Постанова № 67311951, 15.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа № 910/16297/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

У судовому засіданні взяли участь представники сторін:

- позивача: Яворський Г.Л., довіреність № 28 від 017.06.2017

- відповідача: не з'явився;

- третьої особи-1: не з'явився;

- третьої особи-2: не з'явився;

- третьої особи -3: Черних О.В., довіреність № б/н ід 05.09.2016;

Ахімов В.Д.-керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/16297/16 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, м. Миколаїв

до Миколаївської обласної ради, м. Миколаїв

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, м. Миколаїв

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації "Мисливець і риболов", смт Єланець, Єланецький р-н, Миколаївська обл.

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Єланецька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок, смт Єланець, Єланецький р-н, Миколаївська обл.

про визнання незаконним і скасування рішення

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок (надалі-позивач) звернулась до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Миколаївської обласної ради (надалі-відповідач) про визнання незаконним і скасування рішення Миколаївської обласної ради № 23 від 07.09.2012.

Позовні вимоги мотивовані порушенням ч. 4 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року порушено провадження у справі №910/16297/16 та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2016 залучено до участі у справі у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства. Залучено до участі у справі у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації "Мисливець і риболов". Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Єланецька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/16297/16 (суддя Цюкало Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної даності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок (надалі-апелянт) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, що виражено у неповному дослідженні доказів наданих позивачем; неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 у справі № 910/16297/16 відновлено строк Миколаївській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок строк на звернення за апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/16297/16; скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.06.2017.

06.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 розгляд апеляційної скарги Миколаївській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок строк на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/16297/16 відкладено на 15.06.2017.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.

Представник третьої особи та керівник Єланецька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок у судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечували, з викладених у відзиві підстав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Третя особа -1 та третя особа-2 у судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили. Відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представник відповідача та третя особа-1,2 не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) України, та виходячи з того, що явка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 таких представників не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача та третьої особи 1,2.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника третьої особи-2, а також керівника Єланецької районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що Рішенням Миколаївської обласної ради № 3 від 30.05.1997 року (надалі - Рішення-1) надано у користування терміном на 15 років (з 1997 року по 2012 рік включно) мисливські угіддя області державним підприємствам і громадським організаціям для ведення мисливського господарства згідно з додатком № 1, зокрема, Єланецькій райорганізації УТМР.

01.07.1998 року між Миколаївським Державним лісогосподарським об'єднанням «Миколаївліс» та Єланецькою райорганізацією УТМР укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до п. 1.1. якого рішенням Миколаївської обласної ради від 30.05.1997 № 3 надано Єланецькій райорганізації УТМР терміном до 31.12.2012 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 68 943 га, у т.ч.: лісові угіддя 3 945 га, польові 63 975 га, водно-болотні 1 023 га.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що Миколаївська обласна організація УТМР має право у встановленому порядку за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників та користувачів земельних ділянок.

У разі невиконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством ( п. 3.1. договору).

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства звернулася до відповідача із поданням № 1592 від 07.08.2012 року, якому пропонувала останньому винести на розгляд сесії обласної ради, зокрема, питання "Про надання у користування мисливських угідь підприємству об'єднання громадян «Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації «Мисливець і риболов» з 07.09.2012 року строком на 15 років.

Рішенням Миколаївської обласної ради № 23 від 07.09.2012 року (далі - Рішення-2) надано у користування підприємству об'єднання громадян "Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації «Мисливець і риболов" мисливські угіддя площею 66 305,65 га, що розташовані у Єланецькому районі Миколаївської області на території Єланецької селищної, Калинівської, Нововасилівської, Малодворянської, Ясногорської, Маложенівської, Водяно-Лоринської, Возсіятської, Малоукраїнської, Ольгопільської сільських рад, з 07.09.2012 року строком на 15 років.

В обґрунтування позовних вимог Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок зазначала, що всупереч рішенню Миколаївської обласної ради № 3 від 30.05.1997, на підставі якого,на думку позивача, йому були надані мисливські угіддя для ведення мисливського господарства до 31.12.2012, відповідач прийняв рішення № 23 від 07.09.2012 про надання в користування підприємству об'єднання громадян "Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації «Мисливець і риболов" мисливські угіддя з 07.09.2012 строком на 15 років. Оскільки згадане рішення було винесено раніше, ніж закінчився строк користування позивачем мисливськими угіддями за попереднім рішенням, позивач просив суд з урахуванням ч. 1 ст. 21 ЦК України визнати його незаконним та скасувати.

Місцевий господарський погодився з такими доводами позивача покладеними в підставу позову та дійшов висновку, що рішенням Миколаївської обласної ради № 23 від 07.09.2012 року надано у користування підприємству об'єднання громадян «Єланецьке мисливсько-рибальське господарство Єланецької районної організації «Мисливець і риболов» мисливські угіддя, тобто протягом знаходження у користуванні мисливських угідь у Єланецькій райорганізацією УТМР, всупереч переважного права останнього на користування відповідними мисливськими угіддями (з урахуванням звернення позивача із відповідною заявою), а відтак вказане рішення Миколаївської обласної ради суперечить ч. 4 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а отже і порушує право позивача, який на підставі Статуту наділений правом виступати в інтересах своїх районних організацій, однак, відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущення позивачем строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, проте з інших підстав ніж зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства і полювання визначаються Законом України «Про мисливське господарство і полювання», згідно ст. 1 якого мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства, а користувачами мисливських угідь можуть бути спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Статтею 9 цього Закону передбачено, що до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад належить вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

За приписами ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженими з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Положеннями ст.15 Закону України «Про тваринний світ» також визначено, що до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольських міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони створені) рад належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку ( ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» №02-5/35 від 26.01.2000).

