Ухвала суду № 67282499, 14.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ К/800/5796/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року

у справі № 826/11993/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф» (далі - позивач, ТОВ «Альфа-Проф») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року №000662201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Альфа-Проф» подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Аксон Груп», ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Стиль Медіа» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 грудня 2014 року №10208/26-51-22-01/37164192, згідно з яким встановлено порушення позивачем вимог: пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 103076,00 грн.

Висновки акта перевірки обґрунтовані тим, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Аксон Груп», ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Стиль Медіа» з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року № 0006622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 128845,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - 103076,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25769,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що із наданих позивачем первинних документів неможливо встановити економічну доцільність укладення відповідних правочинів та використання отриманих благ у власній господарській діяльності підприємства, що є визначальною умовою для кваліфікації операцій як реальних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем укладено з ТОВ «Аксон груп»: договір №105 від 01 липня 2014 року про інформаційно-довідкове обслуговування; договір №106 від 01 липня 2014 року про надання консультаційних послуг по організації охорони; договір №107 від 01 липня 2014 року про пошук потенційних клієнтів; договір №108 від 01 липня 2014 року про надання поліграфічних послуг. Також позивачем з ТОВ «Про Сервіс» укладено: договір №117 від 01 липня 2014 року про надання юридичних послуг; договір №118 від 01 липня 2014 року про надання послуг контролю за несенням служби охорони.

Позивачем надані чотири види листівок, які як стверджує позивач, було розповсюджено його контрагентами. Зі змісту даних листів вбачається, що вони містять відомості про діяльність позивача та його телефон, натомість, не містять жодних відомостей щодо накладу друку, місця друку, інших відомостей, за якими можна було б визначити кількість виготовлених листівок.

Разом з тим, позивачем не надано жодних відомостей щодо кількості розповсюджених листівок, місць розповсюдження, осіб, якими таке розповсюдження проводилося, мети даної акції, прогнозованого та реального впливу ймовірного розповсюдження листівок на господарську діяльність позивача.

Також позивачем не надано жодних доказів щодо теоретичної можливості використання у господарській діяльності звітів, які позивачем надано в якості доказів отримання послуг. Як вбачається з зазначених звітів, вони містять загальнодоступну інформацію. При цьому позивачем не повідомлено мети її отримання та теоретичних напрямків використання в межах господарської діяльності.

Не надано позивачем і будь - яких звітів щодо перевірки охоронників чи здійснених функцій з юридичного обслуговування позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Аксон Груп», ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Стиль Медіа», тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно та у відповідності до вимог податкового законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Проф» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун