Постанова № 67305491, 22.06.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1593/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС в Одеській області в особі: Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобовязання видати наказ та вирішити питання щодо прийняття на службу в поліції,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління МВС в Одеській області в особі: Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому з урахуванням поданих уточнень позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області № 8 від 27.01.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «г» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів);

- зобов'язати ГУМВС України в Одеській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «з» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації»;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію».

В обґрунтування заявленої правової позиції позивач зазначив наступне.

Наказ № 8 о/с від 27.01.2017 р., відповідачем прийнятий в порушенням вимог закону «Про національну поліцію», Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», оскільки відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи.

При цьому позивач акцентує особливу увагу на наявність судового рішення у справі № 815/6762/15, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 визнано протиправним і скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області №1331 від 04 листопаду 2015 р. в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зобов'язано ГУМВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05 листопаду 2015 р. щодо звільнення за п. 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) і інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Однак вказане рішення не виконано, у звязку із чим за заявою представника позивача ОСОБА_2 зареєстроване кримінальне провадження № 42016160000000819 (правова кваліфікація ч. 2 ст. 382 КК України).

За таких обставин на думку позивача він незаконно звільнений, що і стало підставою для звернення до суду у друге.

Позивач в судове засідання не зявився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи. До суду через канцелярію суду надійшло клопотання за вхід. № 17461/17 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача (Головного управління МВС в Одеській області в особі: Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області) до суду не зявився. Про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. До суду через канцелярію суду надійшло клопотання за вхід. № 17489/17 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд оцінивши вказані акти відповідачів, з урахуванням положень ч. 3 ст. 2 КАС України приходить до висновку про їхню невідповідність Європейської Конвенції з прав людини її основоположних свобод 1950 року, Конституції та законам України з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 19 Конституції України зобовязано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 р. у справі №815/6762/15 частково задоволено позов ОСОБА_1 визнано протиправним і скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області №1331 від 04 листопаду 2015 р. в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зобов'язано ГУМВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05 листопаду 2015 р. щодо звільнення за п. 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) і інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ(далі Положення).

Апеляційний суд встановив ряд обставин:

"04.11.2015 р. Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області винесено Наказ №1331 о/с По особовому складу, яким згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку ГУМВС України в області, сплативши грошову компенсацію за 33 доби невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2015 року по день звільнення. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 07 місяців 06 днів, у пільговому обчисленні 22 роки 06 місяців 04 дні (а.с. 6).

05.11.2015 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ МВС України в Одеській області генерал-майора міліції ОСОБА_3 з Рапортом, у якому, з огляду на наявність бажання проходити службу в Національній поліції (згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, виклав прохання щодо звільнення його у запас Збройних Сил України за п. 64 з (у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інше міністерство, центральний орган виконавчої влади (установи, організації) з 06.11.2015 р. (а.с. 54).

З листа ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим №335 від 06.11.2015 р., надісланого на імя начальника ГУ МВС України в Одеській області генерал-майора міліції ОСОБА_3, за підписом начальника ГУ генерал-майора міліції ОСОБА_4, вбачається, що керівництвом ГУМВС України в Автономній Республіці Крим запропоновано посаду співробітнику Головного управління МВС України в Одеській області майору міліції ОСОБА_1 (а.с. 85).

07.11.2015 року позивач звернувся з заявою до Т.в.о начальника ГУ Національної поліції в АР Крим та м. Севастополь генералу поліції третього рангу ОСОБА_4 з проханням прийняти на службу до поліції та призначити на посаду старшого оперуповноваженого кримінальної поліції ГУ Національної поліції АР Крим та м. Севастополь (а.с. 86).

Листом №132 від 15.09.2015 р. начальник ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_4 повідомив начальника ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_3 про бажання ОСОБА_1 перевестися для подальшого проходження служби у ГУМВС України в АР Крим та просив для вирішення цього питання по суті надіслати особову справу з останньою атестацією (характеристикою), довідками УВБ та ВІОС УКС про наявність або відсутність матеріалів компрометуючого характеру (а.с. 82).

Відповідно до листа від 28.09.2015 р. №18/6-7272 Департаментом внутрішньої безпеки МВС України було погоджено переведення ОСОБА_1 до ГУМВС України в АР Крим та призначення його на посаду старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку (а.с. 84).

01.10.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУМВС України в Одеській власті з рапортом, у якому просив дозволити переведення до ГУМВС України в АР Крим (а.с. 47).

В подальшому позивач подав рапорт на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області від 05.11.2015 р., у якому просив звільнити його в запас ЗСУ за п. 64 з Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) (а.с. 54).

Листом від 06.11.2015 р. №335 начальник ГУМВС України в АР Крим повідомив начальника ГУМВС України в Одеській області про те, що ОСОБА_1 запропоновано посаду та просив звільнити його відповідно до п. 9 Розділу XI Закону України Про національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за п. 64 з (в зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи , організації) (а.с. 85).

Заявою від 07.11.2015 р. на ім'я Т.в.о. начальника ГУ Національної поліції в АР Крим та м. Севастополі ОСОБА_1 просив прийняти його на службу до поліції та призначити на посаду старшого оперуповноваженого кримінальної поліції ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі."

05.10.2016 р. звернувся до прокуратури з повідомленням про злочин.

07.10.2016 р. слідчим прокуратури Одеської області ОСОБА_5 розпочате кримінальне провадження по ст. 382 ч.2 КК України, за фактом невиконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 р. у справі № 815/6762/15.

09.03.2017 р. ОСОБА_1 дізнався та отримав:

- копію наказу №7 о/с від 27.01.2017 р. про скасування пункту наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 р. № 1331 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді з 06.11.2015 р.;

- копію наказу №8 о/с від 27.01.2017 р. про звільнення за п. «г» ст. 64 Положення №114. (через скорочення штатів).

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносина суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Закон України «Про Національну поліцію України»був опублікований 06.08.2015 в газеті Голос України та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, пунктів 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пункти 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В свою чергу, Законом України «Про Національну поліцію України» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. Для відповідачів вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З письмових матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2015 року позивачем був поданий рапорт до Головного управління МВС України в Одеській області в якому він просив звільнити його з органів внутрішніх справ у звязку з переходом у встановленому порядку на службу в інші мвнвстерства, центральні органи виконавчої влали, установи, організаці (а/с. 119).

За таких обставин суд зазначає, що позивач фактично у встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону строк, виявив своє бажання проходити службу в Національній поліції.

А тому приймаючи спірний наказ, Головне управління МВС України в Одеській області (Ліквідаційна комісія) не врахувало положень чинного законодавства, яке регулює питання обмеження на звільнення працівників та не вирішило питання щодо можливості переводу позивача на службу до Нацполіції.

Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з огляду на наявні у останнього бажання на подальше проходження служби у Нацполіції, враховуючи його законні очікування щодо подальшого працевлаштування, з урахуванням рапорту від 05 листопада 2015 року, та не вирішеністю даного питання щодо його переводу на службу до Нацполіції.

За таких обставин наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 8 о/с від 27.01.2017 року «По особовому складу» в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) є протиправним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на попередній посаді.

Закон № 580-VIІI передбачає у разі виявлення працівником бажання проходити службу в поліції та за умови відповідності його кандидатури вимогам до поліцейських впродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону обов'язок керівника запропонування посад у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, що можуть бути рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади, яку ця особа обіймала під час проходження служби в міліції.

Отже, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють за скороченням штату.

Під час розгляду справи суд встановив, що Головним управлінням МВС України в Одеській області не було вжито необхідних заходів стосовно ОСОБА_1 щодо забезпечення йому можливості реалізувати бажання проходити службу в поліції згідно п.9 розділу ХІ Закону.

Враховуючи, що позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право щодо призначення за його згодою на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, відтак, наказ про звільнення позивача було прийнято всупереч приписам чинного законодавства та передчасно, у звязку з чим наказ в частині звільнення позивача з посади згідно з п.10 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 г підлягає скасуванню.

Суд зауважує, що саме на Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області покладено обов'язок працевлаштувати позивача у спосіб, достатній для відновлення прав останнього, що передбачає можливість подальшого використання позивача на службі шляхом поновлення на посаді та, в подальшому - переводу до лав поліції.

Гарантоване статтею 55 Конституції України у конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обгрунтованим.

Необхідність визнання обовязковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо грунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобовязань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

З огляду на викладене суд не вважає доводи відповідачів щодо відсутності будь - якого погодження (пропозиції) щодо прийняття позивача на службу до поліції/ її територіального органу, оскільки ці обставини встановлені судом і повторному дослідженню не підлягають (ст. 72 КАС України).

Право винесення остаточного рішення, що не може бути змінено несудовим органом на шкоду особі, є невідємною ознакою поняття суд (Ван де ОСОБА_3 проти Нідерландів). Одним з найважливіших принципів норм права є принцип юридичної визначеності, який, між іншим, вимагає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів (Брумареску проти Румунії).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невідємною частиною права на суд. Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобовязання адміністративних органів виконувати рішення (Горнсбі проти Греції). У іншому випадку, положення статті 6 §1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Бурдов проти Росії).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, про необхідність відновлення порушеного права позивача, яке охороняється законом, шляхом задоволення вимог щодо зобов'язання ГУМВС України в Одеській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «з» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації»; зобов'язання Головне управління Національної поліції в Одеській області прийняти наказ щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію».

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності субєкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області № 8 від 27.01.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «г» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів).

Зобов'язати ГУМВС України в Одеській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «з» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації».

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області видати наказ щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію».

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.