Так, як вище згадувалось, за твердженнями позивача (апелянта), відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення було порушено переважне право позивача на користування мисливськими угіддями.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", в редакції, яка була чинною на момент прийняття спірного рішення, ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", в редакції, яка була чинною на момент прийняття спірного рішення, переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Таким чином, з вказаних законодавчих приписів вбачається, що ведення мисливського господарства обов'язково повинно здійснюватися на підставі договору, який укладається з територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та визначає умови ведення мисливського господарства, відповідні права та обов'язки сторін. При цьому переважне право на продовження користування мисливськими угіддями, а відтак і на поновлення дії відповідного договору, мають саме користувачі мисливських угідь за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Миколаївської обласної ради № 3 від 30.05.1997 року та укладеного з Миколаївським Державним лісогосподарським об'єднанням «Миколаївліс» договору про умови ведення мисливського господарства від 01.07.1998 мисливські угіддя було надано у користування саме Єланецькій райорганізації УТМР, в той час як позов до суду було подано Миколаївською обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, з викладеного вбачається, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15.

Таким чином, враховуючи, що позивач не є особою, відносно прав та обов'язків якої прийнято рішення Миколаївської обласної ради № 23 від 07.09.2012, у справі про визнання його незаконним та скасування Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок повинна довести, яким чином зазначене рішення порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Однак, заявляючи даний позов, позивач обґрунтовував порушенням спірним рішенням прав саме Єланецької райорганізації УТМР, як користувача мисливських угідь.

При цьому, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Єланецька райорганізація УТМР є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, 03.03.1998 (ідентифікаційний код юридичної особи - 208596091), а відтак така особа як самостійний (окремий) суб'єкт правовідносин здатна формувати власну волю (приймати власні рішення) та здатна виражати свою волю у певних формах, що дає підстави для висновку про наявність у такої особи правових можливостей самостійно здійснювати захист своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови Миколаївській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської обласної ради № 23 від 07.09.2012, враховуючи те, що Єланецька райорганізація УТМР є окремою юридичною особою, яка здатна самостійно здійснювати захист своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, в тому числі у суді.

Доводи скаржника про те, що безпосередньо ведення мисливського господарства здійснює користувач - Єланецької райорганізації УТМР на підставі договору від 01.07.1998, а право на користування цими мисливськими угіддями отримує Українське товариство мисливців та рибалок, яке є всеукраїнською громадською організацією, та всі його члени, в тому числі і Миколаївська обласна організація, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки право на користування мисливськими угіддями не є тотожним переважному праву на подовження користування такими угіддями яке, як зазначалося вище, нерозривно пов'язано з особою користувача за відповідним договором.

Крім цього, під час розгляду справи місцевим судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Так, згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Позовна давність на підставі п. 3 та 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, обчислення строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду має здійснюватися саме з моменту виникнення спірних правовідносин, а саме з прийняття рішення відповідачем № 45 від 21.12.2012, отже перебіг строку розпочався 21.12.2012 та через три роки закінчився 21.12.2015.

Як встановлено матеріалами справи, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом 30.08.2016, про що свідчить штемпель поштового зв'язку на конверті, тобто з пропуском трьохрічного строку.

При цьому, посилання позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, які зазначені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження як під час розгляду справи в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Так, однією із підстав поважності причин пропуску строку позивач зазначав розгляд спору у справі 2012 скасовано, провадження в адміністративній справі закрито.

Поважність пропуску строку позивач обгрунтовував своїм зверненням з позовними вимогами до Миколаївського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 28.11.2014 у справі № 814/3443/14 позовні вимоги залишено без розгляду.

Проте, з такими доводами не можливо погодитись, оскільки по-перше, у справі № 21-2926а15 (2а-2885/12/1470) предметом спору є оскарження рішення Миколаївської обласної ради № 33 від 23.03.2012, в той час як у даній справі оскаржується рішення Миколаївської обласної ради № 45 від 21.12.2012, по-друге, у справі № 21-2926а15 (2а-2885/12/1470) Миколаївська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок була учасником у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, а не позивачем.

Не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані доводи позивача про переривання строку позовної давності в зв'язку з поданням ним позову до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Так, на підставі п. 4.2.2. постанови пленуму Верховного суду України від 29 травня 2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено й матеріалами справи не підтверджено поважності причин пропуску строку позовної давності.

Таким чином, оскільки права та охоронюваних законом інтереси позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, колегія суддів дійшла висновку про відмову в позову саме за безпідставністю (п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»), а не за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до абз. 6 п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України", не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Крім цього, помилковим є посилання позивача на лист Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області від 05.04.2016 № 08.1-05/8/10, в якому зазначено, що "п'ятнадцятирічний строк користування мисливськими угіддями області державними підприємствами і громадськими організаціями для ведення мисливського господарства сплинув у перший робочий день 2013 ", оскільки Головне територіальне управління юстиції у Миколаївський області не є уповноваженим органом щодо тлумачення рішень Миколаївської обласної ради (відповідача), його позиція суперечить приписам чинного цивільного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 254 ЦК України, яка визначає, що " строк, що визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку".

Також матеріалами справи підтверджується факт обізнаності позивача щодо закінчення строку дії рішення 30.05.2012, про що свідчить письмова переписка між позивачем та відповідачем протягом травня-червня 2012 (належним чином завірені копії листів містяться в матеріалах справи).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про те, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові є законними, проте із підстав викладених у даній постанові, а тому, враховуючи вищезазначені роз'яснення, вказане рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження позивача, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/16297/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв