Постанова № 67213997, 14.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 922/485/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 16.04.17 р.);

відповідача ОСОБА_2 (дов. № 2 від 10.01.17 р.),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків (вх. №1227 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.03.17 у справі № 922/485/17

за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Захід" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет", м.Харків

про стягнення коштів у сумі 70 770,36 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2017 року позивач - Державне науково-виробниче підприємство "Захід" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь 60000 грн. заборгованості; 5490 грн. пені; 900,36 грн. 3 % річних та 4380 грн. інфляційних нарахувань, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №219 від 17.06.2016 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

21.03.2017р. позивач надав до господарського суду Харківської області заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача основну суму заборгованості у розмірі 12960 грн., 3% річних у розмірі 900,36 грн., інфляційні нарахування 4380 грн. та пеню у сумі 5490 грн., з посиланням на те, що відповідач частково сплатив заборгованість за договором поставки №219 від 17.06.2016р., що підтверджується платіжним дорученням №2542 від 03.02.2017 р.

21.03.2017 р. господарський суд Харківської області прийняв вищезазначену заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та подальший розгляд справи здійснювався з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.03.2017 року у справі №922/485/17 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" на користь Державного науково-виробничого підприємства "Захід" виконавчого органу Київської міської ради основну суму заборгованості у розмірі 12960 грн., 3% річних у розмірі 900,36 грн., інфляційні нарахування 4380 грн., пеню у сумі 5490 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати рішення господарського суду повністю та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, зокрема, що акт про приховані недоліки, на який посилається відповідач, складено останнім одноособово, а не за участю компетентних представників організацій, які перевіряють якість товарів, як це передбачено в п.20 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання. Крім того, позивач зазначає, що дефектний акт від 31.10.2016 року не містить обовязкових реквізитів, передбачених п.29 Інструкції П-7. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не доведено належними доказами факт поставки позивачем товару неналежної якості. Просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судовому засіданні 14.06.2017 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2017 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2017 року у даній справі залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.06.2016 року між ТОВ «Компанія Євромет» (покупець) та Державним науково-виробничим підприємством «Захід» (постачальник) укладено договір поставки №219 (далі-договір) (а.с.10).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобовязується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та сплатити за частини верстату координатно-розточного (мод.2Е450АФ30) (надалі-товар), відповідно до специфікації на умовах, викладених в цьому договорі.

Згідно п.1.2 договору, вартість товару становить 60000 грн., в тому числі ПДВ 10000 грн.

В п.1.3 договору зазначено, що строки поставки, вимоги до якості, гарантійний термін на товар (якщо на даний вид товару передбачено гарантійний строк), узгоджуються в додатках (специфікаціях) до цього договору та є його невідємною частиною.

Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу (м.Київ, вул.Предславінська, 35) (п.2.1 договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що при передачі товару постачальник зобовязаний передати покупцю наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скраплену печаткою постачальника; іншу документацію, яка є обовязковою для даного договору.

Як визначено в п.2.4 договору, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцю, що засвідчується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідних товаросупроводжувальних документів, вказаних в договорі.

У відповідності до п.3.1 договору, ціна товару узгоджується сторонами в додатках (специфікаціях) до договору. Загальна сума договору визначається загальною сумою специфікацій, які є складовими та невідємними частинами даного договору.

Згідно п.3.3 договору, після узгодження та підписання сторонами специфікації, постачальник виставляє рахунок на загальну вартість специфікації та покупець протягом 3 банківських днів після постачання товару здійснює платіж простим банківським переводом на поточний рахунок постачальника.

Оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у відповідності до цін на товар, що діяли на момент узгодження ціни на товар, в порядку, передбаченому п.1.2 даного договору та зафіксованими в товарній накладній на поставлений товар. Коригування цін на вищевказаний товар може здійснюватись за взаємною згодою обох сторін шляхом підписання останніми додаткової угоди до даного договору (п.3.4 договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строки оплати товару, покупець сплачує пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2016 року (п.8.1 договору).

