Ухвала суду № 67302491, 19.06.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6263/16-ц 19.06.2017 19.06.2017 19.06.2017

Справа №489/6263/16-ц Головуючий першої інстанції Тихонова Н.С.

Провадження №22-ц/784/1334/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 19

Ухвала

Іменем України

19 червня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Шагаєм О.А.,

за участі: позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача –

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 березня 2017 року, ухваленого у цивільній справі за ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» (далі - ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» укладено нотаріально посвідчений договір №000277 фінансового лізингу з метою придбання автомобіля марки Renault модель Duster Expression, вартістю 472 000 грн.

На виконання умов договору позивачем проведено перерахунок грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача, відкритий в АТ «ОСОБА_4 Аваль» в розмірі 47 200 грн., із призначенням платежу сплата за договором фінансового лізингу.

Проте, як на думку позивача, умови вказаного договору не відповідають вимогам цілого ряду норм чинного законодавства та порушують його права як споживача, зокрема:

- договір суперечить вимогам ч.1.ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, оскільки відповідно до п.1.4 його умов лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець;

- у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару;

- не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу;

- договір укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору та принципу добросовісності його учасників;

- умови договору виписані таким чином, що лізингоодержувач немає можливості розірвати такий договір, оскільки за договором не передбачено можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати коштів.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати недійсним договір №000277 фінансового лізингу від 18 листопада 2016 року, укладений між ним та ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3054, та стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 47 200 грн., сплачені позивачем на виконання зазначеного договору.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 березня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалено визнати недійсним договір №000277 фінансового лізингу, укладений 18 листопада 2016 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3054, та стягнути з ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» на користь ОСОБА_2 47 200 грн.

Ухвалою цього ж суду від 27 квітня 2017 року у задоволені заяви ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального законодавства, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що договір фінансового лізингу №000277 від 18 листопада 2016 року має ознаки несправедливості, оскільки порушує принцип добросовісності та встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору. Крім того, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки встановлює односторонню відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність лізингодавця, не надає право споживачу вимагати дострокового розірвання договору із одержанням відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням договору ним договору, передбачає покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і надає відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Колегія суддів з такими висновками районного суду погоджується.

Згідно зі ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.1 ЦПК України).

Частиною 4 ст.10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку із чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

З урахуванням вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення суду першої інстанцій в повній мірі відповідає наведеним нормам процесуального права.

Відповідно до ст.ст.202,204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч.1 ст.203 ЦК України угода визнається недійсною у разі коли вона суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг».

Положення ч.1 ст.216 ЦК України передбачають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч.1,2 ст.806 ЦК України).

За змістом ст.808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересм держави, суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст.18 цього Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2016 року між позивачем та відповідачем ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» укладено договір фінансового лізингу №000277 з Додатком №1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5 (а.с 23-34,49).

Відповідно до положень п.1.1, п.5.1,5.2, п.7.2,7.3 вказаного договору, лізингодавець зобов'язується придбати у продавця та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предмет лізингу визначений у п.1.2 цього договору), а лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п.1.2 договору фінансового лізингу, предметом лізингу є автомобіль марки Renault модель Duster комплектація/модифікація Expresion, 2016 року випуску (а.с.23).

Відповідно до умов Додатку №1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 472 000 грн.

Ст.2 договору передбачено, що платіж за адміністрування договору це першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладання договору, пошуку предмета лізингу відповідно до встановлених специфікацій лізингоодержувачем, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за адміністрування договору становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу, який вказується в Додатку №1 до договору.

Відповідно до положень п.13.1, 13.2, договору - платіж за адміністрування договору являє собою винагороду лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Розмір платежу за адміністрування договору, погоджений сторонами складає десять відсотків від вартості предмету лізингу та вказується в Додатку № 1 до договору.

Згідно Додатку №1 до договору платіж за адміністрування договору складає 47 200 грн. (а.с.49).

