Постанова № 67214671, 13.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа № 922/73/17

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Камишевої Л.М., судді Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 – за довіреністю від 06.04.2017р.;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ

на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р.

у справі № 922/73/17

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м.Київ

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Постман», смт. Покотилівка Харківської області

про стягнення 111648,95грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/73/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Постман" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 у розмірі 6328,98грн., 315,58 грн. пені, 3% річних в розмірі 354,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 3040,14 грн. та судовий збір в сумі 150,59 грн.; в решті позову відмовлено (а.с.140-148).

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог з посиланням на статті 11,509, 525, 526, 627-629, 530, 612, 806 ЦК України, статті 1, 2, 6, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статті 173-175, 292 ГК України мотивоване доведеністю матеріалами справи виконання позивачем умов договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 та порушенням ТОВ «Постман» своїх зобов’язань щодо сплати лізингових платежів у період з січня по лютий 2015року у розмірі 6328,98грн., а також обґрунтованістю нарахування пені у розмірі 315,58грн., інфляційних втрат у розмірі 3040,14грн. та 3% річних у розмірі 354,86грн. за період прострочення.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 865,54грн. пені місцевий господарський суд зазначив, що вона нарахована позивачем з порушенням приписів статті 232 ГК України, тобто більше ніж за шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

В частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення штрафу у розмірі 1304,07грн. рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів надсилання відповідачеві нагадувань в порядку вимог п.20.4 договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків, місцевий господарський суд, з посиланням на статті 22, 611, 1166 ЦК України, статтю 224 ГК України дійшов висновку про те, що: по-перше, витрати на сплату юридичних послуг не є збитками в розумінні статті 623 ЦК України, так як не мають обов’язкового характеру, а факт їх наявності не знаходиться в безпосередньому зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за контрактом; по-друге, позивачем не доведено факту наявності упущеної вигоди, її розміру та відсутності своєї провини у її виникненні.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі № 922/73/17 в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 99439,78грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Постман» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» збитки у розмірі 99439,78грн., в іншій частині - рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що, укладаючи договір про фінансовий лізинг, скаржник сподівався отримати доходи впродовж дії договору у вигляді процентів і комісії, які входять до складу щомісячного лізингового платежу, однак позивачем не отримано відповідного прибутку, а тому відповідно до вимог п.12.9 цього договору відповідач повинен сплатити різницю між вартістю об’єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також інших платежів, що залишились несплаченими. Крім того, на думку скаржника, ним понесені реальні збитки (у вигляді зберігання об’єкта лізингу та супроводження процесу стягнення заборгованості в судовому порядку) у зв’язку з протиправною поведінкою відповідача, його небажанням виконати умови контракту. Також, скаржник вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з’ясовані всі фактичні обставини справи та докази, надані позивачем (а.с.170-176).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. у зв’язку з відпусткою судді Лакізи В.В. для розгляду справи №922/73/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Камишевої Л.М. судді Шутенко І.А. (а.с.205).

В судовому засіданні апеляційної інстанції, 13.06.2017р., представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/73/17 в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 99439,78грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Постман» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» збитки у розмірі 99439,78грн., в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Також представником позивача надані для огляду колегії суддів оригінали: договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, додатку до договору про фінансовий лізинг, додаткової угоди від 12.01.2015р. до договору №00008272; акта прийому-передачі до договору від 29.08.2013р до договору №00008272; повідомлення про розірвання договору; акта приймання-передачі повернення об’єкта лізингу, які оглянуті в судовому засіданні.

Відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчить відтиск штампу на останньому аркуші ухвали суду апеляційної інстанції від 16.05.2017р. (а.с.210).

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.05.2017р. про відкладення розгляду справи на 13.06.2017р. зазначено про можливість розгляду справи без участі їх представників у разі їх неявки, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

20.08.2013р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавцем) та ТОВ «Постман» (лізингоодержувачем) укладений договір про фінансовий лізинг №00008272, за умовами якого об’єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZЕX004032, двигун № СBZ А03485, вартість якого складає 19278дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 156730,14грн; розмір авансового платежу складає 5783,40дол. США; обсяг фінансування -13494,60дол. США; залишкова вартість – 2891,70дол. США. Також у договорі визначено, що розмір лізингового платежу становить 332,02дол. США, та визначено їх загальну кількість - 60 (а.с.18).

