Ухвала суду № 67284908, 20.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Арапіна Н.Є.

№22-ц/796/6999/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №755/20575/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Науменко Орисі Вікторівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та

за зустрічним позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 014/4006/74/43797 від 23 серпня 2006 року в сумі 31 412,60 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 жовтня 2015 року еквівалентно 675 251,78 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 28 091,31 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 603 856,64 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 3321,29 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 71 395,14 гривень, прострочена заборгованість за відсотками 3 071,93 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 66 034,85 гривень та судовий збір в сумі 10 128,78 гривень.

В мотивування вимог посилалося на те, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, проте, відповідач їх не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника в судовому порядку.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати кредитний договір № 014/4006/74/43797 від 23 серпня 2006 року недійсним та стягнути на її користь з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» для здійснення операцій з іноземною валютою на території України, як засобом платежу або як застави для резидентів і нерезидентів, необхідним є індивідуальна ліцензія на здійснення разової валютної операції. Крім цього, відповідно до п. 2 ст. 13 цього Декрету, зокрема, уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Тому вважає незаконним надання Банком їй кредиту в іноземній валюті, оскільки зазначенні кошти вона отримувала для укладення договору купівлі-продажу квартири.

Враховуючи те, що у позивача не було індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, тому позивач не міг напряму виконати п. 2.1 Кредитного договору без порушення законодавства України, а відповідач була змушена здійснювати конвертацію коштів у національну валюту, що призвело до додаткових витрат, які виразились у різниці між курсами купівлі та продажу валют.

Також банком було порушено вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, мети, для якої споживчий кредит може бути використаний. Крім того, банком порушено вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та сфальсифіковано відображення адреси фізичної особи, яка отримала фінансові послуги від банку.

В кредитному договорі, похідних договорах та додатковій угоді від 23 серпня 2006 року зазначено адресу: АДРЕСА_1, хоча за цією адресою вона не була зареєстрована. Вона є матір'ю одиначкою та її малолітній син, які зареєстровані у придбаній квартирі, не мають іншого житла. Крім того, вважає порушенням ст. 41 Закону України «Про нотаріат» посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Самоленко Ю.М. іпотечного договору б/н від 23 серпня 2006 року за місцем знаходження Іпотекодержателя, а саме: в АДРЕСА_3

Підставою для визнання кредитного договору недійсним також вважає, що відповідно до п. 1.6 Кредитного договору передбачено сплату позичальником кредитору комісії у розмірі згідно чинних тарифів, що є порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо включення у договір умов, які є несправедливими, а саме наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Банком також порушено вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо включення у договір умов, які є несправедливими.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року первісний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Рафффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/4006/74/43797 від 23 серпня 2006 року станом на 12 жовтня 2015 року у розмірі 31 412,60 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 жовтня 2015 року еквівалентно 675 251 грн. 78 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 28 091,31 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 603 856,64 грн., заборгованості по відсоткам в сумі З 321,29 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 71 395,14 грн., прострочена заборгованість за відсотками 3 071,93 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 66 034,85 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано недійсним п. 1.6 Кредитного договору № 014/4006/74/43797 від 23 серпня 2006 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині частково задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове про його задоволення в повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що з наданих квитанцій вбачається, що при порівнянні з табличними даними на вказані дати, які містяться в додатку 2 вказаної заяви, що для погашення заборгованості за кредитом апелянт при кожній купівлі доларів США - валюти кредиту, втрачав грошові кошти в гривні, як відповідно втратив при обміні доларів США, отриманих по кредиту, на національну грошову одиницю - гривню, при купівлі квартири.

Договір купівлі-продажу квартири не був предметом даного розгляду, а тому до суду не надавався, а розписка була надана лише з ціллю інформування суду, що для придбання квартири апелянт використав не лише кредитні кошти, а також власні кошти, які були раніше отримані в результаті відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2, тобто як доказ порушення банком ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, ОСОБА_1 була змушена для придбання квартири здійснити конвертацію кредитних коштів у сумі 35 000,00 дол. США в національну грошову одиницю України, що на той час по курсу НБУ складало 176 750,00 гривень, при чому на різниці між курсами купівлі-продажу валюти апелянт зазнав втрат, про які його ніхто не попереджував, що є порушенням вимог частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначив, що пунктом 6.4 кредитного договору, за яким погіршення фінансового стану апелянта зобов'язує його надати банку додаткове забезпечення, незважаючи на те, що банку уже надано забезпечення за договором іпотеки, яке перевищує більше ніж на 50% суму виданого банком кредиту, а тому вказаний пункт порушує ст. 18, 19 Закону.

