Рішення № 67235360, 13.06.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3659/16-ц

Провадження № 2/522/247/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року

Приморський районній суд міста Одеси в складі:

Головуючого - судді Кічмаренко С.М.,

За участю секретаря Стогнієнко Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (Абрамовича) до ОСОБА_2, про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (Абрамовича) про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення; Треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визнання осіб такими, що втратили право на користування, з припиненням їхньої реєстрації, в квартирі № 3,будинку під № 25, по вулиці Великій Арнаутській, в місті Одесі, внаслідок не проживання протягом більш одного року. Позивач також просив визнати ОСОБА_4 (Григорівну) такою, що втратила право на користування даною квартирою, з припиненням її реєстрації за вказаною адресою, внаслідок переїзду у США на постійне місце помешкання.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.03.2016 року позов задоволено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2016 року вищезазначене заочне рішення скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що на підставі договору купівлі продажу від 9 жовтня 1991 року спірна квартира належить йому на праві приватної власності. Наприкінці 1989 початку 1990 року, ОСОБА_2 ввела його в оману щодо батьківства її старшої дочки та тимчасово поселилася у спірній квартирі та оформила реєстрацію (прописку), скориставшись відїздом власника у США. Згоди на постійне проживання відповідачів він ніколи не надавав й не міг давати, оскільки, до жовтня 1991 року, квартира належала місцевій раді, відповідачка не була членом його родини, він ніколи не проживав з відповідачкою одною сімєю. У 2000 році вона родила від невідомого позивачу чоловіка сина ОСОБА_3, якого зареєструвала без його згоди у спірній квартирі.

В судовому засіданні позивач уточнив доводи позову і пояснив, що 16 лютого 1994 року, приїхавши в Україну у відпустку, подав заяву про визнання ОСОБА_2 (згодом, Червоної) ОСОБА_4 своєю дочкою. Заяву подав на прохання ОСОБА_2, яка запевнила у походженні дочки від нього. У грудні 2014 року, разом з ОСОБА_4, він звернувся до центру відповідних досліджень у США, де внаслідок проведеного дослідження крові була виключена можливість її походження від позивача.

Позивач просить визнати ОСОБА_2, та її сина ОСОБА_5, такими, що втратили право користування спірною квартирою з припиненням реєстрації їхнього проживання у цій квартирі, а також зобовязати ОСОБА_2 звільнити прилеглі до квартири приміщення від своїх речей, посилаючись на те, що вона вселилася до квартири шляхом обману. Після примусового виконання рішення суду від 19 лютого 2014 року про його вселення до власної квартири відповідачка, разом з неповнолітнім сином, добровільно залишила спірну квартиру й переїхала до своєї матері в Одеську область. За час проживання відповідачів квартира приведена до аварійного стану. Комунальні платежі, які ними не сплачувалися, були погашені позивачем при отриманні дозволів на реконструкцію квартири.

Відповідачка позов не визнала. У поданому нею зустрічному позові про усунення перешкод в користування квартирою шляхом вселення,стверджує, що поселилася в спірному помешканні у 1989 році як член сімї позивача зі спільною дочкою. Наприкінці 1991 року позивач виїхав у США, а її залишив у спірній квартирі одну з дитиною. У 2000 році в неї народився син, ОСОБА_5, який зареєстрований у спірній квартирі за місцем проживання матері. Після вселення позивача у спірну квартиру на виконання рішення суду вона була позбавлена можливості проживати в ній, у звязку з ремонтом, який здійснив позивач на виконання того ж рішення суду.

Представник Служби у справах дітей Одеської міської ради пояснив суду, що у звязку з багаторазовими зверненнями відповідачки про порушення прав її неповнолітнього сина, ОСОБА_5, проводилися документальні перевірки, а також перевірки спірної квартири з виходом на місце. Перевірками встановлено, що на заявлений відповідачкою час реєстрації (прописки) у спірній квартирі вона одночасно мала реєстрацію в місті Одесі по вулиці Вегера (Скісній), будинок, 7, квартира, 2, та в АДРЕСА_1. Місце перебування неповнолітнього, а саме,його навчання, сну, збереження особистих речей, -у спірній квартирі не обладнане й встановити його не представилося можливим.

Аналогічні пояснення представника Приморської районної адміністрації.

Суд, заслухавши пояснення сторін, осіб, які беруть участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає відхиленню, з викладених у мотивувальній частині рішення підстав.

З наданого позивачем договору купівлі продажу від 9 жовтня 1991 року, який зареєстрований у встановленому порядку, вбачається що він правомірно набув право приватної власності на спірну квартиру.

Право власності позивача також підтверджено рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 31 січня 2012 року (справа № 2/1522/3509/12), яким відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (Григорівні) у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, та припинення права власності ОСОБА_1. Рішення набрало законної чинності на підставі ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2012 року і, відповідно до ст.60 ЦПК України, має преюдиціальне значення при вирішенні даної справи.

Відповідно до ст.316 ч.1 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч.2 ст.317 ЦК).

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно до встановленого ст.65 ЖК України порядку, який існував до виникнення у позивача права власності, вселення для постійного проживання членів сімї наймача, та інших осіб було обумовлено його письмовою згодою, а також згодою уповноваженої місцевою радою (власником житлового фонду) установою.

Відсутність письмової згоди наймача на вселення відповідачки встановлена рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 лютого 2011 року (Справа № 22ц-1042), яким відхилений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту сімейних відносин, визнання права користування спірною квартирою та права власності на неї. (т.1 а.с.9-10). Відповідно до ст. 60 ЦПК України це рішення також має преюдиціальне значення для вирішення справи.

Факт визнання позивачем, у 1994 році, батьківства стосовно ОСОБА_4, яка мешкає у США, має в цій країні номер соціального страхування 092-90-8871,не свідчить наявність згоди на вселення відповідачки як члена сімї. (т.1 а.с.26 ).

З урахуванням наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідачка та її неповнолітній син фактично були наймачами спірної квартири, а не членами сімї позивача, в тому числі колишніми. Відповідно до ст. 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до письмового договору найму жилого приміщення. Такий договір між сторонами не укладався.

З письмових доказів, які отримані за адвокатським запитом представника позивача, пояснень та копій документів наданих представниками Приморської районної адміністрації міста Одеси вбачається, що відповідачка одночасно з реєстрацією у спірній квартирі мала реєстрацію в місті Одесі по вулиці Вегера (Скісній), будинок, 7, квартира, 2, та в АДРЕСА_1.

Названим вище рішенням Приморського районного суду, від 31 січня 2012 року, підтверджується, що ОСОБА_2, на підставі довіреності ОСОБА_4, виданої та посвідченої у США особою зі статусом постійного мешканця, безпідставно вимагала відшкодування за рахунок ОСОБА_1 витрат за освіту в США.

За таких обставин, вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, окрім пояснень осіб, що беруть участь у справі та наданих письмових доказів, підтверджується рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 лютого 2011 року, яким відповідачці відмовлено у встановленні факту сімейних відносин та у визнанні за нею права користування спірною квартирою.

За тих же обставин, підлягає відхиленню зустрічний позов ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом вселення.

Натомість, з наданої сторонами копії довідки (виписки) з домової книги, вбачається, що відповідачі зареєстровані як особи, що постійно проживають за вказаною адресою. Позивач був вселений у власну квартиру на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року. Рішення набрало законної сили, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року, та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, від 20 серпня 2014 року. (справа № 1522/21970/12).

Відповідно до ст. 391 ЦК України, позивач як власник спірної квартири має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання нею, в тому числі тих, якіне пов'язані із позбавленням володіння, а саме звільнення від особистих речей відповідачки та припинення реєстрації її місця проживання.

Відповідно до п. 1.2. Наказу МВС України від 22.11.2012 № 1077 (зареєстрований в МЮ України 18 грудня 2012 року, за № 2109/22421), - реєстрація місця проживання або місця перебування особи - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Наданими позивачем актами, засвідченими житлово-комунальною установою підтверджується, що ОСОБА_2, разом з неповнолітнім сином, добровільно залишила спірну квартиру та не проживає, протягом, більш одного року, після виконання державним виконавцем рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року. Дані докази відповідачка визнає, пояснивши свою відсутність у спірній квартирі проведенням ремонту, що є правом і обовязком позивача, а необхідність ремонту встановлена рішенням суду.

Наданими позивачем копіями платіжних доручень підтверджується, що комунальні платежі за період,з січня 2011 року сплачені позивачем. Наведеними документами також підтверджується, що відповідачами протягом тривалого часу не виконувалися встановлені ст.64, 67 ЖК України обовязки користувачів жилого приміщення.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 3-8, 10-14, 208, 209,212-216, 218 ЦПК України,ст.11, 16, 316, 317, 328,391 ЦК України, 64,65, 67, 150, 158, 168ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 (Абрамовича) до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, - про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який відповідно до ст.29 ЦПК України не може бути самостійний учасником судового розгляду, за відсутністю цивільної процесуальної дієздатності, а відповідно до ст.150 155 СК України, місцем проживання цього неповнолітнього є місце проживання його матері такими, що втратили право на постійне проживання, з припиненням їхньої реєстрації за адресою: по вулиці Великій Арнаутській, в будинку № 25, в квартирі № 3, в місті Одесі.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування, внаслідок виїзду за межі України з припиненням реєстрації за адресою: по вулиці Великій Арнаутській, в будинку № 25, в квартирі № 3, в місті Одесі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (Абрамовича) про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів із дня проголошення рішення в Апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції.

Суддя: С.М. Кічмаренко

13.06.17