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 додатку до договору про фінансовий лізинг «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу » предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі - "об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації відповідачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого лізингодавець придбав об'єкт лізингу. Лізингодавець придбаває об’єкт лізингу (отримує право власності на об’єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об’єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього контракту. Лізингоодержувач користується об’єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та забезпечує експлуатацію об’єкта лізингу у відповідності до цього контракту (а.с.23-31).

У п.3.4 додатку до договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. зазначено, що після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об’єкт лізингу у лізингодавця за купівельною ціною, що буде визначена лізингодавцем з урахуванням виконання лізингоодрежувачем своїх зобов’язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, як підлягають здійсненню за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об’єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.

Згідно із п. 4.1 додатку до договору про фінансовий лізинг лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли лізингодавець матиме право розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Відповідно до п.4.2 цього додатку до договору після завершення строку дії цього контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов’язань лізингоодержувачем, право власності на об’єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в іншій спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

У п. 6.1 додатку до договору про фінансовий лізинг передбачено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця платежі відповідно до графіка покриття та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно з п. 6.3 даного додатку до договору про фінансовий лізинг сторони погодились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США, за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_3" або іншим банком), або Національним банком України, який буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

За умовами п. 6.4 даного додатку до договору про фінансовий лізинг у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами.

Згідно із п. 6.5 даного додатку до договору про фінансовий лізинг лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом.

У пункті 8.2 цього додатку до договору встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем (п.8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку третю вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги лізингодавцем не зважаючи на можливе розірвання договору лізингодавцем.

Пунктом 12.6 цього додатку до договору договору встановлено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту, та, серед іншого, право на повернення об’єкта лізингу в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов’язання сплати перевищив 30 календарних днів.

Згідно з п.12.7 додатку до договору день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/ відмову від контракту та, за можливості, зв’язується з ним допустимими телефону засобами зв’язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення надсилається лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки.

Пунктом 20.4 додатку до договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють, за адресою, вказаною у контракті, у письмовій формі особисто, кур’єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладення з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» або кур’єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур’єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресату від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», кур’єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур’єром або поштою).

Відповідно до п.п.12.8, 12.9 додатку до договору негайно після розірвання/відмови від контракту лізингодавець має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення. У разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат, та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту. Якщо сума грошових коштів, що була фактично отримана лізингодавцем внаслідок продажу об'єкта лізингу (або у разі якщо об’єкт лізингу залишається у власності лізингодавця – ринкова вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишились нездійсненими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також інші платежі, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, цей пункт 12.9 контракту не застосовується.

Пунктом 12.13 додатку до договору встановлено, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У додатку до договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 сторони визначили графік покриття виплат лізингових платежів (а.с.19-22).

Згідно акта прийому-передачі від 29.08.2013р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» у якості лізингодавця та покупця предмета лізингу, ТОВ «Атлант-М Лепсе» у якості продавця та постачальника передало, а ТОВ «Постман» у якості лізингоодержувача отримало на підставі договору лізингу від 20.08.2013р. №00008272 предмет лізингу: вантажний автомобіль; марки VW, модель Caddy GP Kasten, номер кузова WV1ZZZ2KZЕX004032, рік випуску 2013, реєстраційний знак НОМЕР_1, колір – білий, вартість об’єкта лізингу – 156730,14грн., авансовий платіж – 47019,04грн.; обсяг фінансування - 86201,58грн., залишкова вартість - 23509,52грн., щомісячний платіж - 2699,32грн., адміністративні витрати – 2351грн. (а.с.35).

