Ухвала суду № 67212538, 12.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2170/15-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.Провадження № 22-ц/780/1457/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 6 12.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

12 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря: Волошина В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року у справі за позовом Прокуратури Київської області в інтересах держави до Вишгородської міської ради Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, Осипенко ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ПАТ «ПроКредит Банк» про визнання незаконними та скасування рішення міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що оспорюваним рішенням Вишгородської міської ради всупереч вимог земельного і водного законодавства України, відповідачам передано у власність земельні ділянки загальною площею 1,0044 га для ведення індивідуального садівництва повністю за рахунок земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів ст. ст. 59-61, 83 Земельного кодексу України, і які знаходяться в межах затвердженої Генеральним планом м. Вишгорода 100-метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища р. Дніпро.

Просив суд визнати незаконними та скасувати п.п. 1-11 рішення Вишгородської міської ради Київської області від 27 червня 2012 року №12/34 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам», визнати недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки відповідачів та договір іпотеки №FIL.15987-ІД1, укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ПАТ «ПроКредит Банк».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано п.п. 1-11 рішення Вишгородської міської ради Київської області від 27 червня 2012 року №12/34 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам».

Визнано недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки:

-серії ЯМ №152716 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_14, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0209;

-серії ЯМ №152714 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_13, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0210;

-серії ЯМ №152713 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_15, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0214;

-серії ЯМ №152708 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_3, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0213;

-серії ЯМ №152711 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_11, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0218;

-серії ЯМ №152710 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_10, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0212;

-серії ЯМ №152707 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_9, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0211;

-серії ЯМ №152712 виданий 19 липня 2012 року на імя ОСОБА_8, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0216;

-серії ЯМ №152706 виданий 20 липня 2012 року на імя ОСОБА_7, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0215;

-серії ЯМ №152715 виданий 19 липня 2012 року на імя ОСОБА_6, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0207;

-серії ЯМ №152709 виданий 26 липня 2012 року на імя ОСОБА_5, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0217.

Визнано недійсним договір іпотеки №FIL.15987-ІД1, укладений 28 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ПАТ «ПроКредит Банк».

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційних скарг ОСОБА_14 та ОСОБА_3 зазначають, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на припущеннях, позивачем не надано доказів які б свідчили про те, що спірна земельна знаходиться безпосередньо в акваторії р. Дніпро.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_13 зазначає, що відповідно до генерального плану м. Вишгород належна йому земельна ділянка знаходиться в межах м. Вишгород. З наявних в Публічній кадастровій карті України даних вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 34,6 м. від водного каналу, через який надходить вода до відвідного каналу ГЕС. Вказаний водний канал відмежований від р. Дніпро. Також, зазначає, що відсутні докази виготовлення технічної документації та затвердженого проекту встановлення меж водоохоронних зон, у тому числі прибережних захисних смуг вздовж річок на території Канівського водосховища, затверджених відповідним рішенням уповноваженого органу, що , свідчить про відсутність прибережних захисних смуг. При прийнятті спірного рішення Вишгородською міською радою рішення від 27 червня 2012 року № 12/34 « Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» згідно якого відповідачам надано земельні ділянки загальною площею 1.0044 га для ведення індивідуального садівництва у м. Вишгороді були відсутні обмеження, передбачені ст. ст. 59,83,84 ЗК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно п.п. 1-11 рішення Вишгородської міської ради від 27 червня 2012 року №12/34 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» відповідачам надано земельні ділянки загальною площею 1,0044 га для ведення індивідуального садівництва у м. Вишгороді.

На підставі вказаного рішення 19 та 20 липня 2012 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки:

-серії ЯМ №152716 на імя ОСОБА_14, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0209, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152714 на імя ОСОБА_13, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0210, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152713 на імя ОСОБА_15, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0214, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152708 на імя ОСОБА_3, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0213, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152711 на імя ОСОБА_11, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0218, площею 0,0868 га,

-серії ЯМ №152710 на імя ОСОБА_10, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0212, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152707 на імя ОСОБА_9, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0211, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152712 на імя ОСОБА_8, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0216, площею 0,0868 га,

-серії ЯМ №152706 на імя ОСОБА_7, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0215, площею 0,0931 га,

-серії ЯМ №152715 на імя ОСОБА_6, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0207, площею 0,0930 га,

-серії ЯМ №152709 на імя ОСОБА_5, з кадастровим номером 3221810100:38:084:0217, площею 0,0868 га.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 листопада 2014 року в рахунок часткового погашення заборгованості за Рамковою угодою № FW106579 від 30 листопада 2012 року та Договором про надання траншу №115.441116/FW106.579 від 28 жовтня 2013 року, звернуто стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБАНК» (заставодержателя найвищого пріоритету 1 черги) відповідно до Договору іпотеки № FIL.15987-ІД1 від 28 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за №5875, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,0868 га, для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3221810100:38:084:0217, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, яке належить на праві власності ОСОБА_17, на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_18 16 серпня 2012 року за реєстровим номером 2152, на загальну суму заборгованості 510240,06 грн., що підлягає сплаті позивачеві з вартості предмета іпотеки, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Згідно листа Державного агентства водних ресурсів України №3/393 від 28 лютого 2013 року СТ «Ветеран-3» розташоване на масиві садових товариств «Дніпро» на землях м. Вишгород. Згідно з Генеральним планом м. Вишгород, погодженим Дніпровським басейним управлінням водних ресурсів у січня 2009 року ширина прибережної захисної смуги Канівського водосховища складає 100 м, ширина смуги відведеного каналу Київської ГЕС 50 м.

Встановлено, що всі одинадцять спірних земельних ділянок знаходяться в безпосередній близькості до р. Дніпро, в акваторії Канівського водосховища, в межах 100-метрової прибережної захисної смуги на території СТ «Ветеран-3», в межах м. Вишгород.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду підлягають погодженню з органами водного господарства. На час надання листа організації, що належать до сфери управління Держводагенства, не погоджували проекти землеустрою щодо передачі у приватну власність ділянок зі складу земель водного фонду в районі СТ «Ветеран-3».

Згідно листа ДПУДНДІПМ «Діпромісто» від 14 вересня 2016 року № 129дск та долученої до неї копії «Схеми планування обмежень та інженерної оцінки території» до генерального плану м. Вишгород, на час розробки вказаного генерального плану окремий комплексний проект землеустрою по визначенню меж прибережних захисних смуг водних обєктів не розроблявся, тому ДПУДНДІПМ «Діпромісто» в генеральному плані надані містобудівні пропозиції щодо подальшого визначення відстаней від водних поверхонь Канівського водосховища р. Дніпро у розмірі 100 м.

Відвідний канал Київської ГЕС знаходиться за межами міста, а тому пропозиції по встановленню меж прибережної захисної смуги каналу не надавались.

Вказаний відвідний (дренажний) канал Київської ГЕС як гідротехнічна споруда знаходиться на північ від автодороги Київ Десна на території Хотянівської сільської ради та обслуговується ПАТ «Укргідроенерго».

Землі, на яких він розташований, відповідно до виданого ПАТ «Укргідроенерго» філія «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №140222 від 10 жовтня 2012 року загальною площею 66,4282 га перебувають у постійному користуванні вказаного товариства для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами.

Згідно листа ПАТ «Укргідроенерго» від 25 липня 2016 року за №20/964 спірні земельні ділянки не межують з територією вищевказаного відвідного (дренажного) каналу Київської ГЕС.

З листа КДПГККГС «Київгеоінформатика» від 26 вересня 2016 року №01-01/997 вбачається, що земельні ділянки відповідачів повністю накладаються на землі водного фонду, а саме 100-метрову прибережну захисту смугу, встановлену згідно генерального плану м. Вишгород, який затверджено рішенням Вишгородської міської ради № 3/1 від 16 лютого 2011 року.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що передача спірних земельних ділянок у власність відповідачам була здійснена з порушенням вимог закону .

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту статті 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, хоча й у частині 1 статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. ґ ч. 3 ст. 83 ЗК України та п. д ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Крім того, за положеннями ч. 6-8 ст. 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Згідно із пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року N 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Законом України «Про землеустрій».

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірні земельні ділянки знаходяться безпосередньо в акваторії Канівського водосховища (р. Дніпро) у межах м. Вишгород і повністю накладаються на затверджену генеральним планом м. Вишгород 100-метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища (р. Дніпро).

Посилання апелянта ОСОБА_13 на відсутность доказів виготовлення технічної документації та затвердженого проекту встановлення меж водоохоронних зон, у тому числі прибережних захисних смуг вздовж річок на території Канівського водосховища, затверджених відповідним рішенням уповноваженого органу, що , свідчить про відсутність прибережних захисних смуг безпідставні.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам статей 59, 83, 84 ЗК України

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року в справі №6-52цс15 , від 20 квітня 2016 року в справі №6-3088цс15 та від 29 жовтня 2014 року в справі №6-155цс14, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилаються апелянти в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_19 ОСОБА_20 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: