Постанова № 67195645, 13.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа № 920/242/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 743 від 12.12.2016)

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, м. Конотоп Сумської області (вх. №1616 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 24.04.2017 у справі № 920/242/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Суми

до Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, м. Конотоп Сумської області

про стягнення 434805,27 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Суми звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом до відповідача - Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, м. Конотоп Сумської області, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 434805,27 грн. заборгованості за телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах у грудні 2015 року та з січня 2016 року по грудень 2016 року, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6522,09 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.04.2017 по справі № 920/242/17 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» заборгованість за телекомунікаційні послуги на пільгових умовах в сумі 434805,27 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6522,09 грн.

Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області із даним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 24.04.2017 по справі № 920/242/17 скасувати та припинити провадження у справі. Також, скаржник просить замінити неналежного відповідача - Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області належним відповідачем - Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.06.2017 о 12:30 год.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу (вх. № 5604 від 29.05.2017), в яких вважає доводи скаржника необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають. Відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції у даній справі без змін, так як судом під час вирішення спору у даній справі всебічно та повно зясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, що викладені у рішенні, відповідають обставинам справи, без жодних порушень норм процесуального та матеріального права.

Розглянувши заяву Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, в якій відповідач просить суд апеляційної інстанції замінити первісного відповідача по справі належним відповідачем, яким є Кабінет Міністрів України, колегія суддів відмовляє у задоволенні даної заяви за її необґрунтованістю, оскільки позов подано до особи, яка повинна відповідати за цим позовом, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

При цьому, як зазначено Вищим господарським судом України в постанові пленуму № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України», норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Колегією суддів зясовано, що розпорядником коштів державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є відповідач - Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, і саме на нього законом покладені відповідні обовязки щодо компенсації позивачу у даній справі вартості телекомунікаційних послуг, які надані у період грудень 2015 року грудень 2016 року. Таким чином, відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, повинен здійснювати саме відповідач у даній справі за рахунок державних субвенцій.

01.06.2017 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням (вх. № 5780), в якому просить розглянути справу без участі його представника.

Неявка представника скаржника не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, предметом діяльності якого є надання телекомунікаційних послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) звязку, компютерного звязку, радіозвязку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Як свідчать матеріали справи, обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, надавав споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги відповідно до законодавства України.

Так, відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» унормовано, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Матеріалами справи підтверджується і ці обставини не спростовані відповідачем, в період з грудня 2015 року по грудень 2016 року позивачем були надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Конотоп, Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пункту 16 статті 64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини пятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 434805,27 грн.

Статтею 87 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок), згідно пункту 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Згідно пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (головні розпорядники коштів).

Відповідно до пункту 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним. Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 №20.

Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (пункт 6 Порядку).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що головним розпорядником бюджетного фінансування вищевказаних телекомунікаційних послуг є відповідач - Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян міста Конотоп Сумської області, повинен здійснювати саме відповідач у даній справі за рахунок державних субвенцій.

Позивач стверджує, що понесені ним витрати внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян міста Конотоп Сумської області, за рахунок державних субвенцій, відповідачем відшкодовані лише частково (у грудні 2015 року), а витрати понесені за період з січня 2016 року по грудень 2016 року не відшкодовані взагалі, внаслідок чого станом на 01.01.2017 утворилась заборгованість в розмірі за грудень 2015 року 85,28 грн. (з урахуванням вхідного сальдо станом на 01.12.2015 в сумі 37725,91 грн. нарахувань за грудень 2015 року в сумі 39859,37 грн. та оплат у грудні 2015 року на суму 77500,00 грн.), та за січень грудень 2016 року в сумі 434719,99 грн.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Місцевим господарським судом на підставі наявних у справі доказів в їх сукупності обґрунтовано встановлено, що заборгованість в сумі 434805,27 грн. за надані позивачем у період грудень 2015 року по грудень 2016 року телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Конотоп Сумської області, відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства позивачу не компенсована.

Докази відшкодування відповідачем суми, заявленої позивачем до компенсації, у справі відсутні і суду апеляційної інстанції також не надані.

Згідно з пунктом 11 Положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 відповідач, як уповноважений орган, щомісяця повинен:

- звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

- після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складати: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають пільги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»;

- акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга».

Позивач на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, надавав відповідачу, як уповноваженому органу, розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою « 2-пільга».

Поіменні списки абонентів за формою « 2-пільга» щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача (info19@dszn.sm.gov.ua.), що підтверджується витягами з електронної пошти позивача щодо відправлення вихідних повідомлень на адресу info19@dszn.sm.gov.ua.

Натомість в порушення норм чинного законодавства, відповідач не провів звіряння інформації, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, та заборгованість в розмірі 434805,27 грн. за надані позивачем у період грудень 2015 року по грудень 2016 року телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Конотоп Сумської області не погасив.

Листом від 29.01.2016 № 59І200/293-41 позивач звернувся до відповідача з вимогою погашення існуючої заборгованості за 2015 рік, проте вказаний лист залишений відповідачем без відповіді.

Також, листом від 27.01.2017 року №591200/292-17 позивач знову звернувся до відповідача щодо погашення вже існуючої заборгованості за 2016 рік.

Відповідач листом від 24.02.2017 року № 09-08/682 повідомив позивача про те, що кошти на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2017 рік не виділені.

Твердження скаржника щодо відсутності бюджетного фінансування, як підстави невиконання своїх зобов'язань, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічної правової позиції Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Таким чином, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Крім того, частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що зобов'язання відносно виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державної казначейської служби України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої-четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Отже, відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача, як органу, уповноваженому державою, здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах, від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг, не звільняють його від обов'язку сплатити цю компенсацію.

Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність договору на відшкодування витрат понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян (період грудень 2015 року - грудень 2016 року), укладеного між сторонами у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставним та таким, що суперечить приписам частин 3 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, згідно яких цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості договірних відносин сторін на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Порядок надання та відшкодування пільг передбачено спеціальними законами та нормативно-правовими актами, посиланням на які позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

У пунктах 1 та 6 статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; засади регулювання праці і зайнятості тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Всупереч положенням норм чинного законодавства, відповідач не виконує обов'язки щодо компенсації понесених позивачем витрат, які виникли внаслідок надання останнім спірних телекомунікаційних послуг.

Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про задоволення позову у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги не довів суду апеляційної інстанції жодними належними та допустимими доказами відсутність у нього обов'язку на компенсацію заявлених до стягнення коштів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду першої інстанції, Управлінням соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, м. Конотоп Сумської області не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення згідно з положеннями статті 104 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні якого Господарським судом Сумської області здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, а також правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області, м. Конотоп Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 24.04.2017 у справі №920/242/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пелипенко Н.М.