12.01.2015р. між тими ж сторонами укладена додаткова угода №1/1 до договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, у п. 1 якої сторони домовились змінити строк дії лізингу та внести зміни до графіку контракту «Кількість лізингових платежів», «Строк лізингу (місяців)» та «Лізинговий платіж» розділу «Об’єкт лізингу» та з 12.01.2015р. викласти їх у новій редакції: «Кількість лізингових платежів: 84»; «Строк лізингу (місяців ): 84; «Лізинговий платіж: еквівалент 271,19 дол. США» (а.с.214).

У зв’язку з внесеними змінами сторони погодили та підписали новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) від 22.01.2015р. (а.с.215-220).

Як стверджує позивач, 03.03.2015р. ним направлено ТОВ «Постман» лист з повідомленням про розірвання, зокрема, договору від 20.08.2013р. №00008272 та необхідність повернути об’єкт лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 робочих днів з дня отримання повідомлення лізиноодержувачем (а.с.40).

На вказаному листі наявний відтиск печатки ТОВ «Постман» та підпис особи, прізвище, ім’я, по-батькові якої не зазначено, як не зазначено і її посадове становище і дату отримання цього листа. 13.03.2015р. на підставі акта приймання-передачі до договору фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 у зв’язку з припиненням договору фінансового лізингу лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль марки VW; модель - Caddy GP Kasten, номер кузова WV1ZZZ2KZЕX004032, рік випуску 2013, реєстраційний знак НОМЕР_2, білого кольору. Даний акт підписаний представником ТОВ «Порше Лізинг Україна», директором ТОВ «Постман», директором ТОВ «Автосоюз» та скріплений печатками товариств (а.с.223).

03.01.2017р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Постман» про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 у розмірі 6328,98грн., 1181,12грн. пені, 354,86грн. 3% річних, 3040,14грн. інфляційних втрат, 1304,07грн. штрафу та 99439,78грн. збитків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у даній справі позовні вимоги задоволено частково з підстав, викладених вище (а.с.140-148).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272, пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 3% річних, інфляційних втрат та збитків, завданих невиконанням умов договору.

Підпунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача – в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договору оренди та купівлі-продажу.

Пунктом 1 частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Так, ТОВ «Порше Лізинг Україна» належним чином виконало прийняті на себе зобов’язання, визначені договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, та передало у користування ТОВ «Постман» автомобіль: марки VW; модель - Caddy GP Kasten, номер кузова WV1ZZZ2KZЕX004032, рік випуску 2013, реєстраційний знак НОМЕР_1, вартістю 156730,14грн., що підтверджується актом приймання-передачі (а.с.35).

Пунктами 2,3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відповідно до умов договору лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до частини 5 статті 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У п. 6.1 додатку до договору фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 встановлено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом.

У додатку до договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 визначений графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, згідно якого лізинговий платіж складається з: відшкодування частини вартості об’єкта лізингу; процентів та комісії (а.с.215-220).

Відповідно до п.4.2 додатку до договору про фінансовий лізинг після завершення строку дії цього контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов’язань лізингоодержувачем, право власності на об’єкт лізингу перейде до лізингоодержувача.

Отже, належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до частин 2, 3 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно із пунктами 2,3,6 частини 1 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Пунктом 12.6 додатку до договору встановлено, що лізингодавець має право в односторонньом порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту, та, серед іншого, право на повернення об’єкта лізингу в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов’язання сплати перевищив 30 календарних днів.

Згідно з п.12.7 додатку до договору день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/ відмову від контракту та, за можливості, зв’язується з ним допустимими телефону засобами зв’язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту.

У зв’язку з порушенням умов договору про фінансовий лізинг №00008272, як стверджує позивач, 03.03.2015р. ним направлено ТОВ «Постман» повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути об’єкт лізингу на користь лізингодавця впродовж 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувачем (а.с.40).

В судовому засіданні оглянуто оригінал повідомлення та встановлено наявність відтиску печатки ТОВ «Постман» та підпис особи, посадове становище якої не зазначено та не встановлено.

Частинами 2, 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно ж із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

13.03.2015р., тобто у строк, визначений у повідомленні про розірвання договору, на підставі акта приймання-передачі до договору фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 у зв’язку з припиненням договору фінансового лізингу лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль марки VW; модель - Caddy GP Kasten, номер кузова WV1ZZZ2KZЕX004032, рік випуску 2013, реєстраційний знак НОМЕР_1 (а.с.223).

Таким чином, договір фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 є припиненим з 13.03.2015р., про що сторони договору зазначили у акті приймання-передачі.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, договір фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 розірваний в односторонньому порядку на вимогу лізингодавця – позивача у справі за погодженням відповідача, що відображено у акті приймання-передачі від 13.03.2015р.

За таких обставин, наслідком розірвання договору про фінансовий лізинг є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «Постман» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013р. у справі №7/5005/2240/2012.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем частково не сплачені лізингові платежі за січень 2015року у сумі 850,94грн. та за лютий 2015року - у розмірі 5478,04грн., у загальному розмірі 6328,98грн.

Згідно з додатком до договору фінансового лізингу від 20.08.2013р. №00008272 «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів» лізинговий платіж за спірний період становив 271,19 дол. США щомісячно, який за січень 2015року складався з відшкодування частини вартості об’єкта лізингу – 98,57 дол. США та процентів і комісії – 172,62дол. США, за лютий 2015року - з відшкодування частини вартості об’єкта лізингу – 99,30 дол. США та процентів і комісії – 171,89дол. США (а.с.214-220).

Сторонами спору не виконані вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 06.04.2017р. та від 16.05.2017р. та не надано доказів сплати лізингових платежів на користь позивача на виконання умов договору про фінансовий лізинг, вказані докази також відсутні в матеріалах справи. Отже, у зв’язку відсутністю належних доказів на підтвердження сплати відповідачем лізингових платежів за січень, лютий 2015року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неналежне виконанням лізингоодержувачем своїх зобов’язань із сплати лізингових платежів за період з січня по лютий 2015року, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість у сумі 6328,98грн.

Проте, враховуючи розірвання договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, наслідком чого є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов’язку надати предмет лізингу у власність ТОВ «Постман», повернення об’єкта лізингу позивачеві, у останнього відсутнє право вимагати його оплату, а саме: права на відшкодування частини вартості об’єкта лізингу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення процентів та комісій за лютий 2015року у розмірі 171,89дол. США, що в еквіваленті, відповідно до курсу ПАТ «Креді ОСОБА_3» станом на дату, що передує виставленню рахунку становить 3472,18грн., та відповідає сумі, визначеній у рахунку-фактурі позивача (а.с.36), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 850,94грн. за січень 2015року суд апеляційної інстанції вважає, що вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки у пункті 6.12 додатку до договору фінансового лізингу встановлено, що якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усіх його зобов’язань перед лізингодавцем, та затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, розподіляються таким чином: витрати на відновлення стану об’єкта лізингу; штрафні санкції за прострочення будь-яких платежів; лізингові платежі (при чому в першу чергу відсотки/проценти за користування об’єктом фінансування, а потім частина від обсягу фінансування). Оскільки представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що несплачена частина лізингового платежу, яка складається з вартості об’єкта лізингу, то відповідно вказана сума не підлягає стягненню з підстав, зазначених вище.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області в частині стягнення 2856,80грн. основної суми боргу у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 217ГК України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У пункті 8.2 додатку до договору встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем (п.8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 дол. США - за першу вимогу, 20 дол. США - за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США - за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішив надіслати таку вимогу).

Пунктом 20.4 цього додатку до договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляються за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур’єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладення з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» або кур’єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур’єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресату від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», кур’єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур’єром або поштою).

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів надсилання позивачем вимог щодо сплати лізингових платежів на адресу ТОВ «Постман» у порядку, визначеному п.20.4 додатку до договору, а також відповідні докази не були надані суду апеляційної інстанції на його вимогу, у зв’язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 1304,07грн. за безпідставністю.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України ).

Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яка узгоджується з вимогами частини статті 231ГК України передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов'язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ( Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111 16 ГПК, за I півріччя 2015 р.).

У пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У підпункті 8.2.1 пункту 8.2 додаткової угоди до договору лізингу від 20.08.2013р. №00008272 встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються, зокрема, такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Сторони спору у договорі про фінансовий лізинг встановили, що пеня нараховується до моменту повної виплати платежу, а отже визначили більш тривалий строк її нарахування, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин вимог частини 6 статті 232 ГК України.

Разом з тим, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, з урахуванням приписів Цивільного та Господарського кодексів, умов договору про фінансовий лізинг, суми боргу та дат виникнення прострочення по кожному з платежів та з урахуванням встановленого факту розірвання договору 13.03.2015р., у зв’язку з чим зобов’язання сторін щодо подальшого виконання умов цього договору припинились, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення сплати частини лізингових платежів (процентів та комісії) за лютий на суму 3472,18грн. з 16.02.2015р. по 13.03.2015р. у розмірі 23,78грн.

В частині стягнення 1157,34грн. пені вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки позивачем невірно визначений період нарахування пені та суму заборгованості, що призвело до неправильного розрахунку пені.

Щодо обґрунтованості нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця (ОСОБА_1 практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві здійснений Верховним судом України. Аналогічні правові висновки відображені в інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов’язань за договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272, приймаючи до уваги суми платежів з урахуванням їх виникнення та строку оплати, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1677,65грн. за період прострочення з березня 2015року по грудень 2016року на суму 3472,18грн. та з та 3% річних у сумі 192,93грн. з 16.02.2015р. по 23.12.2016р.

В частині стягнення 1362,79грн. інфляційних втрат та 161,07грн. 3% річних рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв’язку неправильним визначенням позивачем суми боргу та періоду прострочення платежу, з якої розпочинається нарахування інфляційних втрат, що не усунуто місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

В частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у вигляді різниці між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об’єкта лізингу у розмірі 92639,78грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з вимогами статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

За приписами частин 1,2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода в розумінні статті 22 ЦК України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

За приписами частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

У пунктах 12.8, 12.9 додатку до договору встановлено, що негайно після розірвання/відмови від контракту лізингодавець має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення. В разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат, та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Вказану різницю сторони спору у договорі визначили упущеною вигодою, яка має підтверджуватись оцінкою, здійсненою професійним оцінювачем майна, або у разі продажу майна - відповідними доказами (договором купівлі-продажу, за яким проданий об’єкт лізингу).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів продажу об’єкта лізингу, який був предметом договору від 20.08.2013р. №00008272, як і його оцінки, здійсненої суб’єктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, позивачем не доведено наявності та розміру упущеної вигоди, порядок визначення якої визначений сторонами у спірному договорі.

Також, у п.12.9 договору про фінансовий лізинг зазначено, що якщо грошових коштів, що були фактично отримані лізингодавцем внаслідок продажу об’єкта лізингу (або якщо об’єкт лізингу залишився у власності лізингодавця - ринкова вартість об’єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до графіку покриття та виплати лізингових платежів (плану погашення), а також інші платежі, що залишилися несплаченими до контракту, цей пункт 12.9 не застосовується.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів в розумінні статті 34 ГПК України, які б свідчили, що різниця між вартістю об'єкту, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу (або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами є меншою за суму непогашених лізингових платежів відповідачем.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов п.п. 3.3 та 6.1 договору від 14.10.2013р., кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об’єкта лізингу буде вважатись належним чином сплачена лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.

Отже, належне виконання лізингоодержувачем обов’язків зі сплати лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, виходячи з умов договору від 20.08.2013р. №00008272 відповідач сплачуючи лізингові платежі протягом 2013-2014років здійснив часткове погашення вартості об’єкта лізингу, однак у зв’язку з невиконанням своїх зобов’язань у 2015році повернув об’єкт лізингу, а отже суми отриманих коштів лізингодавцем за об’єкт лізингу (частина його вартості) є прибутком позивача.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчити, що ним вичинялись будь-які заходи для одержання доходу, який він вважає упущеною вигодою.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 92639,78грн. збитків у вигляді різниці між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об’єкта лізингу.

Щодо заявлених до стягнення збитків у вигляді витрат понесених відповідачем за договором зберігання від 01.09.2014р. у розмірі 400грн. колегія суддів зазначає наступне.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення реальних збитків, також потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, слід враховувати, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, вона повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

З матеріалів справи вбачається, що об’єкт лізингу повернутий відповідачем саме на вимогу позивача, а тому подальші дії щодо вказаного майна жодним чином не залежать від відповідача.

Позивачем не доведено причинного зв’язку між несплатою відповідачем лізингових платежів та оплатою послуг зберігання об’єкта лізингу після його повернення власнику (позивачу у справі), оскільки дії останнього щодо передачі об’єкта лізингу на зберігання не є обов’язковими та не можуть визнаватись збитками .

З наведеного в сукупності вбачається, що сплата позивачем вартості послуг за договором зберігання від 01.09.2014р., укладеним між ним та ТОВ «Автосоюз», не має причинно-наслідкового зв’язку з невиконанням ТОВ «Постман» умов договору про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272.

Так, позивачем не доведено як факту заподіяння збитків, так і вини відповідача у тому, що майно зберігалось не його власником, а отже відсутні визначальні складові елементи складу цивільного правопорушення, такі як: причинний зв'язок між порушенням зобов'язання відповідачем і збитками. Як і не доведено наявності реальних збитків.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 400грн. збитків, які сплачені позивачем за зберігання об’єкта лізингу , оскільки вказаний платіж не є реальними збитками позивача, понесеними ним внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за спірним договором

Щодо стягнення збитків у розмірі 6000грн., понесених у вигляді отриманої правової допомоги за договором про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.1.1 договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010, укладеного між ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» та ТОВ «Порше Лізинг Україна», сторони укладають цей договір з питань, пов’язаних з поточною господарською діяльністю замовника (позивача у справі). Види, зміст, обсяг та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод, які становлять невід’ємну частину цього договору.

У додатку до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 сторони визначили, що замовник (ТОВ «Юридична фірма «Вернер») замовляє і оплачує, а виконавець надає юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях.

Згідно акта від 19.12.2016р. №1851 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 ТОВ «Юридична фірма Вернер» надані ТОВ «Порше Лізинг Україна» юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до ТОВ «Постман» про стягнення заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг №00008272, в тому числі представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів.

Заявлені до стягнення збитки, пов'язані із сплатою юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із заборгованістю, яка стягувалася позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору оренди, укладеному між сторонами по справі.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв’язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю " Порше Лізинг Україна" не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області порушив вимоги матеріального права, через що рішення місцевого господарського суду від 21.02.2017р. у справі № 922/73/17 слід скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 2856,80грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 291,80грн. пені, 161,93грн. 3% річних, 1362,19грн. інфляційних втрат, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У зв’язку з цим абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. викласти у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 у розмірі 3472,18грн., 23,78грн. пені, 192,93грн. 3% річних, 1677,95грн. інфляційних втрат та 80,50грн. витрат по сплаті судового збору.».

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ст.103, п. 4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі № 922/73/17 скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Постман» на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 2856,80грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 291,80грн. пені, 161,93грн. 3% річних, 1362,19грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3. Абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017р. у справі №922/73/17 викласти у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 20.08.2013р. №00008272 у розмірі 3472,18грн., 23,78грн. пені, 192,93грн. 3% річних, 1677,95грн. інфляційних втрат та 80,50грн. витрат по сплаті судового збору.».

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 19.06.2017р.

Головуючий суддя Л.І. ОСОБА_4

Суддя Л.М. Камишева

Суддя І.А. Шутенко