Ухвала суду № 67211257, 13.06.2017, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 372/5015/14-к

Провадження № 1-кп/368/40/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення обвинувального акта прокурору

"13" червня 2017 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого: судді Закаблук О.В.

Суддів: Кириченко В.І.

ОСОБА_1

При секретарі: Широкоступ К.М.

З участю сторін кримінального провадження:

Сторона обвинувачення:

Прокурор: Задорожній О.В.

Сторона захисту:

Обвинувачений: ОСОБА_2

Захисник обвинуваченого: ОСОБА_3

Обвинувачені: ОСОБА_4

ОСОБА_5

Захисник обвинувачених: ОСОБА_6

Обвинувачені: ОСОБА_7

ОСОБА_8

Захисник обвинувачених: ОСОБА_9

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням громадян України:

- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, Російська Федерація, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимого:

- 21.04.1992 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 206, ст. 44 КК України ( в редакції 1960 року) до покарання у виді 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

- 09.06.1993 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 206, ст. 44 КК України ( в редакції 1960 року) до 2 років виправних робіт;

- 08.12.1993 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 140 КК України ( в редакції 1960 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі;

- 13.06.1997 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі;

- 03.09.2002 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі;

- 24.09.2004 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі;

- 21.01.2005 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 29.12.2007 року Броварським міським судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

- 06.12.2010 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- 10.05.2011 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. 18.10.2013 року звільнений з місць позбавлення волі на 10 місяців 28 днів;

- ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого;

- ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_10, громадянки України, не працюючої, не одруженої, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2007 та ІНФОРМАЦІЯ_11, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12, фактично проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимої;

- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_10, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_14, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_15, раніше судимого:

- 22.10.2010 року Ржищевським міським судом Київської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 74 годин громадських робіт;

- 25.06.2013 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_16, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_17, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_18, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_15, раніше судимого:

- 08.05.2014 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, -

- які обвинувачуються у вчиненні злочинів, які передбачено ч. 3 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 311 КК України, суд, -

В С Т А Н О В И В :

В судовому засіданні, яке відбулося 13 червня 2017 року, захисник обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8, - ОСОБА_9 заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, про що подав письмове клопотання, в якому просив суд:

- повернути обвинувальний акт від 09.10.2014 прокурору відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва прокуратури Київської області, про що постановити відповідну ухвалу;

- зобовязати прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва прокуратури Київської області усунути виявлені недоліки обвинувального акта від 09.10.2014 року, встановивши для цього строк, достатній для виправлення допущених недоліків.

Своє клопотання захисник ОСОБА_9 в мотивувальній частині вказаного письмового клопотання обґрунтовує наступним:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться обвинувальний акт відносно ОСОБА_10 та інших, затверджений прокурором відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва прокуратури Київської області 09.10.2014 року у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014110000000096 від 01.04.2014 року.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення, - це твердження про вчинення певною особою, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку встановленому цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно вимог ч. 1 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.

Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст. 291 КПК України.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту згідно ст. 337 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

Ознайомившись з обвинувальним актом, сторона захисту вважає, що він не відповідає вимогам ст.ст. 109 та 291 КПК України та підлягає поверненню з наступних підстав:

1) у вказаному обвинувальному акті, всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, не конкретно сформульоване обвинувачення, враховуючи ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, що потягло за собою не вірну правову кваліфікацію кримінального правопорушення відносно обвинуваченого ОСОБА_7 Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист, а як наслідок, - слугує беззаперечною підставою для скасування вироку суду.

2) у вказаному обвинувальному акті, всупереч вимогам п.9 ч. 2 ст. 291 КПК України, не зазначено дати його складання, що було встановлено під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження 12 січня 2016 року.

Згідно ч. 2 ст.109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії. проведеної під час досудового розслідування, а також час її розслідування; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Однак, у реєстрі матеріалів досудового розслідування, який був доданий до обвинувального акта, відсутній повний перелік процесуальних дій і час їх проведення, відсутні відомості про захисника обвинуваченого: його прізвище, місцезнаходження, номер свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та взагалі будь-які дані про те, що захисник був залучений до справи та ряд інших процесуальних дій.

Тобто, вказаний реєстр, який призначений для полегшення вивчення судом матеріалів кримінального провадження та їх розгляду, навпаки ускладнює процес судового провадження.

Таким чином, згідно п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК України, відповідність обвинувального акта прокурора вимогам ст.ст. 109 та 291 КПК є вирішальним у питанні «прийняття до розгляду» судом конкретного кримінального провадження.

Обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтримали клопотання захисника ОСОБА_9, так як вважають його обґрунтованим, а обвинувальний акт вважають таким, який не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Захисники ОСОБА_3, ОСОБА_6 підтримали клопотання захисника ОСОБА_9, так як вважають його обґрунтованим, а обвинувальний акт вважають таким, який не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Прокурор Задорожній О.В. заперечував проти клопотання захисника ОСОБА_9 про повернення обвинувального акту, так як обвинувальний акт на його думку відповідає вимогам ст. 291 КПК України, відсутність дати складення обвинувального акту вважає формалізмом, так як дане кримінальне провадження вже розглядалося судом першої інстанції, а саме, - Обухівським районним судом Київської області, дане кримінальне провадження було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, проте дані суди не звертали увагу на даний формалізм.

Суд, вислухавши клопотання захисника про повернення обвинувального акту, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до висновку щодо задоволення клопотання захисника шляхом винесення судового рішення у виді ухвали, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Згідно ст. 291 КПК України:

1. Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

2. Обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, імя, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, імя, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, імя, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи помякшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

3. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був предявлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був предявлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Отже, обвинувальний акт - це підсумковий процесуальний документ досудового слідства, за допомогою якого здійснюється функція обвинувачення, у якому викладається сутність обвинувачення та його підстави (докази), дається юридична оцінка і кваліфікація дій підозрюваного (обвинувачуваного), визначаються межі майбутнього судового розгляду.

Суд наголошує на тій обставині, що, виходячи з вимог ч. 2 ст. 191 КПК України, обвинувальний акт повинен обов»язково містити відомості, які передбачені п.п. 1 9 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Так, обвинувальний акт, ( Том № 1, а.с., 5 75), не містить дату його складення, ( Том № 1, а.с., 75), що є грубим порушенням п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України, що, на думку суду, є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Причому, суд наголошує на тій обставині, що обвинувальний акт повинен бути не тільки підписаний слідчим, що є в наявності, ( том № 1, а.с., 75), а й повинна бути зазначена дата його складення, чого в даному обвинувальному акті немає, ( Том № 1, а.с., 75).

Суд зазначає, що положення ст. 291 КПК України у всій її частині є імперативною нормою, тобто такою, яка підлягає до застосування у будь якому разі, відступлення від цієї норми є грубим порушенням вимог кримінального процесу, та, відповідно, не допустиме.

Суд критично відноситься до позиції прокурора, що відсутність в обвинувальному акті дати його складення є лише формалізмом, адже, хто, як не прокурор повинен чітко дотримуватися вимог КПК України, а тому виглядає дивною позиція прокуратури, що імперативну норму слід розглядати лише як формалізм.

Дійсно, можливо, слідчим автоматично не поставлено дату складення обвинувального висновку, проте, суд наголошує на цій обставині, існує така процесуальна особа, як прокурор в кримінальному провадженні, для якого положення ст. 291 КПК України повинні бути основоположними перед затвердженням обвинувального акту, прокурор повинен був ретельно дослідити відповідність даного обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, та, при виявленні невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України усунути такі невідповідності, для чого у прокурора об»єктивних перепон не було, відповідно, суд вважає, що в даному випадку порушення норм процесуального права сталося в зв»язку з існуванням суб»єктивного фактору, - неуважність слідчого, та формалізм саме в діях прокурора, який належним чином не виконав свої посадові обов»язки.

Проте, вищевказані суб»єктивні чинники суд не сприймає як виправдання допущення стороною обвинувачення порушення положень п. 9 ч. 1 ст. 291 КПК України.

Також суд погоджується з позицією захисту, в даному випадку, - з позицією захисника, - адвоката ОСОБА_9, та інших захисників, яка полягає в тому, що у вказаному обвинувальному акті, всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, не конкретно сформульоване обвинувачення, враховуючи ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, що потягло за собою не визначену правову кваліфікацію кримінального правопорушення відносно обвинувачених.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист, а як наслідок, - слугує беззаперечною підставою для скасування вироку суду.

Так, згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно, суд зазначає, що, - це унікальний юридичний документ, у якому дається офіційна оцінка дій підозрюваного (який з моменту затвердження обвинувального акту і передачі його до суду отримує статус обвинуваченого) та здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридично значущі елементи обєктивної істини, установленої у справі. Він є найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів підозрюваного (обвинувачуваного) та інших учасників процесу, гарантом правосуддя, є юридичним фактом, який суттєво змінює процесуальні правовідносини.

Слід зазначити, що обвинувальний акт є суттєвим елементом забезпечення обвинуваченому права на захист, в ньому слідчий (чи прокурор, при направленні обвинувального акту прокурором) повинен викласти всі юридично значущі обставини справи, які можуть бути використані для винесення справедливого судового вироку.

Відповідно, обвинувальний висновок складається зі вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині вказується, у якій кримінальній справі складений обвинувальний акт, хто і за якими статтями кримінального закону притягається до відповідальності, що було приводом та підставою порушення справи, місце і час складання обвинувального висновку.

В описово-мотивувальній частині викладаються: обставини справи, як вони були встановлені на попередньому слідстві; обєкт посягання; предмет посягання; спосіб вчинення злочину, інші його обставини; шкідливі наслідки, причинний звязок між діями обвинуваченого та наслідками, які настали; характер субєктивної сторони - умисно чи з необережності вчинено злочин; місце, час, мотиви злочину; показання кожного з підозрюваних по суті повідомлення про підозру; доводи, наведені кожним із них на свій захист, і результати їх перевірки; відомості, які характеризують особистість обвинуваченого; виявлені помякшувальні та обтяжувальні його відповідальність обставини.

Суд наголошує на тій обставині, що кожний епізод описується окремо та повністю із зазначенням усіх обставин предмета доказування.

У резолютивній частині обвинувального акту наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, дається стисле формулювання обвинувачення із зазначенням його суті та юридичної кваліфікації.

Формулювання обвинувачення має відповідати таким вимогам: викладені всі факти злочину і надана оцінка ролі кожного з обвинувачених; має відповідати висновкам повідомлення про підозру і не виходити за її межі.

Суд зазначає, що при пред»явленні формального, законодавчо не визначеного обвинувачення грубо порушується право особи на захист, що є грубим порушенням однієї із основних засад кримінального провадження, - забезпечення права на захист, так як при пред»явленні обвинувачення, яке має ознаки правової невизначеності, обвинувачений апріорі позбавляється належного права на захист.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься забезпечення права на захист.

Згідно ч. 1 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Отже, право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист - це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, помякшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні.

Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Поняття «право на захист» включає в себе:

- права, які підозрюваний (обвинувачений) може реалізувати власними діями шляхом надання усних або письмових пояснень із приводу підозри або обвинувачення, збирання і надання доказів, особистої участі у кримінальному провадженні, в тому числі участі в допитах інших підозрюваних (обвинувачених), потерпілих, свідків та експертів у суді, подачі скарг на дії й рішення слідчого, прокурора, слідчого судді й суду;

- права, які можуть здійснюватися підозрюваним (обвинуваченим) за допомогою захисника й законного представника шляхом реалізації прав та обовязків цих осіб;

- наявність у слідчого, прокурора, слідчого судді й суду обов»язків сприяти підозрюваному (обвинуваченому) в реалізації його права на захист, роз»яснювати йому права та обов»язки.

Крім того, суд звертає увагу на невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам ч. 2 ст. 109 КПК України.

Так, згідно ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Однак, у реєстрі матеріалів досудового розслідування, який був доданий до обвинувального акта, відсутній повний перелік процесуальних дій і час їх проведення, відсутні відомості про захисників обвинувачених: їх прізвище, місцезнаходження, номер свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та взагалі будь-які дані про те, що захисники були залучений до справи, та ряд інших процесуальних дій.

Тобто, вказаний реєстр, який призначений для полегшення вивчення судом матеріалів кримінального провадження та їх розгляду, навпаки ускладнює процес судового провадження.

Слід зазначити, що реєстр матеріалів досудового розслідування є засобом фіксації дій і рішень, які приймалися у кримінальному провадженні, і є описом матеріалів справи, він має відображати перебіг і результати досудового розслідування із викладенням відомостей щодо будь якої процесуальної дії, яка передбачена КПК України.

Відповідно, призначення захисника підозрюваному, обвинуваченому є процесуальною дією, яка відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 109 КПК України повинна бути відображена в реєстрі матеріалів досудового слідства, чого в даному реєстрі немає.

Суд знову ж таки наголошує на тій обставині, що норма, яка передбачена ст. 109 КПК України, є імперативною, а тому є обов»язковою для слідчого та прокурора, відхилення від неї не допускаються, та такі відхилення, на думку суду, є однією із підстав для повернення обвинувального акту прокурору.

Отже, суд зазначає, що сприймання положень ст.ст. 109, 291 КПК України стороною обвинувачення, зокрема, прокурором, як формалізм, може призвести до правового нігілізму, який істотно порушує таке з основоположних прав сторони захисту, як право на захист, що, на думку суду, повністю перекреслює саму ідею прийняття даного Кодексу, а позицію прокурора, який зазначає, що при складанні обвинувального акту та при складанні реєстру матеріалів досудового розслідування були допущені лише формальні помилки, повністю іде всупереч як Основному Закону України, - всупереч нормам прямої дії, - Конституції України, так і всупереч галузевим нормам права, які передбачені діючим КПК України, та нормам Закону України «Про прокуратуру», галузевих норм права.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до Законів України.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується застосування положень ч. 2 ст. ст. 19 Конституції України в контексті даного кримінального провадження, то суд зазначає наступне.

Отже, положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлюється відповідний спеціально - дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади, зокрема, в даному випадку ораганм досудового слідства та прокуратури, та їх посадовим особам. В даній нормі закріплено принцип «заборонено все, крім дозволеного законом».

Встановлення щодо державних органів в особі досудових органів та прокуратури, їх посадових осіб, саме цього типу правового регулювання є закономірним, - в умовах правової держави, якою на сьогоднішній день себе декларує держава Україна перед світовою спільнотою, він є найбільш оптимальним способом впорядкування діяльності органів досудового слідства, органів прокуратури, їх посадових осіб.

Вищевказаний принцип забезпечує введення владних функцій, які надані органам досудового слідства та прокуратури у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливе свавілля з боку держави та її органів, - в даному випадку від свавілля органів досудового слідства та органів прокуратури, їх посадових осіб.

Такий порядок є природним для будь-якої сучасної правової, демократичної держави, якою намагається стати держава Україна.

Слід зазначити, що однією з найважливіших ознак правової держави є її повязаність правовим законом. Це означає, що в даному випадку діяльність органів досудового слідства, органів прокуратури, їх посадових осіб повинна здійснюватися на основі правових актів, у їх межах і за процедурою, встановленою цими актами.

Владні повноваження надаються органам держави, в даному випадку органам досудового слідства, органам прокуратури, їх посадовим особам для обовязкової реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи досудового слідства, органи прокуратури, їх посадові особи повинні діяти лише у межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах.

Конституція спеціально наголошує на тому, що перелік повноважень, які повинні бути максимально точно та повно регламентовані, необхідно закріплювати в Конституції та законах. Ступінь конкретизації цих норм має бути максимальним. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля, як в даному випадку органів досудового слідства, органів прокуратури, їх посадових осіб при тлумаченні цих норм, створити перешкоди довільному, субєктивному розумінню і застосуванню повноважень.

Розсуд посадових осіб повинен мати свої легальні межі.

Органи досудового слідства, органи прокуратури, їх посадові особи повинні діяти в межах наданих їм повноважень. Обмеженість будь-якого повноваження це його органічно іманентна властивість, оскільки абсолютно безмежних повноважень в умовах правової, демократичної держави існувати не може.

Межі повноважень окреслюють їх зміст та обсяг. Такі межі обовязково встановлюються Конституцією та законами України.

Далі, що стосується застосування в даному випадку положень Закону України «Про прокуратуру», то слід зазначити наступне:

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та визнання людини, її життя і здоров»я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю, законності, справедливості, неупередженості та об»єктивності.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов»язки, передбачені Законом України «Про оперативно розшукову діяльність» та кримінальним процесуальним кодексом України.

З метою забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, в тому числі у формі процесуального керівництва ним, підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань, Генеральним прокурором України 19 грудня 2012 року виданий наказ №4/гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», який встановлює єдину систему організації нагляду за додержанням законів усіма органами досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення, оскарження незаконних судових рішень, здійснення інших повноважень з цих питань.

Що стосується положень діючого КПК України, то слід зазначити наступне.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України прокурор особа, яка обіймає посаду, передбачені статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.

Повноваження прокурора передбачені ст. 36 КПК України.

Згідно п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням Законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений затверджувати та відмовляти у затвердженні обвинувального акта, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта, самостійно складати обвинувальний акт.

Згідно положень вищевказаної норми процесуального права обвинувальний акт, складений слідчим, затверджується прокурором. Якщо прокурор не згоден з актом, який було складено слідчим, він складає новий обвинувальний акт. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру мають відповідати вимогам ст. 291 КПК України.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини справи та норми права, суд зазначає наступне.

Прокурор, який затверджував даний обвинувальний акт, в дотримання вимог ч. 2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України, вимог п. 3 ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру», вимог галузевого наказу №4/гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19.12.2012 року, п. 15 ч. 1 ст. 3, п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України, мав відмовити у затвердженні обвинувального акта, повернути його слідчому з метою усунення недоліків, який допущено слідчим, а саме, - не відповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, не відповідність реєстру вимогам ст. 109 КПК України.

Реагуючи на таке порушення, суд зазначає наступне.

Відповідно, при виявленні невідповідності Законам України в діяльності державних органів досудового слідства, органів прокуратури, їх посадових осіб, суд повинно чітко реагувати на такі порушення.

Так, згідно ППВС України № 9 від 01 листопада 1906 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що даний обвинувальний акт не відповідає вимогам імперативної норми, яка передбачена ст. 291 КПК України, а тому такий обвинувальний акт повинен бути повернутий прокурору, для усунення недоліків, які були допущені стороною обвинувачення, та на які вказано в мотивувальній частині даної ухвали.

Що стосується твердження прокурора про те, що дане кримінальне провадження вже слухалося в іншому суді першої інстанції, а тому це є підставою для призначення даного кримінального провадження до основного слухання в даному суді, як суді першої інстанції, то до даного твердження суд також відноситься критично з огляду на наступне.

Перш за все слід зазначити, що суди є незалежними в своїй діяльності, рішення кожного суду приймається на підставі Конституції України, галузевих норм права, норм міжнародного права, а тому факт слухання даного кримінального провадження в іншому суді не може бути виправданням порушень норм процесуального права, які були допущені стороною обвинувачення, - слідчим, прокурором, які були допущені під час такої форми досудового слідства, як закінчення досудового слідства.

Окрім того, суд наголошує на тій обставині, що прийняте судове рішення суду першої інстанції, який попередньо розглядав дане кримінальне провадження, було скасоване судом апеляційної інстанції саме в зв»язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, які були допущені як стороною обвинувачення, (слідчим, прокурором), так і судом першої інстанції.

Що стосується того, що суд апеляційної інстанції не вказав на невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України, зокрема, положенням ст. 291 КПК України, то таке питання не ставилося в апеляційних скаргах, а тому суд апеляційної інстанції, розглянувши дане кримінальне провадження, виявивши при цьому грубі порушення норм матеріального та процесуального права, прийняв судове рішення у формі ухвали про скасування судового рішення суду першої інстанції у виді обвинувального вироку, з направленням даного кримінального провадження на новий, саме на новий розгляд, а не на повторний розгляд, як це розуміє прокурор, судячи з його позиції.

Новий розгляд кримінального провадження передбачає здійснення всих процесуальних дій новим складом суду, включаючи перевірку обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, а тому здійснення правосуддя в даному кримінальному провадженні іншим судом ніяким чином не впливає на процесуальні дії, який повинен здійснити новий суд, починаючи з дій, які передбачені ст. 314 КПК України, яка розпочинає розділ IV КПК України, - судове провадження у першій інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що даний обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме:

- в мотивувальній частині обвинувального акту в порушення п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, не конкретно сформульоване обвинувачення, враховуючи ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, що позбавляє обвинувачених в даному кримінальному провадженні права на захист, а, суд наголошує на тій обставині, що право на захист є основоположним правом, які повинна гарантувати держава Україна, як правова держава;

- в резолютивній частині обвинувального акту в порушення вимог п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України не зазначено дату складання обвинувального висновку.

Окрім того, реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України.

Вищевказані обставини дають суду підстави для застосування положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення щодо повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України, вимог п. 3 ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру», вимог галузевого наказу №4/гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19.12.2012 року, п. 15 ч. 1 ст. 3, п. 13 ч. 2 ст. 36, п. 1 ч. 2 ст. 109, п. 5 ч. 2 ст. 291, п. 9 ч. 2 ст. 291, п. 3 ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 369, 370 372, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання захисника обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8, - ОСОБА_9 про повернення обвинувального акту прокурору, - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_4, ОСОБА_5, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 311 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 306, ч.ч. 2, 3 ст. 307, ч. 1 ст. 311 КК України, ОСОБА_2, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч.ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2014 року за № 12014110000000096, який затверджено 09 жовтня 2014 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Київської області юристом 1 класу ОСОБА_11, - повернути прокурору Київської області на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, з огляду на невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині даної ухвали.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області протягом 5 днів з моменту проголошення через Кагарлицький районний суд Київської області.

Головуючий суддя: О.В. Закаблук

судді: В.І. Кириченко

судді: І.І. Шевченко