Сторонами підписано Специфікацію №1 до договору, в якій визначено кількість товару та його загальну вартість, що складає 60000 грн. (а.с.14).

На виконання умов вказаного договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну вартість 60000 грн., що підтверджується накладною №219/29-07-16 від 29.07.2016 року та виставив відповідачу рахунок фактуру №46 на оплату товару (а.с.12, 13).

Як вказує позивач, у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань із оплати поставленого товару, останньому 25.11.2016 року направлялась претензія з вимогою сплати заборгованість в розмірі 60000 грн. (а.с.17).

У відповідь на претензію, відповідач направив позивачу лист №458 від 13.12.2016 року, в якому запропонував позивачу зменшити вартість поставленого обладнання на 12960 грн., обґрунтовуючи це тим, що при пуско-налагоджувальних роботах було встановлено, що електродвигун подачі координат Z є несправним, у звязку з чим відповідач змушений був придбати деталь для ремонту верстату. До листа відповідач додав дефектний акт від 31.10.2016 року, рахунок фактуру №Т-112301 від 23.11.2016 року та проект додаткової угоди №1 до договору (а.с.35-39).

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач, в порушення п.3.3 договору, вартість поставленого товару не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 21.03.2017 року) заборгованості у розмірі 12960 грн., 3% річних у розмірі 900,36 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 4380 грн. та пені у сумі 5490 грн.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем було поставлено товар неналежної якості, що підтверджується дефектним актом від 31.10.2016 року. Як вказує відповідач, з метою ремонту поставленого обладнання він змушений був понести додаткові витрати та придбати деталь, яка підлягала заміні, у звязку з чим неодноразово звертався до позивача з пропозицією щодо оплати частини вартості товару за вирахуванням вартості заміненого неякісного обладнання. Відповідач зазначає, що відповіді на пропозицію від позивача не отримав, у звязку з чим після порушення провадження у даній справі сплатив частину вартості товару в сумі 47040 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2542 від 03.02.2017 року.

Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу, якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.

Як визначено в п.2.4 договору, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцю, що засвідчується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідних товаросупроводжувальних документів, вказаних в договорі.

Вартість товару, відповідно до п.1.2 договору та Специфікації №1 до договору, складає 60000 грн.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 60000 грн., що підтверджується накладною №219/29-07-16 від 29.07.2016 року (а.с.13).

Вказана накладна підписана представниками сторін та містить всі обовязкові реквізити, передбачені ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Факт поставки товару відповідачем не заперечується.

Позивач, у відповідності до п.3.3 договору, виставив відповідачу рахунок-фактуру №46 від 19.07.2016 року на оплату товару вартістю 60000 грн. (а.с.12).

Обовязок покупця здійснити розрахунок за товар протягом 3 (трьох) банківських днів після постачання товару, шляхом здійснення платежу простим банківським переводом на поточний рахунок постачальника передбачено п.3.3 договору.

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору поставки, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаної сторонами договору накладної.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, накладною , рахунком фактурою на оплату товару, розрахунками ціни позову).

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач частково оплатив вартість поставленого товару на суму 47040 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2542 від 03.02.2017 року (а.с.47).

У звязку із частковою оплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою від 21.03.2017 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути суму основного боргу в розмірі 12960 грн., 3% річних в сумі 900,36 грн., інфляційних втрат в розмірі 4380 грн. та 5490 грн. пені.

Розгляд справи здійснювався господарським судом Харківської області із урахування вказаної заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи непогашення відповідачем повністю суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 12960 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 900,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4380 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як розяснено в п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»: сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З видаткової накладної 3219/29-07-16 вбачається, що товар отримано відповідачем 29.07.2016 року, а отже, відповідно до п.3.3 договору, строк оплати товару сплинув 03.08.2016 року.

Таким чином, з 04.08.2016 року розпочалось прострочення відповідачем виконання зобовязання з оплати товару та, відповідно, із вказаної дати є підстави для нарахування процентів річних від суми боргу.

Позивачем нараховано 3% річних за період з 04.08.2016 року по 27.01.2017 року, що складає 177 днів.

Однак, при здійсненні розрахунку позивачем допущено арифметичну помилку та зазначено, що кількість днів прострочення платежу складає 183.

Враховуючи наведене, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, встановила, що розмір заявлених до стягнення з відповідача 3% річних за період з 04.08.2016 року по 27.01.2017 року складає 870,86 грн., а отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Судом першої інстанції помилково не враховано дійсної кількості днів прострочення та безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних в сумі 900,36 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4380 грн. за період з вересня 2016 року по грудень 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 N 62-97р.:

«При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця».

Відповідно до даних Державної служби статистики України, індекси інфляції у 2016 році складали: вересень - 101,8%; жовтень 2016 року 102,8%, листопад 2016 року 101,8%, грудень 2016 року 100,9%

Таким чином, сукупний індекс інфляції за вказаний період складає 107,49%.

Разом із цим, позивачем в розрахунку інфляційних втрат невірно вказано сукупний індекс інфляції -107,3%.

Враховуючи викладене, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення, встановила, що інфляційні втрати за період з вересня 2016 року по грудень 2016 року складають 4494 грн.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в заявленому позивачем розмірі 4380 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 04.08.2016 року по 27.01.2017 року в сумі 5490 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строки оплати товару, покупець сплачує пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Отже, право позивача на стягнення з відповідача пені в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення виникає у разі порушення відповідачем більш ніж на 30 календарних днів строків оплати товару.

Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем зобовязання з оплати товару більш ніж на 30 календарних днів, правомірним є нарахування пені з 04.09.2016 року по 27.01.2017 року, тобто за 146 днів.

Разом із тим, позивач, здійснюючи розрахунок пені, невірно визначив період початку її нарахування з 04.08.2016 року.

Враховуючи викладене, судова колегія, здійснивши власний розрахунок пені за наступною формулою: (60000 x 0,05% x 146/100), вважає правомірним стягнення з відповідача пені за період з 04.09.2016 року по 27.01.2017 року в сумі 4380 грн., а отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на дефектний акт від 31.10.2016 року, який, на його думку, підтверджує поставку позивачем товару неналежної якості та є підставою для пропорційного зменшення ціни товару, колегія суддів зазначає наступне.

В договорі поставки №219 від 17.06.2016 року сторонами не визначено порядок приймання товару за якістю.

Статтею 674 ЦК України передбачено, що відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно правовими актами.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХІІ встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзі РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови , що вони не суперечать Конституції і законам України.

Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України від 12.11.1993 року №01-6/1205 (зі змінами від 18.11.1997 року, 31.05.2002 року), Інструкція про порядок приймання продукції (товарів) за якістю застосовується при вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою продукції та товарів неналежної якості або некомплектної, а також в неналежній тарі (упаковці).

Про необхідність застосування Інструкцій про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 15.06.65 р. N П-6 і від 25.04.66 р. N П-7 вказав також Вищий господарський суд в листі №01-6/270 від 17.09.2003 року.

Відповідно до пункту 14 Інструкції П-7, приймання продукції по якості має проводитись в точній відповідності із стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість поставленої продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.д.).

В п. 33 Інструкції П-7 зазначено, що акт про приховані недоліки складається в порядку, передбаченому Інструкцією.

Згідно пункту 9 Інструкції, акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використання і збереження продукції.

Якщо для участі в складанні акту викликається представник виготовлювача (відправника), то до встановленого 5-денного терміну додається час, необхідний для його приїзду.

Таким чином, Інструкцією П-7 не передбачено обовязок виклику представника відправника (виготовлювача) продукції для складання акту про приховані недоліки.

