Постанова № 67312288, 14.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа№ 910/2006/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

від позивача: Кирик В.К. за довіреністю від 13.01.2017;

від відповідача: Опенько Д.А. за довіреністю від 27.03.2017;

від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017

у справі № 910/2006/17 (суддя Л.Г. Пукшин)

за позовом Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України

про стягнення 1287487, 30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Український державний концерн по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" та стягнути на його користь із Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вартість безпідставно набутого майна в сумі 1 287 487,30 грн. Стягнути із Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вартість судових витрат у сумі 40 555,86 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" у справі №910/2006/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 апеляційну скаргу Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.05.2017.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло заперечення на апеляційну скаргу.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового засідання.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 31.05.2017 розгляд справи відкладено до 14.06.2017.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про додаткових доказів.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів від Мінагрополітики України.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів від ПАТ «А-Банк».

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів від відповідача.

Відповідно до приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню до суду першої інстанції; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

З огляду на зазначене, дослідивши всі клопотання позивача про витребування доказів та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання, оскільки позивачем на підставі статті 33 ГПК України до матеріалів справи додані докази, якими на думку суду, обґрунтовуються його вимоги, в свою чергу, господарський суд на підставі статті 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до справи Міністерства фінансів України.

Колегія суддів, розглянувши клопотання про залучення Міністерства фінансів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Колегія суддів не вбачає наявності підстав для залучення Міністерства фінансів України в якості третьої особи.

У судове засідання 14.06.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представники третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники третьої особи не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" та стягнути на його користь із Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вартість безпідставно набутого майна в сумі 1 287 487,30 грн. Стягнути із Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вартість судових витрат у сумі 40 555,86 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

17.11.1996 між Українським державним концерном по матеріально-технічному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" в особі голови правління концерну Олійника Є.Ф. та його першого заступника Мушко В.Н. (покупець), та компанією "Дір енд Компані" (продавець) було укладено контракт купівлі-продажу № 10-5, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати покупцю товар фірми "Дір енд Компані", а покупець зобов'язався купити і оплатити вартість згідно з додатком № 3 (Умови платежу) тракторів і іншого обладнання, згідно з додатком 1, що є невід'ємною частиною контракту, на суму 85130000 доларів США.

У Специфікації № 1 (додаток № 1 до контракту) визначено перелік та вартість товарів, зокрема: 601 нових тракторів моделі Джон ДІР 8400,200 нових дискових борон моделі Джон ДІР 630, 103 нових 12-рядних сіялок моделі Джон ДІР 1710та 50 нових 35 -футових зернових сіялок моделі Джон ДІР 455.

Відповідно до додатку 3 до контракту (Умови платежу) платежі здійснюються наступним чином:

15% загальної вартості контракту сплачується шляхом кредиту, який надається продавцем покупцю строком на 5 років з фіксованою ставкою 6,5 %, проти виставлення покупцем боргового зобов'язання (Promissory Note), під гарантією Міністерства фінансів України. Погашення боргового зобов'язання буде здійснюватися в строки, які відповідають строкам погашення кредиту, який надається для фінансування 85 % вартості контракту.

85% загальної вартості контракту оплачується на умовах і в рамках Гарантійної структурної угоди від 10.05.95, укладеної між Міністерством фінансів, яке виступило від імені уряду України і Ексімбанком США, який виступив від імені уряду США, шляхом виставлення Державним експортно-імпортним банком України безвідзивного документарного акредитиву.

17 травня 1996 року між Українським державним концерном по матеріально-технічному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс", який виконує функції державного агента, в особі голови правління Мушка Василя Никоновича (надалі - позивач/постачальник) та Приватним підприємством "Меліса" (покупець) укладено договір на поставку концерном "Украгротехсервіс" державним машинно-технологічним станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання усіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми "Дір енд Компані", запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них № 99/07-100 (надалі - договір поставки).

Відповідно до п. 2.1. договору поставки постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти товар та оплатити вартість на умовах розстрочення кінцевого розрахунку та під процент.

Товар переходить в розпорядження покупця після підписання сторонами акту передачі-приймання.

На виконання умов договору поставки 27.05.2017 постачальник передав, а покупець прийняв техніку, а саме трактори Джон Дір 8400 номер шасі 22239, номер двигуна 060040 та Джон Дір 8400 номер шасі 22254, номер двигуна 60208, що підтверджується актом передачі-приймання техніки фірми "Дір енд Компані" на виконання договору про поставку.

За доводами позивача, зобов'язання за контрактом купівлі-продажу № 10-5 виконано гарантом, у зв'язку з чим у позивача утворилась заборгованість перед гарантом (Кабінетом Міністрів України). В подальшому 03.05.2001 року Господарським судом м. Києва відносно позивача порушено справу про банкрутство № 23/267-50/360-2012 та введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів. Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення вимог ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та без відома позивача приступив до протиправного вилучення активів у позивача у своє володіння. Зокрема, відповідачем було вилучено у ПП "Меліса" трактори Джон Дір 8400 номер шасі 22239, номер двигуна 060040 та Джон Дір 8400 номер шасі 22254, номер двигуна 60208, які за твердженням позивача перебували у власності останнього, чим завдано збитків позивачу на суму 1287487,30 грн. В обґрунтування правової позиції позивач посилається на положення ст.ст. 12,17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 20,147,224,225,226 ГК України та ст.ст. 11,509,1212 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року №414"Про порядок зарахування коштів до державного бюджету у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва" доручено Національній акціонерній компанії "Украгролізинг", Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Київській міській державним адміністраціям вжити заходів відповідно до законодавства для проведення сільгосптоваровиробниками та іншими суб'єктами господарювання розрахунків за сільськогосподарську техніку іноземного виробництва, закуплену за рахунок іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року №414 постановлено: "Державній податковій адміністрації разом з Національною акціонерною компанією "Украгролізинг" застосовувати від імені Кабінету Міністрів України заходи щодо стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, згідно з додатками 1 і 2.

Так, у п. 2 Порядку проведення розрахунків з державним бюджетом у негрошовій формі за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільгосптоваровиробникам та іншим суб'єктам господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 414, визначено, що у разі коли сільгосптоваровиробники та інші суб'єкти господарювання не в змозі погасити заборгованість за кредитами перед державним бюджетом коштами, ця процедура здійснюється відповідно до законодавства шляхом передачі НАК "Украгролізинг" для реалізації сільськогосподарської продукції та іншого ліквідного майна за узгодженими цінами та передачі НАК "Украгролізинг" у державну власність техніки, придбаної за рахунок кредитів, для її подальшої передачі у фінансовий лізинг на умовах, визначених законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи 11.06.2003 року між ПП "Меліса" (боржник) та Національною акціонерною компанією "Украгролізинг", правонаступником якого є Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (надалі - відповідач) було укладено договір №120-п від 11 червня 2006 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року №414 "Про порядок зарахування коштів до державного бюджету у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва".

Відповідно до п. 1.1. договору №120-п від 11.06.2006 боржник визнає і підтверджує свій борг за договором № 99/07-100 від 27.05.1999.

У п.1.2. договору №120-п від 11.06.2006 визначено, що на погашення боргу ПП "Меліса" передає Національній акціонерній компанії "Украгролізинг" сільськогосподарську техніку іноземного виробництва, за переліком вказаним в акті приймання-передачі, а Компанія приймає техніку і здійснює необхідні дії, передбачені Порядком проведення розрахунків державним бюджетом у не грошовій формі за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, затвердженими Постановою, з метою зарахування вартості техніки в рахунок погашення заборгованості Боржника за Кредитором.

На виконання умов договору №120-п від 11.06.2006 та постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року боржник передав, а відповідач прийняв трактор "Джон Дір" 8400 номер двигуна 060040 за актом приймання-передачі техніки від 11.06.2003 та трактор "Джон Дір" 8400 номер двигуна 60208 за актом приймання-передачі техніки від 06.05.2004.

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами відповідача, що не відповідають дійсності твердження позивача, що Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" самовільно забрав техніку, оскільки дана техніка була вилучена на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року №414 "Про порядок зарахування коштів до державного бюджету у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва".

Крім цього, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами щодо завдання йому відповідачем збитків у заявленому розмірі.

Зокрема, за змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог, та на спростування заперечень відповідача проти позову, у зв'язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги не обґрунтованими.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Представником відповідача у поданій до суду заяві заявлено про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Пунктами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/2006/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2006/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко