Постанова № 67312462, 21.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р. Справа№ 910/10919/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Андрієнка В.В.

за участі секретаря судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Мостепанюк В.І. довіреність № б/н від 10.05.17

від відповідача: Карпінський С.В. довіреність № 19/3-02/191 від 14.11.16

від третьої особи: не з'явився

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року

у справі № 910/10919/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним Договору застави майнових прав від 25.02.2015 р. (т.І, а.с. 10-14).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі № 910/10919/16 позов задоволено повністю (т.ІІ, а.с. 121-137).

13 грудня 2016 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Калатай Н.Ф., Мальченко А.О.

16 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Калатай Н.Ф., Мальченко А.О., справу призначено до розгляду на 31 січня 2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 30 січня 2017 року, у зв'язку з перебування судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, для розгляду справи №910/10919/16, сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О.

31 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О.

31 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 13 лютого 2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13 лютого 2017 року, у зв'язку з перебування судді Мальченко А.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, для розгляду справи № 910/10919/16, сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикова О.В., Калатай Н.Ф.

13 лютого 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикова О.В., Калатай Н.Ф.

13 лютого 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі № 910/10919/16 відкладено на 02 березня 2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 01 березня 2017 року, у зв'язку з перебування судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, для розгляду справи № 910/10919/16, сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикова О.В., Мальченко А.О.

01 березня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикова О.В., Мальченко А.О., та визначено розгляд справи на 21 березня 2017 року.

21 березня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 18 квітня 2017 року.

18 квітня 2017 року у судовому засіданні оголошено перерву до 25 квітня 2017 року.

24 квітня 2017 року згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, для розгляду справи № 910/10919/16 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Андрієнко В.В.

25 квітня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Андрієнко В.В. та призначено до розгляду на 30 травня 2017 року.

30 травня 2017 року у судовому засіданні оголошено перерву до 21 червня 2017 року.

У судовому засіданні 21 червня 2017 року представник ПАТ "Державний ощадний банк України" надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволення позову відмовити.

Представник ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта Банк" в судовому засіданні 21 червня 2017 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання 21 червня 2017 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується судовою розпискою (т.ІІІ, а.с. 96).

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження учасників процесу було попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, а неявка представника третьої особи не перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представника третьої особи.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

15 грудня 2010 року між ПАТ "Дельта Банк" (далі - банк, позивач, заставодавець) та ПАТ "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач, заставодержатель, клієнт, кореспондент) укладено Договір №151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - Договір кореспондентського рахунку-1), відповідно до п. 1.1. якого Банк відкриває Кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", №16000804033 у валютах згідно заяви Кореспондента та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього Договору і здійснює його обслуговування (т.І, а.с. 15-17).

15 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено Договір №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - Договір кореспондентського рахунку-2), згідно з пунктом 1.1. якого Банк відкриває Кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", у українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього Договору і здійснює його обслуговування (т.І, а.с. 19-21).

25 лютого 2015 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Договорами кореспондентських рахунків, між позивачем, як заставодавцем та відповідачем, як заставодержателем укладено Договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №294 (далі - Договір застави), відповідно до п. 1.1 якого заставодавець передає, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому Договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від Боржників здійснення платежів на користь заставодавця за Контрактами в розмірах та в строки, передбаченими Контрактами з такими Боржниками та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за Контрактами (Договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в Додатку №1 до цього Договору (т.І, а.с. 23-25, 26).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про заставу" застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відповідно до розділу "Терміни та тлумачення" Договору від 25.02.2015 р., сторонами визначено поняття та обсяг зобов'язань заставодавця, а також строки їх виконання.

Вказане свідчить про те, що у Договорі застави сторони дійшли згоди щодо розміру та строку основного зобов'язання.

Пункт 1.2. Договору застави передбачає, що сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього Договору договірна вартість предмету застави становить 1 298 834 955,00 грн.

Пункт 6.1 Договору застави встановлює, що заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у випадках, передбачених умовами цього Договору та законодавством, в тому числі якщо у момент настання строку виконання зобов'язання воно не буде виконано.

В п. 11.1 Договору застави передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за договорами кореспондентського рахунку та цим договором в повному обсязі.

На підставі постанови Правління НБУ від 02.03.2015 р. №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" (т.І, а.с. 22-28), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №51 від 02.03.2015 р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03.03.2015 р. до 02.06.2015 р. (т.І, а.с. 29) та рішення №147 від 03.08.2015 р., яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 02.10.2015 р. включно (т.І, а.с. 30).

02 жовтня 2015 року прийнято Постанову Правління НБУ №664 від "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" (т.І, а.с. 43), а рішенням виконавчої дирекції Фонду №181 від 02.10.2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта-Банк" з 05.10.2015 р. до 04.10.2017 р. включно (т.І, а.с. 50).

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Протоколом від 24.09.2015 р. №56 затверджено результати перевірки, якою виявлено, що Договір застави майнових прав від 25.02.2015 р., є нікчемним згідно п. 1, 5 ,7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (т.І,а.с. 32-34).

Згідно з абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 цього Закону, Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

30 вересня 2015 року уповноваженою особою Фонду направлено відповідачу повідомлення № 9310 від 29.09.2015 р. про нікчемність, в т.ч. оспорюваного договору застави з підстав передбачених п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що підтверджується фіскальним чеком № 3240 від 30.09.2015 р. та описом вкладення у цінний лист, копії яких наявні в матеріалах справи (т.І, а.с. 35, 36).

Відповідно до п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у т. ч. договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Звертаючись зі вказаним позовом, позивач зазначає, що Договір застави майнових прав 25.02.2015 р. є нікчемним правочином та просить визнати його недійсним у судовому порядку.

Щодо вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

11 вересня 2014 року прийнято постанову правління НБУ №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПAT "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" (далі - постанова НБУ №560/БТ), якою призначено куратором Банку службовця НБУ Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ №346 від 17.08.2012 р. (т.ІІ, а.с. 2).

30 жовтня 2014 року постановою НБУ №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", позивача віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів, запроваджено для банку перелік обмежень у його діяльності, зокрема, заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку (т.ІІ, а.с. 4).

03 листопада 2014 року Головою Ради директорів ПAT "Дельта Банк" Поповою О.Ю. видано наказ №2650 "Щодо стабілізації діяльності Банку", відповідно до пп. 1.4 п. 1 якого з 04.11.2014 р. запроваджено обмеження в діяльності ПАТ "Дельта Банк", зокрема, заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором Банку (проекти ради директорів погоджувати з куратором) (т.ІІ, а.с. 91).

Оскільки станом на 25.02.2015 р. у ПAT "Дельта Банк" діяли обмеження, встановлені постановою правління НБУ №692/БТ від 30.10.2014 р., якою, зокрема, було передбачено заборонену банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку, а спірний Договір застави було укладено між сторонами за відсутності погодження куратора НБУ позивач вважає, що вказаний договір має бути визнано недійсним.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції чинній станом на момент прийняття постанов НБУ, якими визначено обмеження в діяльності позивача) НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти НБУ набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта НБУ вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва НБУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закон України "Про банки і банківську діяльність" рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів часу і способу доведення до відома позивача чи відповідача вказаного акту НБУ у системному зв'язку з тим, що доведенню такого акту до широкого кола осіб - не підлягає.

Таким чином, постановою правління НБУ №692/БТ від 30.10.2014 р., на яку посилається позивач як на підставу недійсності Договору застави, є актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер щодо ПАТ "Дельта Банк", оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку, а не щодо невизначеного кола осіб, відтак, не може мати юридичних наслідків для ПАТ "Державний ощадний банк України", на якого її дія не розповсюджувалась.

Більш того, те, що вказана постанова містить інформацію з обмеженим доступом та становить банківську таємницю, виключає можливість обізнаності відповідача з встановленими нею обмеженнями діяльності позивача. Доказів обізнаності відповідача з такими обмеженнями матеріали справи не містять.

Наявні в матеріалах справи роздруківки публікацій у мережі Інтернет не є належними доказами обізнаності відповідача з такими обмеженнями (т.І, а.с. 197-207), оскільки викладена у них інформація достеменно не свідчить про те, що ПАТ "Дельта Банк" офіційно віднесено до категорії проблемних або про введення обмежень його діяльності та є суперечливою оскільки серед вказаних публікацій міститься інформацію про те, що "…Акционеры Дельта Банка выполнят программу докапитализации финансового учреждения, которая была согласована с Национальным банком Украины. Поэтому для восстановления нормальной деятельности банка вмешательство государства не требуется, заявила на пресс-конференции глава НБУ Валерия Гонтарева".

В свою чергу, недодержання позивачем приписів постанови правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 р. щодо обмеження прав ПАТ "Дельта Банк", як власника відповідного майна на розпорядження ним, не є достатньою та належною правовою підставою для визнання недійсним договору, оскільки нормами чинного законодавства України не передбачено таких наслідків невиконання банківськими установами вимог та приписів (заходів впливу) НБУ як визнання недійсними укладених всупереч них правочинів.

Нормами статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які є спеціальними при віднесенні банку до категорії проблемних, визначено, що Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Інших юридичних наслідків приписами наведеної статті не визначено.

Отже, недодержання вимог та обмежень НБУ в процесі присвоєння певній банківській установі статусу "проблемного" може свідчити лише про наявність підстав для притягнення банку, щодо якого вжито заходи впливу, у порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність" до відповідальності за порушення в сфері здійснення банківської діяльності.

Крім того, чинним на час укладення Договору застави законодавством, у тому числі і Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не було передбачено застережень щодо заборони укладення даних договорів у зв'язку з прийняттям НБУ подібних постанов, як і не було передбачено такого наслідку порушення вимог НБУ, як недійсність договору.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним (ст. 207 ГК України).

Позивач зазначає, що Договір застави майнових прав від 25.02.2015 р. з боку ПAT "Дельта Банк" підписано Поповою О.Ю., що свідчить про порушення статутних положень позивача, ч. 2 ст. 203 ЦК України та перевищення повноважень Головою Ради Директорів при вчиненні правочину, наслідком чого є його недійсність на підставі ч. 1 ст.215 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.5.12 Статуту ПAT "Дельта Банк", яким передбачено правило двох підписів, встановлено наступне: будь-які правочини (у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо) та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою Банку, від імені Банку повинні бути підписані спільно Головою Ради Директорів (або виконуючим обов'язки Голови Ради Директорів) та особою, призначеною Спостережною радою Банку з поміж Членів Ради Директорів Банку або Заступників Голови Ради Директорів Банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для Банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів (т.І, а.с. 85-95).

Як вбачається із пункту 1.1. Виписки з Протоколу №487 Спостережної Ради AT "Дельта Банк" від 22.07.2014 р., на виконання пункту 6.5.12 Статуту Банку визначено та встановлено перелік правочинів, які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які спрямовані на, зокрема: договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги.

Пунктом 1.2. цього Протоколу визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, визначені у п. 1.1 цього Протоколу разом із Головою Ради директорів (т.І, а.с. 136).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У абз. 6, 10 пп. 3.3. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Як вбачається із Преамбули оспорюваного правочину, від ПAT "Дельта Банк" оспорюваний Договір застави підписано Головою Ради Директорів Поповою О.Ю., яка діяла на підставі Статуту.

Поряд з цим, п. 6.5.12 Статуту ПAT "Дельта Банк", яким передбачено правило двох підписів під час укладення правочинів, конкретного переліку таких правочинів не визначає, а лише містить посилання на те, що такий перелік визначається та встановлюється Спостережною радою Банку. При цьому доказів обізнаності відповідача з положеннями Протоколу №487 Спостережної Ради AT "Дельта Банк" від 22.07.2014 р. матеріали справи не містять. Також у матеріалах справи відсутні докази обізнаності відповідача з обмеженнями повноважень Голови ради директорів позивача на його представництво.

При цьому, відповідно до п. 6.5.10.1. Статуту ПАТ "Дельта Банк", Голова Ради Директорів керує роботою Ради Директорів та без довіреності (доручення) представляє Банк в усіх підприємствах, установах та організаціях як в Україні, так і за її межами, вчиняє правочини, укладає договори, угоди, видає довіреності, підписує будь-які документи та здійснює інші дії в межах своїх повноважень.

Також, оспорюваний договір містить відмітку приватного нотаріуса, яким посвідчено вказаний договір у якій зазначено, що "правоздатність та дієздатність ПАТ "Держаний ощадний банк України" та ПАТ "Дельта Банк", повноважність їх представників і належність майнових прав перевірено" (т.І, а.с. 24).

Отже, матеріали справи не містять доказів обізнаності ПАТ "Ощадбанк" про наявність обмежень ПAT "Дельта Банк" на вчинення оспорюваного правочину, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Пункт 6.3. Договору застави майнових прав передбачає можливість набуття ПАТ "Ощадбанк" права вимоги до позичальників за кредитними договорами у разі невиконання AT "Дельта Банк" зобов'язань за Договорами кореспондентських рахунків, шляхом відступлення права вимоги, яке відбувається на підставі зазначених Договорів застави. При цьому право вимоги, що є предметом застави, вважається відступленим Заставодавцем без укладання будь-якого окремого договору, крім цього договору, з дня відправлення йому Заставодержателем зазначеного в цьому п. 6.3 Договору повідомлення у встановленому цим пунктом порядку (6.3.1-6.3.3).

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ст. 23 Закону України "Про заставу").

Вказаною статтею передбачено спеціальну процедуру реалізація предмета застави, яким виступають майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, умовами оспорюваного Договору визначено не умови відступлення права вимоги, а спосіб реалізації предмета застави, який відповідає положенням ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу".

Слід зазначити, що договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами і на відміну від відступлення права вимоги, не має безпосереднім наслідком відчуження заставодавцем відповідних майнових прав. Вибуття заставодавця зі складу правовідношення, право вимоги за яким передано в заставу, шляхом заміни його заставодержателем можливе лише у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, отже доводи позивача про те, що договір надає відповідачу, що є кредитором банку, переваги перед іншими кредиторами, оскільки передбачає безумовну передачу заставодержателю предметів застави є безпідставними.

При цьому, передача майна в заставу не є ні безоплатним відчуженням, ні прийняттям зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, ні відмовою від власних майнових вимог, оскільки в силу правової природи застави, передане в заставу майно залишається у власності заставодержателя, а закон не пов'язує передачу майна в заставу з автоматичним відступленням цього майна або ж втрату права власності, відмову від власних майнових вимог на заставне майно.

За змістом ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Також позивач посилався на те, що серед активів, майнові права за якими передано у заставу за оспорюваним Договором, містяться кредитні договори, грошові кошти за якими надавалися фізичним особам - позичальникам Банку в іноземній валюті та які забезпечені іпотекою предметом якої є нерухоме житлове майно (т.І, а.с. 141-145, 154-156).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника і майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установам резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Згідно п. 3 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" під час його дії кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у пп. 1 п. 3 ст. 1, на користь (у власність) іншої особи.

Поряд з цим, вказаним законом не передбачено неможливість передання майнових права що стосуються стягнення заборгованості за такими договорами у заставу.

Передача у заставу майна (майнових прав) проводиться у спеціальному порядку, визначеному Законом України "Про заставу" і не є ні уступкою, ні продажем заборгованості.

При цьому, за вказаним договором заставодержатель набував право переводу на себе заставлених майнових прав, а не стягнення грошових коштів із боржників заставодавця за кредитними договорами; уступка вимоги за статтями 512, 514 ЦК України та уступка заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, за статтею 23 Закону України "Про заставу", мають різну правову природу.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Тобто, наслідком прийняття уповноваженою особою рішення про нікчемність правочину та повідомлення про це відповідної сторони такого правочину є обов'язок цієї сторони повернути банку отримане від нього майно.

При цьому, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 р. у справі №826/24298/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 р. визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" про нікчемність правочинів, в т.ч. Договору застави майнових прав від 25.02.2015; визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310 від 29.09.2015 про нікчемність правочинів. (т.І, а.с. 211-214, 215-220).

У вказаній постанові зазначено, що: "зі змісту аналізу статей 1 Законів України "Про іпотеку" та "Про заставу", якими визначено поняття термінів "застава" та "іпотека" вбачається, що укладаючи договори іпотеки та/або застави іпотекодавець та заставодавець не приймав на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Аналіз викладеного свідчить про відсутність в договірних відносинах, що виникли між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПАТ "Дельта Банк" на підставі вище перелічених договорів ознак, які можуть бути підставою для визнання нікчемними правочинів відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів гарантування фізичних осіб".

Договорами іпотеки, та застави не передбачено здійснення платежу чи передачі іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

При цьому в оскаржуваному повідомленні Уповноваженою особою Фонду перелічені лише підстави нікчемності правочинів без зазначення та конкретизації ознак, які можуть бути підставою для визнання даних договорів нікчемними.".

Отже, вказаною постановою встановлено незаконність дій фонду та правомірність дій сторін оскаржуваного правочину.

Крім того, станом на день укладення Договору застави (25.02.2015 р.), сторони не знали і не могли знати про те, що 02.03.2015 р. Правлінням НБУ буде прийнята Постанова №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", а виконавчою дирекцією Фонду 02.03.2015 р. прийнято рішення № 51 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду з 03.03.2015 р.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги у даній справі є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 необхідно скасувати та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" - відмовити повністю.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, апелянту належить відшкодувати за рахунок позивача судовий збір у сумі 1515,8 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст.ст. 105 ГПК, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі №910/10919/16 - скасувати та прийняти нове рішення:

"У задоволенні позову - відмовити повністю."

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б; код ЄДРПОУ 34047020) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; код ЄДРПОУ 00032129) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Справу № 910/10919/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

В.В. Андрієнко