Ухвала суду № 67248048, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 червня 2017 року м. Київ К/800/12809/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Іваненко Я.Л., перевіривши касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху і надано строк для усунення недоліків. У встановлений в ухвалі строк скаржником усунуто недоліки касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ Державної міграційної служби України №151 від 30 листопада 2015 року в частині скасування рішення Управління ГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 20 січня 2012 року про документування посвідкою на постійне проживання особи без громадянства ОСОБА_1 Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повернути посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наказ Державної міграційної служби № 151 від 30 листопада 2015 року в частині, що стосується особи без громадянства ОСОБА_1, є таким, що винесений всупереч норм діючого законодавства.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що після проведеної перевірки встановлено, що оформлена громадянці ОСОБА_1 посвідка від 20 січня 2012 року серії НОМЕР_1 видана з порушенням вимог закону, а тому, відповідно до абзацу 3 пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, підлягають скасуванню наказом голови Державної міграційної служби повністю або частково. При цьому, посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом голови Державної міграційної служби, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у 1998 році за паспортом громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_2, виданим відділом внутрішніх справ м. Ангрена Ташкентської області 24 листопада 1995 року, прибула в Україну.

16 квітня 1998 року Зміївським РВ УМВС України в Харківській області проведено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, ОСОБА_1 стала на облік як потомок особи, яка була депортована з Криму, що підтверджується довідкою від 26 січня 1999 року № 02.10-26/463.

Наказом Президента Республіки Узбекистан за № ПФ-3987 від 12 квітня 2008 року за заявою ОСОБА_1 про вихід із громадянства Республіки Узбекистан припинено громадянство заявника з 12 квітня 2008 року, що підтверджується довідкою Посольства Республіки Узбекистан від 22 травня 2008 року № ВГ 08/05-04.

Згодом, національний паспорт ОСОБА_1 був вилучений, у зв'язку з отриманням довідки про вихід із громадянства Республіки Узбекистан від 22 травня 2008 року № ВГ 08/05-04, що підтверджується довідкою Посольства Республіки Узбекистан № 04 від 22 травня 2008 року.

24 травня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з метою отримання посвідки на постійне проживання в Україні на підставі розділу 5 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року, оскільки заявник з 1998 року та по 2012 рік постійно проживала та зареєстрована в Україні.

Висновком УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 20 січня 2012 року особу без громадянства ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 безстроково.

Надалі, висновком Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21 жовтня 2015 року визнано рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 20 січня 2012 року таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію».

Наказом Державної міграційної служби України від 30 листопада 2015 року № 151 на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21 жовтня 2015 року скасовано рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 20 січня 2012 року про документування посвідкою на постійне проживання в України особи без громадянства ОСОБА_1, посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 20 січня 2012 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Зміївським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області направлено посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20 січня 2012 року особи без громадянства ОСОБА_1, у зв'язку з її вилученням, що підтверджується супровідним листом від 20 лютого 2016 року № 33-211.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" (в редакції, яка діяла на момент документування посвідкою позивача) вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до абзацу 5 вказаного пункту особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при отриманні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію, а статтею 13 зазначеного Закону врегульовано порядок вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасованого дозволу на імміграцію.

Так, відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Під час розгляду справи підстав, зазначених у статті 12 Закону України "Про імміграцію", судами встановлено не було, а твердження відповідача, що посвідка від 20 січня 2012 року серії НОМЕР_1 видана з порушенням вимог Закону України «Про іміграцію» відхилені судами як безпідставні, оскільки при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні суб'єкт владних повноважень керувався Розділом V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", тобто проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України та не виявив підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, а 20 січня 2012 року надав ОСОБА_1 посвідку серії НОМЕР_1 на постійне місце проживання в Україні.

Крім того судами встановлено, що в оскаржуваному висновку не наведено жодних посилань на обставини, які б тягли за собою скасування посвідки. До того ж при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано, що ОСОБА_1 разом із своєю родиною тривалий час проживає на території України на законних підставах.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б стали підставою для визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої абзацом 1 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Крім того, доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є отриманою у непередбаченому законом порядку також не надано.

Доводи, викладені відповідачем в касаційній скарзі, перевірялись судами під час розгляду справи і їм надана належна правова оцінка.

Висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх не спростовують і та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки викладені в ній обставини і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, а зазначені в касаційній скарзі доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Я.Л. Іваненко