Ухвала суду № 67246868, 15.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 р.Справа № 816/306/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 816/306/17

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України , Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України № 19 о/с від 27.01.2017р. щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області, зі служби в поліції за підпунктом 4 (через скорочення штатів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.01.2017р.;

- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області;

- зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з 30.01.2017р. по день поновлення на роботі.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України № 19 о/с від 27.01.2017р. щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області, зі служби в поліції за підпунктом 4 (через скорочення штатів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.01.2017р.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області з 31.01.2017р.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 31.01.2017р. по дату поновлення на посаді.

Постанову в частині поновлення на посаді та виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду 12.05.2017р. виправлено описку, допущену в тексті резолютивної частини постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. у справі № 816/306/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.

Абзац четвертий резолютивної частини постанови суду викладено у наступній редакції: "Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 31.01.2017р. по дату поновлення на посаді".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на апеляційну скаргу просив рішення суду першої інстанції від 10.05.2017р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від відповідача, Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, до суду апеляційної інстанції не надходило письмових пояснень стосовно поданої апеляційної скарги.

Відповідачі, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в своїх поданих до суду апеляційної інстанції заявах просили розглядати справу за відсутності уповноважених представників.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наа підставі наказу від 07.11.2015р. № 9 о/с позивач прийнятий на службу в Національну поліцію України

28.11.2016р. позивач був попереджений про наступне звільнення, у зв'язку з організаційно-штатними змінами згідно з наказом Голови Національної поліції України від 24.11.2016р. № 1214 "Про організаційно-штатні зміни в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції", яким скорочено посаду, яку займав позивач, а саме оперуповноважений УВБ в Полтавській області ДВБ НП України (а.с. 19).

24.01.2017р. позивачем подано рапорт начальнику Департаменту внутрішньої безпеки НП України з проханням призначити його на наявну вакантну штатну посаду Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції. При прийнятті рішення просив врахувати ст. 6 та п. 13 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 16).

26.01.2017р. позивач викликаний до відділу кадрового забезпечення Департаменту внутрішньої безпеки НП України, де начальник ВКЗ та ОП ДВБ НПУ Христенко Ю.О. запропонував на вибір три вакантні посади в Головному управлінні НП України в Полтавській області, а саме: оперуповноваженого СКП Гадяцького ВП; оперуповноваженого СКП Глобинського ВП; оперуповноваженого СКП Кременчуцького ВП.

З матеріалів справи вбачається, що на запропоновані посади позивач не погодився, про що 26.01.2017р. складений акт (а.с. 20). Відмова аргументована тим, що 25.01.2017р. поданий рапорт начальнику ДВБ НП України.

27.01.2017р. на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області №19 "По особовому складу" звільнено підполковника поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (через скорочення штатів) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.01.2017р. (а.с. 21) .

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно ст. 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Загальний порядок звільнення працівника із ініціативи роботодавця передбачений Кодексом законів про працю України. Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Спеціальний порядок звільнення поліцейських у спірних правовідносинах регулюється ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вище зазначалось, 26.01.2017р. позивач був викликаний до відділу кадрового забезпечення Департаменту внутрішньої безпеки НП України, де начальник ВКЗ та ОП ДВБ НПУ Христенко Ю.О. запропонував на вибір три вакантні посади в Головному управлінні НП України в Полтавській області, а саме: оперуповноваженого СКП Гадяцького ВП; оперуповноваженого СКП Глобинського ВП; оперуповноваженого СКП Кременчуцького ВП.

На запропоновані посади позивач не погодився, про що 26.01.2017р. складений акт (а.с. 20). Відмова аргументована тим, що 25.01.2017р. поданий рапорт на начальника Департаменту внутрішньої безпеки НП України з проханням призначити його на наявну вакантну штатну посаду Управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10.03.2015р. (справа №21-52а15), власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01.040.2015р. у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постановах від 01.10.2013р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України; далі - Митниця) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та від 28.10.2014р. у справі за позовом ОСОБА_9 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Південна митниця), Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_12, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої незаконно звільнено.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивачу пропонувалися всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено вищезазначеними нормами права.

Також, відповідачем, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що при вирішення питання про звільнення позивача відповідачем було оцінено та враховане можливе переважне право ОСОБА_1 на залишення на посаді.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.06.2015р. позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 17).

Відповідно до п. 13 ст. 12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій (ст. 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно, ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Вказана обставина не була взята відповідачем до уваги під час видання оскаржуваного наказу про звільнення.

Факт скорочення посад не тягне безумовного звільнення, оскільки згідно ст. 65 закону України "Про Національну поліцію" скорочення посади, яку обіймає поліцейський є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а ч. 2 ст. 68 цього закону передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, а не тільки в тому, де він проходив службу.

Судовим розглядом встановлено, що в органах Національної поліції, є багато вакантних посад, як на території Полтавської області, так і в інших регіонах України. Однак, вільні вакансії не були запропоновані позивачу, чим порушено його право та працю.

Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України № 19 о/с від 27.01.2017р. щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області, зі служби в поліції за підпунктом 4 (через скорочення штатів) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.01.2017р. - не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог про поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 (М-068580) на посаді оперуповноваженого відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області з наступного дня після звільнення, а саме з 31.01.2017р., а також про задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 31.01.2017р. по дату поновлення на посаді.

Крім того, відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, судом першої інстанції правомірно допущено постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 10.05.2017р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 816/306/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Старостін В.В. Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2017 р.