОБА_2 було складено розписку, згідно якої він отримав у борг від ОСОБА_4 суми коштів у розмірі 54 500, 00 Євро, які зобов'язався повернути до 20 жовтня 2012 року та сплатити додатково 1 100, 00 Євро. (а.с. 8)

20 вересня 2012 року ОСОБА_2 було складено розписку, згідно якої він отримав у борг від ОСОБА_4 суми коштів у розмірі 50 000, 00 Євро, які зобов'язався повернути до 20 червня 2013 року. (а.с. 9)

29 липня 2015 року ОСОБА_2 було підписано Договір №1 поворотної безвідсоткової позики, відповідно до якого Поляховський Андржей, як позикодавець, надає ОСОБА_2, як позичальнику суму коштів у розмірі 100 000 Євро.(а.с. 10)

29 липня 2015 року, ОСОБА_2 складено розписку про отримання від ОСОБА_4 грошових коштів в сумі, еквівалентній 100 000,00 Євро із обов'язком її повернути до 29 липня 2016 року. (а.с. 11)

При подачі позовної заяви позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача борг у розмірі 204 500 Євро за складеними розписками від 02.06.2011 року, від 20.09.2012 року та від 20.09.2012 року.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, роботи відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967 цс15.

В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_2 від позивача було передано готівкою грошові кошти у сумі 54 500,00 Євро, про що ним було складено розписку від 02 вересня 2012 року, згідно якої він зобов'язується повернути вказані кошти та сплатити 1 100, 00 Євро за користування ними до 20 жовтня 2012 року. Оскільки на час повернення у боржника були відсутні кошти у розмірі 54 500,00 Євро, він повернув позивачу лише 4 500,00 Євро та 1 100,00 Євро за користування коштами у кінці березня 2013 року, про що було складено розписку від 02 вересня 2012 року, в якій зазначається, що ОСОБА_2 підтверджує ту обставину про взяття в борг коштів у ОСОБА_4 у розмірі 50 000,00 Євро та зобов'язується їх повернути до 20 червня 2013 року, тобто 50 000, 00 Євро надані не були, а розписка лише підтвердила факт досягнення згоди про продовження строку позики. Зазначені ОСОБА_2 посилання на вказані обставини не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги, про те, що складенням договору №1 поворотної безвідсоткової позики від 29 липня 2015 року та складенням відповідної розписки до нього, ОСОБА_2 мав намір зафіксувати попередню домовленість, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Під час розгляду даного спору позивачем було доведено, що розписки про отримання коштів від 02.06.2011 року, від 20.09.2012 року та від 20.09.2012 року були складені та підписані саме ОСОБА_2, кошти по вказаним розпискам ОСОБА_2 були отримані, проте зобов'язання щодо повернення отриманих коштів виконані не були.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Оскільки належних доказів до апеляційної скарги, які б підтвердили доводи ОСОБА_2 додано не було колегія суддів дійшла до висновку, що ОСОБА_2 було складено розписки від 02.06.2011 року, від 20.09.2012 року та від 20.09.2012 року.

Судом першої інстанції застосовано строки позовної давності до позовних вимог про стягнення коштів в сумі 100 000 Євро за розпискою від 02.06.2011 року. Рішення в цій частині в апеляційній скарзі не оскаржується.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Тобто, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно відхилене клопотання про допит свідків спростовуються вищевказаним.

Також в апеляційній скарзі не оскаржується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідача ОСОБА_3 грошових коштів, тому суд апеляційної інстанції не переглядає рішення в цій частині.

Судом були повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, рішення постановлено з дотриманням норм матеріального права, при цьому не було допущено порушень норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді