Постанова № 67312507, 21.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р. Справа № 922/1123/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 10.02.2017 року;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м. Харків (вх.№1730Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року

у справі №922/1123/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс", м. Маріуполь

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м. Харків

про стягнення 5 642 757,67 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року у справі №922/1123/17 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Онко Дженерікс" основний борг в розмірі 2611275,55 грн., 3% річних в розмірі 190882,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 1959884,27 грн. та судовий збір в розмірі 71430,63 грн.; в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 823302,50 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України; в решті позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Фармстандарт-Біолік", м. Харків з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року у справі №922/1123/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2017р. суддею доповідачем у справі №922/1123/17 визначено суддю Тихого П.В. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.06.2017р.; зобовязано Публічне акціонерне товариство "Фармстандарт-Біолік" надати докази сплати судового збору у розмірі 14531,81 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2017 року, у звязку з відрядженням судді доповідача Тихого П.В., суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А.

20.06.2017 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з необхідністю надання письмових пояснень в обґрунтування своєї правової позиції (вх.№6628), яке долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

За приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та надано достатньо часу для надання можливості підготувати письмові пояснення в обґрунтування своїх правових позицій.

Крім того, сторони та треті особи не позбавлені права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами або особисто брати участь у судовому засіданні. Неможливість такої участі представником заявника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

У зв'язку з недопущенням затягування судового процесу, що може привести до порушення вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегією суддів відмовлено у задоволення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи.

20.06.2017 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору у сумі 14531,81 грн. від 08.06.2017 року №2384, яке долучено до матеріалів справи (т.2, а.с. 20).

20.06.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№6630), який долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.06.2017 року представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 21.06.2017 року не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102221339737.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

05 грудня 2011 року між ПАТ "Фармстандарт-Біолік" (замовник) та ТОВ "Онко Дженерікс" (виконавець) укладено договір на контрактне виробництво (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого виконавець зобов'язується власними силами і матеріально-технічними засобами здійснювати виробництво продукції (готові фармацевтичні продукти, зазначені у Додатку 1 даного договору) за завданням (замовленням) замовника, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати продукцію відповідно до умов договору.

У відповідності до п. 2.3. договору робота по договору здійснюється відповідно до Додатків 1, 2 та 3 даного договору.

На виконання умов договору позивач виготовив та передав відповідачу у період з 02.06.2014 р. по 20.10.2014 р. продукцію на загальну суму 3 449 016,42 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р. на суму 971 567,52 грн., № 10 від 02.06.2014 р. на суму 74 588,16 грн., № 11 від 06.06.2014 р. на суму 760 627,06 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 591 719,52 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 1 050 514,16 грн. та довіреностями № 686 від 02.06.2014 р., № 715 від 06.06.2014 р. та №1433 від 20.10.2014 р.

У пунктах 2.1.-2.2. Додатку №2 від 20.05.2013 р. до договору на контрактне виробництво б/н від 05.12.2011 р. передбачено, що розрахунки за продукцію здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, зазначених в реквізитах виконавця, на підставі витратної накладної і акту прийому-передачі. Оплата за продукцію здійснюється на протязі 60 календарних днів після передачі продукції виконавцем замовнику.

Таким чином, оплата продукції повинна здійснюватися відповідачем на протязі 60 календарних днів після підписання сторонами вказаних вище актів приймання-передачі продукції, а не після виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату продукції, як стверджує відповідач.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідач продукцію прийняв без заперечень та зауважень, однак оплатив її лише частково (оплата на суму 837 740,87 грн.), отриману за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р., що підтверджується виписками по рахункам позивача від 06.11.2014 р., від 11.11.2014 р. та письмовими поясненнями позивача, в яких зазначено, що 06.11.2014 р. відповідач оплатив 500 000,00 грн., з яких: 337 740,87 грн. - оплата продукції, отриманої відповідачем за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р.

Також, 11.11.2014 р. відповідач оплатив 500 000,00 грн. - оплата продукції, отриманої за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р.

Отже, у відповідача утворилась заборгованість за договором в розмірі 2 611 275,55 грн. (3 449 016,42 грн. - 837 740,87 грн. = 2 611 275,55 грн.).

Факт визнання відповідачем заборгованості за договором в розмірі 2 611 275,55 грн. підтверджено Актом звірки розрахунків з контрагентом за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р., підписаним сторонами і скріпленим печатками.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість за договором на контрактне виробництво від 05.12.2011 р. в розмірі 5 642 757,67 грн., з яких: основний борг в розмірі 2 611 275,55 грн., пеня в розмірі 823 302,50 грн., 3% річних в розмірі 196 285,97 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 011 893,65 грн.

11.05.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором на контрактне виробництво від 05.12.2011 р. в розмірі 5 642 757,67 грн., з яких: основний борг в розмірі 2 611 275,55 грн., пеня в розмірі 823 302,50 грн., 3% річних в розмірі 196 285,97 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 011 893,65 грн.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач виготовив та передав відповідачу у період з 02.06.2014 р. по 20.10.2014 р. продукцію на загальну суму 3 449 016,42 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р. на суму 971 567,52 грн., № 10 від 02.06.2014 р. на суму 74 588,16 грн., № 11 від 06.06.2014 р. на суму 760 627,06 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 591 719,52 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 1 050 514,16 грн. та довіреностями № 686 від 02.06.2014 р., № 715 від 06.06.2014 р. та №1433 від 20.10.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач продукцію прийняв без заперечень та зауважень, однак оплатив її лише частково, (оплата на суму 837 740,87 грн.), отриману за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р., що підтверджується виписками по рахункам позивача від 06.11.2014 р., від 11.11.2014 р. та письмовими поясненнями позивача, в яких зазначено, що 06.11.2014 р. відповідач оплатив 500 000,00 грн., з яких: 337 740,87 грн. - оплата продукції, отриманої відповідачем за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р.

11.11.2014 р. відповідач оплатив 500 000,00 грн. оплата продукції, отриманої за актом приймання-передачі №9 від 02.06.2014 р.

Отже, заборгованість за договором на контрактне виробництво від 05.12.2011 року становить 2 611 275,55 грн.

Як було зазначено вище, факт визнання відповідачем заборгованості за договором в розмірі 2 611 275,55 грн. підтверджено Актом звірки розрахунків з контрагентом за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р., підписаним сторонами і скріпленим печатками.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено та актами приймання передачі та довіреностями підтверджено, що позивач виконав свої зобовязання у повному обсязі, а саме передав відповідачу у період з 02.06.2014 р. по 20.10.2014 р. продукцію на загальну суму 3 449 016,42 грн., проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору неналежним чином виконав свої зобовязання, внаслідок чого станом на момент розгляду справи в господарському суді першої інстанції за ним утворилась заборгованість в зазначеному вище розмірі.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором на контрактне виробництво від 05.12.2011 року в розмірі 2 611 275,55 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 196 285,97 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 011 893,65 грн., колегія суддів зазначає гаступне.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Також, приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Колегія суддів, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі 190 882,35 грн. 3% річних та в розмірі 1 959 884,27 грн. інфляційних втрат.

Отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2 611 275,55 грн., 3% річних в розмірі 190 882,35 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 959 884,27 грн., всього: 4 762 042,17 грн., правомірно відмовивши в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5 403,62 грн. та інфляційних втрат в розмірі 52 009,38 грн.

Також, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 823 302,50 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, згідно, ч. ч. 4, 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Таким чином, враховуючи те, що відмова позивача від позовних вимог про стягнення пені в розмірі 823 302,50 грн. не суперечить чинному законодавству України та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про її прийняття та припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 823 302,50 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції, з посиланням на п.п.3.1.40-3.1.44 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Міністерства охорони здоровя України 31.10.2011 року №723 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.12.2011 року за №1420/20158, зазначає, зокрема, про те, що позивачем повинна була оформлюватися наступна обовязкова документація: сертифікати якості виробника, протоколи вхідного контролю сировини, протоколи виробництва і упаковки серій, протоколи реєстрації і оцінки вимірювань, протоколи аналізу відділу контролю якості, декларація про відповідність, сертифікати якості, звіти про стабільність.

На його думку, позивачем вказаних документів надано не було, що підтверджує позицію апелянта про відсутність факту відносин з позивачем з приводу виконання умов договору.

Колегія суддів з такими твердженнями не погоджується та зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції було заявлене клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати у позивача: копії документів на серії лікарських засобів, виготовлених та переданих відповідачу на підставі актів прийому- передачі № 9 від 02.06.2014 року, № 11 від 06.06.2014 року, № 10 від 02.06.2014 року, № б/н від 20.10.2014 року, № б/н від 20.10.2014 року, а саме: сертифікати якості виробника, протоколи вхідного контролю сировини, протоколи виробництва і упаковки серій, протоколи реєстрації і оцінки вимірювань, протоколи аналізу відділу контролю якості, декларація про відповідність, сертифікат якості, звіти про стабільність; копії доказів направлення та/або передачі на адресу відповідача рахунків на оплату за договором, а саме екземпляри з відміткою про прийняття уповноваженою особою відповідача та / або поштові повідомлення.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання вказав на те, що позивачем не доведена необхідність їх витребування для правильного вирішення спору та що документи, які мають істотне значення для встановлення істини у справі надані сторонами самостійно, і потреба у їх витребуванні відсутня.

Колегія суддів з викладеними у апеляційній скарзі доводами апелянта не погоджується та зазначає про те, що матеріалами справи, а саме актами приймання передачі та довіреностями, на які є посилання вище, підтверджується факт виконання умов договору позивачем та факт неналежного виконання умов договору відповідачем.

Крім того, наявність чи відсутність вказаної документації щодо стадій виготовлення лікарських засобів, а також сертифікатів якості на поставлені лікарські засоби не стосуються предмета доказування у даній справі.

А отже, посилання апелянта на відсутність відносин з позивачем з приводу договору на контрактне виробництво від 05.12.2011 року є недоречними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Також, не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що додані до позовної заяви акти приймання передачі складено без мети настання юридичних наслідків для сторін.

Акти приймання передачі, складені між сторонами, а саме: №9 від 02.06.2014 р. на суму 971 567,52 грн., № 10 від 02.06.2014 р. на суму 74 588,16 грн., № 11 від 06.06.2014 р. на суму 760 627,06 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 591 719,52 грн., б/н від 20.10.2014 р. на суму 1 050 514,16 грн. стверджують той факт, що виконавець згідно з умовами договору виконав роботу з виробництва лікарських засобів, а замовник прийняв виконану роботу.

Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

А отже, підписання сторонами актів приймання передачі та видача відповідачем довіреностей на отримання товарно матеріальних цінностей підтверджують факт виготовлення та передачу продукції за договором замовнику.

Щодо посилань апелянта на відсутність рахунків на оплату товару, то умовами договору не встановлено форму та порядок виставлення рахунків.

Окрім того, відповідно до п.2.4 Додатку №2 до договору на контрактне виробництво від 05.12.2011 року в редакції від 20.05.2013 року, ціна складається з загальних сум за накладними та/або актами приймання передачі, які є невідємною частиною договору.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів приймання передачі, які підписані сторонами, у кожному акті є розрахунок вартості виконаних робіт, з вимогою про оплату робіт.

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м. Харків слід залишити без задоволення.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017р. у справі №922/1123/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.06.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Гетьман Р.А.