Також не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Науменко О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги зазначила, що кредитний договір було укладено та підписано за згоди двох сторін - позивачем та відповідачем, які досягли згоди щодо істотних умов договору, зокрема і щодо пункту 1.6 кредитного договору.

Крім того, відповідні Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, на які посилається в своєму рішенні суд, були затверджені Постановою правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, в той час коли кредитний договір було укладено 23 серпня 2006 року. А тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства України. Всі зміни до умов договору можуть бути внесені за домовленістю сторін правочину. Доказів того, що позивач за зустрічним позовом зверталась до Банку щодо внесення змін до кредитного договору щодо п. 1.6 спірного правочину, а банк відмовив їй, суду не надано.

Вважає, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності щодо звернення до суду із даним позовом.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Проти апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заперечував, просив її відхилити.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у судове засідання не з'явився, подав заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у такому разі внаслідок порушення нею зобов'язання, заборгованість має бути стягнута у судовому порядку.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що умови п. 1.6 Кредитного договору, який передбачає сплату комісії позичальником у разі внесення змін до Кредитного договору та/або Іпотечного договору - є несправедливим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 23 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 014/4006/74/43797, згідно умов якого, останній було надано кредит на суму 35 000,00 доларів США, під 12 % річних строком на 240 місяців з 23 серпня 2006 року по 23 серпня 2026 року (а.с. 12-13 том 1).

Позивачем надано відповідачу грошові кошти в розмірі 35 000,00 дол. США, що підтверджується банківською квитанцією від 23 серпня 2006 року (а.с. 123 том 1).

30 березня 2009 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 014/4006/74/43797, за якою сторони змінили строк кредиту на 91 календарний місяць та визначили датою остаточного погашення кредиту 23 березня 2034 року, а строк кредиту (строк користування кредитом) - 331 місяць (а.с. 20 том 1).

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

У силу ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те, що Кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, оскільки укладений у іноземній валюті з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України - сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором позивачем з метою зарахування обов'язкових платежів відповідно до умов кредитного договору відкрито рахунок в іноземній валюті, що повністю відповідає чинному законодавству та умовам кредитного договору.

Відповідно видача кредиту, внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, процентів, інших обов'язкових платежів в валюті зобов'язання - долар США є правомірним.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Крім того, банківською ліцензією Національного Банку України надано повноваження банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на здійснення операцій та угод, визначених ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до додатку до дозволу визначено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема і для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач довів те, що Банк отримав у встановленому законом порядку банківську ліцензію (генеральну) та письмовий дозвіл Національного банку України і станом на час укладання кредитного договору відповідач мав право на здійснення валютних операцій та укладання кредитних договорів в іноземній валюті, при цьому наявності в уповноваженому банку індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції не є необхідним.

Відповідно до Постанови №5 від 2012 р., при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст. 215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Як вбачається з матеріалів справи банк виконав вказані вимоги Закону та визначив графік погашення заборгованості по кредиту та визначив сукупну вартість кредиту і реальної процентної ставки на місяць, розписав, які суми позивач зобов'язана буде сплачувати щомісячно на протязі дії кредитного договору.

Позивач була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_7 на оспорюваному договорі.

Не заслуговують на увагу колегії суддів посилання позивача на втрати нею при здійснені обміну валюти з доларів США на українську гривню, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Крім того, позивач не надала суду доказів того, що проведення зазначеної фінансової операції (квитанції, чи іншого підтвердження), як і не зазначено розміру втрат при обміні валют.

Як вбачається з п. 6.4 Кредитного договору кредитор має право у випадку погіршення фінансового стану позичальника, викликаного змінами місця роботи, посади, сімейного стану та іншими причинами, вимагати надання позичальником протягом 30 календарних днів додаткового забезпечення погашення кредиту.

Проте, на момент укладання кредитного договору абз. 2 ч. 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» діяв у редакції Закону № 3161-IV від 01 грудня 2005 року, в якій відсутнє було посилання на зазначений відповідачем строк у шістдесят календарних дні.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12.09.2012 р. (справа №6-80цс12), за положеннями ч. 5 ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що умови п. 1.6 Кредитного договору, який передбачає сплату комісії позичальником у разі внесення змін до Кредитного договору та/або Іпотечного договору, є несправедливими.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Діючим законодавством не передбачено право на відшкодування моральної шкоди із правовідносин, що виникають із договірних зобов'язань.

Таким чином, за спірними правовідносинами у ОСОБА_1 не виникає права на відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 6-1790-цс15.

Рішення в частині задоволення первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційних скаргах доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржники не надали будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Науменко Орисі Вікторівни - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді