Рішення № 67216174, 13.06.2017, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/801/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2017 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

секретар - Мельниченко Т.М.

з участю

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в:

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення 390047 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором звернулось ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18.04.2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Ф1-08/20690-1063, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 отримав в кредит 28000 доларів США зі сплатою 16% річних з терміном повернення до 17.04.2023 року. Оскільки кредит надавався під поруку фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по договорах поруки і не повертається належним чином, позивач просить стягнути з зазначених осіб солідарно несплачений залишок по кредиту станом на 11.04.2015 року на суму 390047 грн. 75 коп., який складається з 191680 грн. 01 коп. строкової заборгованості по основному боргу кредиту, 43747 грн. 33 коп. простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 4394 грн. 61 коп. строкової заборгованості по відсотках, 36449 грн. 55 коп. простроченої заборгованості по відсотках та 113776 грн. 25 коп. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав. Зазначив, що позивач втратив право вимоги у звязку з відступленням своїх прав на користь Державної іпотечної установи на умовах договору від 11.02.2015 року.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечень проти позову не подали.

Представник позивача у судове засідання не зявилася, подала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить справу розглянути за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав. Вважає, що позивач втратив право вимоги у звязку з відступленням своїх прав на користь Державної іпотечної установи на умовах договору від 11.02.2015 року.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до абзацу 5 ч.5 ст.74 ЦПК України, згідно з яким, у разі відсутності особи за зареєстрованим місцем проживання, вважається, що судовий виклик або повідомлення вручене їй належним чином. Одночасно, суд бере до уваги, що ч.5 ст.76 ЦПК України визначено, що вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечень проти позову не подали.

Суд, вислухавши відповідача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що 18.04.2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Ф1-08/20690-1063, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 отримав в кредит 28000 доларів США зі сплатою 16% річних. Пунктом 3.2 даного договору визначено, що остаточний термін його погашення встановлено не пізніше 17.04.2023 року шляхом внесення необхідних платежів до 10 числа кожного місяця відповідно до графіку зниження заборгованості, який є невід'ємною частиною договору, а п.6.1 зазначеного договору передбачено, що за несвоєчасне повернення кредитних коштів та/або несвоєчасну сплату процентів ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати банку неустойку у вигляді пені у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Даний договір відповідає вимогам ст.. 1054 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг".

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором. Оскільки п. 3.2 кредитного договору було передбачено повернення коштів до 10 числа кожного місяця і оскільки ОСОБА_1 зазначений графік порушив, то станом на 11.04.2015 року в ОСОБА_1 перед позивачем утворилась заборгованість по кредиту, яка становила 191680 грн. 01 коп. строкової заборгованості по основному боргу та 43747 грн. 33 коп. простроченої заборгованості по основному боргу.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Кредитним договором від 18.04.2008 року визначено, що ОСОБА_1 отримав в кредит 28000 доларів США зі сплатою 16% річних і оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання перед банком порушив, то станом на 11.04.2015 року сума строкової заборгованості по процентах становила 4394 грн. 61 коп., а сума простроченої заборгованості по відсотках становила 36449 грн. 55 коп.

Оскільки, відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, а відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору по поверненню коштів порушив (п.3.2, 4.3 кредитного договору), допустивши прострочення платежів, то банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них та неустойки, відповідно до п.3.4 б кредитного договору, а отже з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню суми строкової та простроченої заборгованості по основному боргу кредиту та суми строкової та простроченої заборгованості по відсотках.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 ЦК України. За таких умов, а також враховуючи положення п.3.4 кредитного договору про те, що у випадку несвоєчасного або не в повному обсязі здійснення зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів і комісійної винагороди, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки, та зважаючи на те, що ОСОБА_1 було порушено п. 3.2, 4.3 кредитного договору стосовно строків повернення основного боргу, процентів, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача 390047 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року.

При укладені кредитного договору від 18.04.2008 року сторони домовились, що за порушення взятих зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом ОСОБА_1 зобов'язався сплатити на користь банку пеню в розмірі 1%, що обчислюється від простроченої суми за кожен день прострочення (п.6.1 кредитного договору).

Статтею 549 ЦК України визначено, що пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов'язання по своєчасному поверненню коштів перед банком порушив, а тому з нього слід стягнути пеню, передбачену умовами кредитного договору, яка станом на 11.04.2015 року становила 113776 грн. 25 коп.

При цьому, суд вважає помилковою позицію відповідача ОСОБА_1 про те, що позивач втратив право вимоги за кредитним договором №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року у зв'язку з відступленням права вимоги Державній іпотечній установі за договором відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що договір про відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який наданий відповідачем на підтвердження своєї позиції, не містить даних про те, що позивач уступив право вимоги за кредитним договором №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року Державній іпотечній установі.

З договору поруки №22257-1063 від 18.04.2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3 встановлено, що поручитель, яким є остання, поручилась перед банком за повне виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків по кредитному договору №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року.

Відповідно до договору поруки №61128-1063 від 18.04.2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4, встановлено, що поручитель, яким є остання, поручилась перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків по кредитному договору №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року.

Статтею 553 ЦК України визначено, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до п.2.1 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

Пунктом 2.3 договору поруки визначено, що у випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу, передбачених договором, у кредитора виникає вимоги сплати боргу в повному обсязі до поручителя.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки повязане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Відповідно до п.5.1 договорів поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобовязань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, ч.4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строку, визначеного договором від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобовязання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обовязків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобовязання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обовязки сторін кредитного договору.

Як встановлено судом, боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручителі) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 17.04.2023 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобовязання, згідно з ч.3 ст. 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У звязку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.4 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 04.06.2015 року вимогу, у тому числі поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та повязаних із ним платежів.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з кредитного договору, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через три роки після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід враховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "предявлення вимоги" та "предявлення позову", як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом трьох років з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив трьох років від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

З розрахунку суми основної заборгованості по кредиту вбачається, що відповідач ОСОБА_1 перестав виконувати свої зобов'язання за кредитним договором по поверненню основної заборгованості за кредитом з квітня 2009 року та продовжував неналежно виконувати зазначені обов'язки по вересень 2009 року і оскільки позивач звернувся до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вимогою про виконання обов'язків за договорами поруки тільки в 2015 році, то в позові до них слід відмовити, оскільки порука є припиненою.

На підставі ст. 526, 527, 530, 549, 551, 553, 554, 559, 1048-1050, 1054 ЦК України, Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг", керуючись ст.. 10, 57, 62, 88, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 390047 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року та 3654 грн. витрат на сплату судового збору.

В позові публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення 390047 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/20690-1063 від 18.04.2008 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного судуОСОБА_6