Разом із тим, відповідно до вимог п.20 Інструкції №П-7, у випадках, коли виклик представника іногороднього виробника (відправника) не є обов'язковим, перевірка якості продукції проводиться представником відповідної галузевої інспекції за якістю продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції за якістю.

За відсутності відповідної інспекції за якістю або бюро товарних експертиз в місці знаходження одержувача (покупця), при відмові їх виділити представника або нез'явлення його на виклик одержувача (покупця) перевірка проводиться:

а) за участю компетентного представника іншого підприємства (організації),виділеного керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю компетентного представника громадськості підприємства - одержувача, призначеного керівником підприємства з числа осіб, затверджених рішенням фабричного, заводського або місцевого комітету профспілки цього підприємства,

або

в) в односторонньому порядку підприємством-одержувачем, якщо виробник (відправник) дав згоду на одностороннє приймання продукції.

Позивачем не надавалося відповідачу згоди на одностороннє приймання продукції.

Враховуючи наведене вище, у разі отримання товару неналежної якості, акт про приховані недоліки повинен був складатись відповідачем не одноособово, а за участю компетентних представників організацій, які здійснюють перевірку якості товару та перелік яких визначено в п.20 Інструкції П-7.

Як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар був прийнятий позивачем без зауважень, що підтверджується підписаною сторонами накладною №219/29-07-16 (а.с.13).

Відповідач зазначає, що в подальшому, при монтажі деталей було виявлено дефекти, про що складено акт від 31.10.2016 року, а також з метою здійснення ремонту обладнання відповідачем було придбано деталь вартістю 12960 грн.

Втім, акт, на який посилається відповідач, в порушення п.20 Інструкції П-7, складено ним одноособово, без виклику компетентних представників організацій, які здійснюють перевірку товару за якістю.

Представник позивача також не запрошувався відповідачем для складання дефектного акту та не запрашувалося його згоди на складання акту відповідачем в одноособовому порядку.

Вказаний акт складено та підписано лише директором ТОВ «Компанія Євромет».

Отже, дефектний акт від 31.10.2016 року не є належним доказом поставки позивачем товару неналежної якості.

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що відповідачем не доведено факт поставки позивачем товару неналежної якості в порядку, передбаченому Інструкцією П-7, доводи відповідача про необхідність зменшення ціни поставленого товару на підставі ст.678 ЦК України, є необґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2017 року у справі №922/485/17 зміні в частині суми пені та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем за подання позову сплачено 1600 грн. судового збору, що є мінімальною ставкою судового збору.

Відшкодуванню витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви на користь позивача підлягають 1523,20 грн.

Враховуючи, що ухвалою господарського суду Харківської області від 21.03.2017 року у даній справі позивачу повернуто з Державного бюджету України 1063,50 грн. судового збору, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 459,70 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Крім того, з відповідача на користь Державного бюджету України необхідно стягнути 1063,50 грн.

Також з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 84,48 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2017 року у справі №922/485/17 змінити в частині стягнення з відповідача суми пені та 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (61017, м.Харків, вул.Велика Панасівська, буд.95, кім.4,15-17, код ЄДРПОУ 34330281) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Захід" виконавчого органу Київської міської ради (03680, м.Київ, бул. Академіка Вернандського, 38, код ЄДРПОУ 14307819) 3% річних у розмірі 870,86 грн., пеню у сумі 4380 грн., 459,70 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (61017, м.Харків, вул.Велика Панасівська, буд.95, кім.4,15-17, код ЄДРПОУ 34330281) на користь Державного бюджету України 1063,50 грн. за подання позовної заяви.

Стягнути з Державного науково-виробничого підприємства "Захід" виконавчого органу Київської міської ради (03680, м.Київ, бул. Академіка Вернандського, 38, код ЄДРПОУ 14307819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (61017, м.Харків, вул.Велика Панасівська, буд.95, кім.4,15-17, код ЄДРПОУ 34330281) 84,48 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складено 19.06.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.