Постанова № 67197017, 15.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа № 918/362/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників:

від апелянта - ОСОБА_1;

від кредиторів - не з'явились;

від боржника - не з'явився;

від арбітражного керуючого - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу кредитора ПАТ "Дельта Банк" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 25.04.17 р. у справі № 918/362/16

за заявою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)"

до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське зернопереробне підприємство "СТОДОЛА"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.04.2017 р. у справі № 918/362/16 (суддя Політика Н.А.) визнано вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36 Б, ІК 34047020) на суму 2 756,00 грн. судовий збір за подання заяви черговість задоволення вимог перша; окремо внести до реєстру вимог кредиторів банкрута вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36 Б, ІК 34047020) на суму 14 297 360, 41 грн. - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола". Відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36 Б, ІК 34047020) у визнанні грошових вимог на суму 49 779 930,84 грн.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, кредитор - ПАТ "Дельта Банк" подав апеляційну скаргу в якій просить останню скасувати в частині відмови у визнанні вимог банку до боржника в сумі 49779930,84 грн. та задовільнити заяву ПАТ "Дельта Банк" в частині визнання вимог до боржника ТОВ "Стодола" в сумі 64 077 291,25 грн. з віднесенням до відповідної черги (позачергово) задоволення вимог кредиторів згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". В обгрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав вимоги банку частково, виходячи із договірної вартості предметів застави та іпотеки. Вказує, що законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предметі застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до четвертої черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит. Отже, у процедурі розпорядження майном, визнання та включення до реєстру вимог кредитора-застоводержателя окремо, як таких, що задовольняються позачергово згідно частини 9 стиатті 45 Закону про банкрутство, повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор - заставодержатель, згідно поданої ним заяви та реальний розмір заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора та з огляду на час порушення справи про банкрутство. За наведених обставин просить задоволити апеляційну скаргу.

В судових засіданнях представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Розпорядник майна ТОВ СЗП "Стодола" - арбітражний керуючий ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зазначає, що боржник є лише майновим поручителем за іпотечним договором та договором застави. При цьому пунктом 1.6 договору про внесення змін до іпотечного договору від 08.02.2010 р., заставна вартість предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами в розмірі 13 800 000,00 грн. Відповідно до п. 1.4 договору застави № 29/08/KL/S-12 від 28.02.2012 р., заставна вартість предмета застави становить 497 360,41 грн. За умовами ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже відповідальність майнового поручителя обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розмірі вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави. З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно визнав вимоги забезпеченого кредитора - ПАТ "Дельта Банк" частково в розмірі 14 297 360,41 грн., виходячи із встановленої договірної вартості предметів іпотеки та застави. Просить відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін ухвалу місцевого господарського суду.

В судове засідання 31.05.2017 р. арбітражний керуючий не з'явився, однак надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Інші учасники провадження у справі письмових відзивів на апеляційну скаргу не подали, явку представників в судові засідання не забезпечили.

Зважаючи, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарги підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Розглядаючи вимоги заявника ПАТ "Дельта Банк" про визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 64 077 291,25 грн., судом встановлено наступне.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 року, зокрема, відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні грошових вимог на суму 49 779 930,84 грн. Затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола" на загальну суму 18 687 102,24 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016р. у справі №918/362/16 ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 у справі № 918/362/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.01.2017 року ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 918/362/16, в частині розгляду грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола" скасовано. Справу № 918/362/16 в частині розгляду грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до боржника передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

За результатами нового розгляду, оскаржуваною ухвалою господарського суду Рівненської області від 25.04.2017 р. вимоги ПАТ "Дельта Банк" до боржника визнано частково на суму 14 297 360, 41 грн. - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та 2 756,00 грн. судовий збір за подання заяви черговість задоволення вимог перша. Мотивуючи прийняту ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що боржник є лише майновим поручителем за іпотечним договором та договором застави. При цьому пунктом 1.6 договору про внесення змін до іпотечного договору від 08.02.2010 р., заставна вартість предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами в розмірі 13 800 000,00 грн. Відповідно до п. 1.4 договору застави № 29/08/KL/S-12 від 28.02.2012 р., заставна вартість предмета застави становить 497 360,41 грн. За умовами ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже відповідальність майнового поручителя обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим виходячи з наступного.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" (частини 2 статті 589 Цивільного кодексу України), за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Виходячи з вимог частини 1 статті 7 та частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на момент визначення зобов'язань, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з врахуванням обсягу поруки за умовами забезпечувального договору (поруки, іпотеки). Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов'язання. На момент припинення забезпечувального зобов'язання юридичне значення має вартість фактичної реалізації предмета застави (іпотеки), за наслідком проведення якої припиняється зобов'язання з майнової поруки на певну суму.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обовязок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відтак, законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит. Отже, у процедурі розпорядження майном визнання та включення до реєстру вимог кредитора-заставодержателя окремо, як таких що задовольняються позачергово згідно частини 9 статті 45 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22 грудня 2011 року, повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор-заставодержатель, згідно поданої ним заяви та реальний розмір заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора та з огляду на час порушення справи про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши грошові вимоги кредитора ПАТ "Дельта Банк" на суму 64 077 291,25 грн., колегією суддів встановлено, що останній звернувся з даними вимогами до боржника, які підтверджуються кредитним договором №25/08/KL від 06.08.2008 року із додатковими угодами; іпотечним договором реєстраційний № 1717 від 29.08.2008 року із додатковими договорами; кредитним договором №29/08/KL від 06.08.2008 року із додатковими угодами; договором застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012 року із додаткам та змінами; договором відступлення права вимоги за реєстровим № 9492, який діє зі змінами та доповненнями від 18.07.2012 року; договором переведення боргу (про заміну боржника у зобовязанні) від 21.12.2012 року; розрахунками заборгованості за кредитними договорами № 25/08/KL від 06.08.2008 року та № 29/08/KL від 06.08.2008 року, як до майнового поручителя.

Зокрема, у зв'язку з невиконанням позичальником ТОВ "Агро ХХІ" перед банком своїх зобов'язань за кредитним договором № 25/08/KL від 06.08.2008 р. із укладеними в подальшому додатковими угодами про внесення змін до нього, станом на 29.05.2016 р. сума кредиторських вимог становить 20 697 667,06 грн.

В забезпечення виконання умов кредитного договору № 25/08/KL від 06.08.2008 р. було укладено 29.08.2008 р. між ПАТ "Златобанк" та ТОВ СГЗП "Стодола" іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі під № 1717.

Право вимоги за кредитним договором № 25/08/KL від 06.08.2008 р. та іпотечним договором від 29.08.2008 р. перейшло до ПАТ "Дельта Банк" відповідно до ст.ст. 512-514, 516-517 ЦК України внаслідок укладення 18.07.2012 р. між ПАТ "Златобанк" та АТ "Дельта Банк" договору відступлення прав вимоги.

Вимоги ПАТ "Дельта Банк" за вищевказаними договорами підтверджуються наявними у справі доказами, розрахунками боргу та не спростовані боржником.

У зв'язку з невиконанням позичальником ТОВ "Інсеко Трейд" перед банком своїх зобов'язань за кредитним договором № 29/08/KL від 06.08.2008 р. із укладеними в подальшому додатковими угодами про внесення змін до нього, а також договору від 21.12.2012 р. переведення боргу (про заміну боржника у зобов'язанні), внаслідок чого позичальником є ТОВ "Агро ХХІ", станом на 29.05.2016 р. сума кредиторських вимог становить 43 379 624,19 грн.

В забезпечення виконання умов кредитного договору № 29/08/KL від 06.08.2008 р. було укладено 28.02.2012 р. між ПАТ "Златобанк" та ТОВ СГЗП "Стодола" договір застави № 29/08/KL/S-12.

Право вимоги за кредитним договором № 29/08/KL від 06.08.2008 р. та договір застави № 29/08/KL/S-12 від 28.02.2012 р. перейшло до ПАТ "Дельта Банк" відповідно до ст.ст. 512-514, 516-517 ЦК України внаслідок укладення 18.07.2012 р. між ПАТ "Златобанк" та АТ "Дельта Банк" договору відступлення прав вимоги.

Вимоги ПАТ "Дельта Банк" за вищевказаними договорами підтверджуються наявними у справі доказами, розрахунками боргу та не спростовані боржником.

На момент порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ СГЗП "Стодола" кредитні договори, договори забезпечення у тому числі договори переведення боргу діючі та у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Таким чином, вимоги ПАТ "Дельта Банк" підлягають включенню до реєстру кредиторів в розмірі 64 077 291,25 грн. (вимоги забезпечені заставою майна боржника) та 2756 грн. (судові витрати).

З правовою позицією про солідарну відповідальність перед кредитодавцем боржника за кредитним договором та його майнового поручителя (в межах вартості предмета застави), а також необхідність визначення розміру вимог банку, як грошових за своєю правовою природою, та таких, що випливають з основного зобов'язання (кредитного договору), погодився Верховний Суд України у Постанові №14/030 від 03 червня 2014 року у справі №25/5005/6641/2012. Також, Верховний Суд України у Постанові №14/056 від 26 серпня 2014 року у справі №5024/948/2012 зазначив, що заставодержатель, як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов'язання, як від боржника і його майнового поручителя разом, так від будь-кого з них окремо.

Про таке застосування норм цивільного права та законодавства про банкрутство зазначено у Постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі №910/22788/15.

З огляду на зазначене, ухвала суду першої інстанцій в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про повне визнання грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" та включення їх до реєстру кредиторів.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.ст. 105, 106 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 05 травня 2017 року задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 25 квітня 2017 року у справі № 918/362/16 в частині відмови ПАТ "Дельта Банк" у визнанні грошових вимог в розмірі 49 779 930,84 грн. (пункт 2 резолютивної частини ухвали) скасувати.

Задоволити заяву ПАТ "Дельта Банк" у частині визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське зернопереробне підприємство "СТОДОЛА" в сумі 64 077 291,25 грн.

Пункт 1 резолютивної частини ухвали господарського суду Рівненської області від 25 квітня 2017 року у справі № 918/362/16 викласти в наступній редакції:

"Визнати вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36 Б, ІК 34047020) на суму 2 756,00 грн. судовий збір за подання заяви черговість задоволення вимог перша; окремо внести до реєстру вимог кредиторів банкрута вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36 Б, ІК 34047020) на суму 64 077 291,25 грн. - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Огороднік К.М.