На виконання договору 18 листопада 2016 року ОСОБА_2 сплатив ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» кошти в розмірі 47 200 грн. з призначенням платежу: «сплата за договором фінансового лізингу №000277 від 18 листопада 2016 року» (а.с.35).

Відповідно до п. 16.1 договору - лізингоодержувач, який сплатив платіж за адміністрування договору (частину платежу за адміністрування договору) частково або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав предмету лізингу, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж та/або частина авансового платежу. Платіж за адміністрування договору (частина платежу за адміністрування договору) в такому випадку поверненню не підлягає.

Пунктом 16.2 договору - лізингоодержувач, який повністю сплатив авансовий платіж та не отримав предмету лізингу, має право розірвати даний договір за власним бажанням у випадку неможливості придбання предмету лізингу лізингодавцем або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж. Платіж за адміністрування договору поверненню не підлягає.

Також, згідно п. 16.5 договору - лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку з підстав передбачених у п.4.7 статті 4 даного договору. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж або частину авансового платежу за мінусом 20 (двадцяти) відсотків, які лізингодавець утримує в якості штрафу за невиконання договору. Платіж за адміністрування договору поверненню не підлягає.

При цьому п.4.7 договору передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмету лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення лізингоодержувача про таку обставину. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.16.5 ст.16 даного договору, що стосується обсягу повернення коштів.

Проаналізувавши зміст договору, районний суд установив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (п.16.5 договору).

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст.692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст..ст.638,655,691 ЦК України.

Відповідно до п.12.2 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля.

Відповідно до п.1.4 оскаржуваного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобов'язаннями відповідає продавець.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (ст.808 ЦК України).

Отже, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст.808 ЦК України.

Крім того, статтею 16 Закону № 723/97-ВР передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу

(10 % вартості предмета іпотеки) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону № 723/97-ВР не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення (пункт 10.4).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливими, а договір недійсним та стягуючи з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачену суму адміністративного платежу, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення Закону № 1023-XII та статей 203, 215 ЦК України.

За такого, аналізуючи вищезазначені умови договору, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що такі умови про неповернення відповідачем ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» позивачу, у випадках розірвання договору, платежу за адміністрування договору, а також надання відповідачу ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» права на розірвання договору в односторонньому порядку без надання такого права позивачу, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача послуги, у зв'язку з чим, існують всі підстави для застосування положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та визнання спірного договору недійсним.

Крім того, згідно з пунктом 14.12 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцяти) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти)календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення, що теж вірно зазначив і районний суд.

Враховуючи те, що позивачем було сплачено на виконання спірного договору на рахунок відповідача ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» 47 200 грн., що підтверджується квитанцією від 18 листопада 2016 року (а.с35), суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення зазначеної суми з відповідача ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» на користь позивача.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.203,215,216,806 ЦК України, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про захист прав споживачів», так як вони урегульовані спеціальним законом - Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є безпідставними, оскільки договір про надання фінансової послуги, яка надається фізичній особі для задоволення її особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, повинен відповідати положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що позивача було належним чином проінформовано про зміст та умови договору і тому підстав для визнання договору недійсним немає, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено додаткові умови захисту прав споживача від отримання послуг на завідомо невигідних умовах, і тому обізнаність позивача при підписанні договору з такими несправедливими умовами не позбавляє позивача на захист своїх порушених прав, як споживача.

Твердження відповідача щодо хибного висновку суду про несправедливість умов спірного договору відхиляються колегією суддів, оскільки в договорі обмежені права лізингоодержувача, звужені обов'язки лізингодавця та одночасно значно розширені його права, при цьому умови договору позбавляють лізингоодержувача впливати на зміну умов договору та містять нечітке визначення предмета лізингу, тому є несправедливими умовами договору

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі №6-3020цс15, та від 08 червня 2016 року в справі №6-330цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України та незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

ухвалюючи рішення у справі, районний суд, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року №6-330цс16, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.10,60,212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ ХОЛДІНГ» – відхилити, а заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 березня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_6