Ухвала суду № 67257155, 14.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Жук М.В.

№22-ц/796/6070/2017 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №756/16649/13-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

Шебуєвої В.А.,

за участю секретаря Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А

У листопаді 2013 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У мотивування вимог посилалася на те, що 30.11.2010 року відповідач, керуючи автомобілем «САМАНД Л ИКС», реєстраційний номер НОМЕР_1, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4, внаслідок чого останній загинув.

Вона є рідною сестрою ОСОБА_4

03.10.2011 року за фактом даної дорожньо-транспортної пригоди старшим слідчим ВР ДТП СУ УМВС в Хмельницькій області майором міліції ГонтаремС.В. була порушена кримінальна справа №18/4103 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

Постановою від 12.10.2011 року старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС в Хмельницькій області майора міліції Гонтара С.В. вона визнана потерпілою як рідна сестра ОСОБА_4

Постановою від 15.11.2012 року старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС в Хмельницькій області майора міліції Гонтара С.В. зазначену кримінальну справу закрито за відсутністю в діях відповідача складу злочину.

Цивільний позов до відповідача в межах зазначеної кримінальної справи нею не заявлявся.

Діями відповідача при вчиненні ДТП їй завдано моральної та майнової шкоди.

Так, за організацію та проведення поховання нею сплачено 2 275 грн та 1 223 грн 32 коп., а за спорудження надгробного пам'ятника покійному ОСОБА_4 - сплачено 19 760 грн.

Крім того, їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 15 000 грн.

Таким чином, загальна сума заподіяної їй шкоди відповідачем становить 38 258 грн 32 коп.

З урахуванням наведеного просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 23 258 грн 32 коп. матеріальної шкоди, 15 000 грн моральної шкоди, а всього - 38 258 грн 32 коп.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 23 258 грн 32 коп. витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника.

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 232 грн 58 коп. судового збору.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року змінено шляхом виключення із вступної, описової та резолютивної частин рішення посилання на те, що рішення суду є заочним.

Вирішено, що рішення ухвалено у загальному порядку.

Роз'яснено сторонам по справі, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Зазначає, що як випливає із постанови про закриття кримінальної справи №18/4103 від 21.11.2011 року остання неодноразово закривалася та відновлювалася. Втім жодних доказів порушення ним правил дорожнього руху, які знаходилися б у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідком - смертю встановлено не було. Жодних доказів, які вказували б на протиправність дій відповідача, позивач не наводить.

Вказує, що з огляду на відсутність цивільно-правових підстав (ст. 1166, 1187) для відшкодування шкоди є відсутніми і підстави відшкодування витрат на поховання.

Також посилається на те, що розмір граничних витрат на поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг у разі смерті потерпілого визначений по регіона Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 року №45 «Про витрати на поховання у разі смерті застрахованої особи від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання». Згідно даної постанови витрати, які поніс позивач, визначені значно у менших сумах. Так, виграти на пам'ятник не перевищують 2500 грн.

ОСОБА_3 та третя особа ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлені, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення їм поштових відправлень відповідно 07.06.2017 року та 06.06.2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 та його представника в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 23 258 грн 32 коп., суд першої інстанції підставно виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1187 Цивільного кодексу України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положення ст. 1187 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст.1166,1167 вказаного Кодексу, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальній нормі.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 6 листопада 2013 року (справа №6-108цс13), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Стаття 1187 ЦК України встановлює правило спеціального делікту, який передбачає особливості суб'єктного складу відповідальної особи (обов'язок відшкодування шкоди покладається на вказану у законі особу - власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлює покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

У відповідності до роз'яснень п. 2 Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином вищевказані норми цивільного законодавства в сукупності з роз'ясненнями Пленумів Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлюють особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, який може бути звільнений від цієї відповідальності виключно лише у випадку, коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У всіх інших випадках цивільна правова-відповідальність покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) навіть при відсутності його вини у завданні шкоди.

У процесі розгляду апеляційної скарги представник відповідача зазначив, що відсутність вини в діях водія свідчить про наявну непереборну силу. Колегія суддів не погоджується з трактуванням ситуації даної дорожньо-транспортної події, як вчиненої внаслідок непереборної сили, оскільки відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили , як і не було доведено умислу потерпілого.

З урахуванням викладеного слід прийти до висновку, що закриття кримінального провадження відносно відповідача у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення не звільняє останнього як власника і володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану смертю потерпілого внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки, та він повинен нести цю цивільно-правову відповідальність.

Щодо розміру стягнутої судом майнової шкоди, то такі вимоги позивача підтверджуються наданими суду доказами.

Суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні, що відповідно до договору- замовлення на організацію та проведення поховання від 02.12.2010 року, квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 02.12.2010 року ОСОБА_3 замовлено та оплачено ФОП ОСОБА_6 послуги з організації та проведення поховання померлого ОСОБА_4 на суму 2 275 грн. (т. 1 а.с. 9-11, 171, 172)

Згідно договору-замовлення на організацію та проведення поховання №22828 від 13.12.2010 року та фіскального чека №9910 від 13.12.2010 року ОСОБА_3 замовлено та сплачено СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» послуги з організації та проведення поховання ОСОБА_4 на суму 1 223,32 грн. (т. 1 а.с. 12, 173)

Відповідно до наряду-замовлення №38/7 від 11.07.2013 року та платіжного доручення №Р24А164855085190150 від 16.10.2013 року ОСОБА_3 замовлено та оплачено ПП ОСОБА_7 виготовлення та встановлення пам'ятника на загальну суму 19 760 грн.(т. 1 а.с. 14, 25, 174, 175)

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 також зазначає, що вартість виготовлення та встановлення пам'ятника значно перевищує граничні витрати, визначені по регіонах постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 року №45 «Про витрати на поховання у разі смерті застрахованої особи від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», яка становить 2500 грн.

Колегія суддів вважає, що проведення такої аналогії не може бути прийнято до уваги, оскільки даною постановою установлено розміри витрат на поховання та пов»язаних з цим ритуальних послуг у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до положень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» витрати на виготовлення пам'ятників визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників в даній місцевості.

ОСОБА_3 надала суду документи про понесені нею витрати на спорудження надгробного пам'ятника, який позивач встановила на могилі свого брата, виходячи з граничних розмірів вартості пам'ятника в тій місцевості.

На спростування цього, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_2 не надав суду доказів.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовуються і в колегії суддів відсутні правові підстави для переоцінки доказів.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва