Постанова № 67312494, 20.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа №922/1035/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Яновські В.С., за довіреністю №38-1871 від 28.05.2010 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №487 від 14.06.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Харків, (вх.№1673Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 03.05.2017 року по справі №922/1035/17,

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м.Харків,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Харків,

про стягнення 164857,55 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.05.2017 року по справі №922/1035/17 (суддя Погорєлова О.В.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 164857,55 грн. заборгованості за невиконання договірних зобов'язань по договору №8255 від 01.11.2001 року за період квітень 2015 року по січень 2017 року.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 2472,86 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.05.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив дійсні обставини справи, які мають бути підтверджені належними і допустимими доказами, не вірно застосувати норми матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що відповідач належним чином письмово повідомив позивача щодо припинення договору, відповідно до п. 10.4 договору. Також, звертає увагу на те, що договір, зі сторони позивача, був підписаний особою котра не мала відповідних повноважень .

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

14.06.2017 року від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6365), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 15.06.2017 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, клопотання апелянта задоволено та відкладено розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 20.06.2017 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2001 року між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» (теплопостачальна організація, позивач у справі) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (споживач, відповідач у справі) укладено договір №8255 на постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в термін передбачений договором.

Пунктами 5.1, 5.5 та додатку №4 до договору передбачено, що облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом, так як приміщення відповідача не обладнані приладами обліку теплової енергії.

Обсяги та вартість теплової енергії визначена в додатку №1 до договору №8255 від 01.11.2001 року.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору, у якому встановлено, що орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент договору, становить 21958,54 грн., ПДВ 4391,71 грн., усього 26350,24 грн. (п.5. додатку).

Пунктом 6.1 встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Згідно п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт на відпуск-получення теплової енергії.

Відповідач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує позивачу попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми розрахунків на початок розрахункового періоду (п. 6.3.договору).

Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року та якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік (п.10.4.).

Як вбачається з матеріалів справи, договір №8255 від 01.11.2001 року підписано представниками сторін та скріплено з боку позивача (постачальника) печаткою.

Згідно з п. 10.3 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарський кодекс України, а саме ст. 265 також встановлює, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав. На виконання умов договору з квітня 2015 по січень 2017 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» здійснювало постачання теплової енергії на об'єкти відповідача, що підтверджується актами включення та відключення опалення №170/2095 від 23.10.2014 року, №170/2630 від 14.04.2015 року, №170/3134 від 14.10.2015 року, №170/4785 від 05.04.2016 року, №170/4404 від 14.10.2016 року у житловому будинку (а.с. 35-44).

Виконання договору позивачем, також підтверджується актами звірки станом на 01.05.2015 року, 01.11.2015 року, 01.01.2015 року, 01.02.2016 року, 01.05.2015 року, 01.11.2016 року та 01.02.2017 року; рахунками-фактури за квітень 2015 року на суму 4169,58 грн., жовтень 2015 року на суму 8418,14 грн., за листопад 2015 року на суму 13407,60 грн., за грудень 2015 року на суму 17881,04 грн., за січень 2016 року на суму 25533,08 грн., за лютий 2016 року на суму 14581,27 грн., за березень 2016 року на суму 13223,69 грн., за квітень 2016 року на суму 770,72 грн., за жовтень 2016 року на суму 8704,04 грн., за листопад 2016 року на суму 14993,76 грн., за грудень 2016 року на суму 19792,10 грн., за січень 2017 року на суму 23382,23 грн.; актами виконання робіт з відпуску теплової енергії за квітень, жовтень, листопад 2015 рік та січень, лютий, березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2016 рік, за січень 2017 року (а.с. 14-34).

Позивачем проведено розрахунок нарахувань здійснений розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року і становить за період квітень 2015 року - січень 2017 року 164857,55 грн.

Згідно пункту 23 Правил користування тепловою енергією у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до Згідно Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України передбачають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за теплову енергію у належні строки та розмірі за договором №8255 від 01.01.2001 року, з урахуванням додатків №1 від 01.11.2001 року, №2 від 01.11.2001 року, №3 від 01.11.2001 року та №4 до нього. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за невиконання договірних зобов'язань у сумі 164857,55 грн. за постачання теплової енергії є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Заперечуючи проти позовних вимог та звертаючись з апеляційною скаргою відповідач зазначає, що він звернувся до КП «Харківські теплові мережі» з листами від 21.09.2015 року, 30.11.2015 року та 01.12.2015 року з пропозицією розірвати договір про постачання теплової енергії №8255 від 01.11.2001 року.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутня копія листа відповідача від 21.09.2015 року, не надано такий документ суду для огляду.

З листів відповідача від 30.11.2015 року та 01.12.2015 року вбачається, що останній звернувся до позивача з пропозицією розірвати договір про постачання теплової енергії №8255 від 01.11.2001 року.

У свою чергу, КП «Харківські теплові мережі», розглянувши пропозицію відповідача про розірвання договору, надало відповідь листами №36-3514 від 30.09.2015 року та №36-4650 від 11.12.2015 року, з яких вбачається, що КП «Харківські теплові мережі» згоди на розірвання договору не надало.

Розірванням договору є припинення зобов'язань його сторін. Під припиненням договірного зобов'язання розуміється абсолютне зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або в договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків. Зміну або розірвання господарського договору може бути вчинено за згодою сторін або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з п. 10.2 договору №8255 договір припиняє свою дію у випадках: закінченням строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Господарським судом харківської області; ліквідації сторін.

З наявних у справі листів відповідача вбачається, що останній звернувся до позивача з пропозицією розірвати договір, а не з заявою про припинення дії договору у зв'язку з його закінченням та відсутністю бажання його пролонгації (п. 10.4 договору).

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання недійсним у встановленому законодавством порядку договору про постачання теплової енергії №8255 від 01.11.2001, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України він є діючим і таким, що створює права та обов'язки для сторін.

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначає про те, що місцевий господарський суд помилково не звернув увагу на те, що договір було підписано особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень на його підписання. Проте, жодного документального підтвердження даних обставин відповідачем не надано.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту та не надано доказів щодо припинення дії договору, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору №8255 від 01.01.2001 року, з урахуванням додатків №1 від 01.11.2001 року, №2 від 01.11.2001 року, №3 від 01.11.2001 року та №4 до нього щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі за надані послуги по постачанню теплової енергії в гарячій воді, тобто належного виконання ним прийнятого на себе зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 03.05.2017 року по справі №922/1035/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.05.2017 року по справі №922/1035/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 21 червня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.