Постанова № 67193052, 14.06.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 766/1519/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Хайдарова І.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Романішина В.Л.,

суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області про визнання дій протиправними та зобовязання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області з адміністративним позовом до Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, зобовязання поновити виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її у повному обсязі починаючи з 01.07.2015р.

Позов обґрунтовувала тим, що вона є громадянином України та з 2010 року постійно проживає на території держави Ізраїль. З липня 2015 року відповідачем незаконно припинено їй виплату пенсії, незважаючи на те, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України №25рп2009 від 07.10.2009, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-VI, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.03.2017р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 Зобовязано УПФУ поновити виплату раніше призначеної пенсії та виплатити ОСОБА_1 у повному розмірі невиплачену пенсію починаючи з 01.07.2015р.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Херсонське обєднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що необхідність подання заяви про поновлення виплати пенсії заявником особисто з предявленням паспорту або іншого документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1. Зазначене обумовлено метою визначення правильності звернення до необхідного територіального органу Пенсійного фонду.

Також, апелянт посилається на те, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами, тоді як на даний час двосторонніх угод між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян іншої країни не укладено.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, ОСОБА_1 з 19.03.2004р. перебувала на обліку в Херсонському обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Херсонської області (УПФУ в м.Херсоні) та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

В 2010 році позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де проживає на даний час.

З матеріалів справи, також, вбачається, що з 01.07.2015р. виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено.

11.11.2016р. ОСОБА_1 особисто звернулася до Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області із заявою про поновлення виплати їй пенсії з посиланням на те, що вона є громадянином України та має рівні конституційні права і свободи з особами, які проживають на її території.

Листом від 23.12.2016р. позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати їй пенсії. При цьому, УПФУ зазначило, що ОСОБА_1, в порушення вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005р. №22-1, не надано документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Також, зазначено, що подана позивачем заява про поновлення виплати пенсії не відповідає додатку 2 пункту 4.1 Порядку №22-1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, дійшов висновку про неправомірність відмови Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області в поновленні виплати позивачу пенсії за віком, зазначивши, що поновлення виплати пенсії має бути здійснено за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення пенсії. Також, суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на положення п.2.9 Порядку №22-1, так як дійшов висновку, що вони стосуються осіб, які звертаються за призначенням пенсії, а не її поновленням.

Колегія суддів погоджується з такими висновками Херсонського міського суду Херсонської області. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. (частина третя статті 25 Конституції України)

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно паспорту, який видано ОСОБА_1.В., вона є громадянином України, постійне місце проживання якого є держава Ізраїль.

Також, в якості іншого документу, який засвідчує особу, судом досліджено пенсійне посвідчення серії АД №405777, яке видане Пенсійним фондом України 03.06.2005р. ОСОБА_1

Тобто, позивач, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано вимоги п.5.1 Порядку №22-1, так як заяву про поновлення виплати пенсії подано нею 11.11.2016р. до УПФУ особисто. Докази щодо протилежного в матеріалах справи відсутні.

Щодо посилання УПФУ про ненадання ОСОБА_1 документів, що підтверджують місце її проживання (реєстрації) в Україні, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» загальнообовязкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Щодо посилання апелянта про подання ОСОБА_1 заяви не за формою, встановленою додатком 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки вказана обставина не може бути достатньою для відмови особі у відновленні її конституційного права на соціальний захист.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Херсонське обєднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області посилається на відсутність двосторонніх угод між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян. Апеляційний суд відхиляє такі доводи апелянта з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009р. №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Отже, право громадянина на виплату пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Варто зазначити, що Херсонське обєднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області незаконно припинило виплату ОСОБА_1 пенсії з 2015 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009р., яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.

Разом з тим, вирішуючи питання з якого часу право позивача на поновлення виплати пенсії підлягає захисту, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом спору, серед іншого, є вимога ОСОБА_1 поновити з 01.07.2015 року раніше призначену їй пенсію за віком, у звязку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії за весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном.

Дійсно, з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що лише пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений. При цьому, поважними можуть визнаватися лише такі обставини, які є обєктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися з липня 2015 року, тобто з часу припинення відповідачем виплати їй пенсії. При цьому, з позовом до суду позивач звернулася в січні 2017 року, в якому не зазначила причин пропуску строку звернення з позовом до суду.

А відтак, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність залишення позовних вимог ОСОБА_1 без розгляду, які заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

Позовні вимоги в межах шестимісячного строку звернення з позовом до суду підлягають розгляду, оскільки правовідносини, які виникли, є триваючими.

Законом не встановлюється ані строковість, ані обмеження у часі пенсійних виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її поновлення). Кінцевий термін, або строк, на який призначається пенсія не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.

А відтак, колегія суддів доходить висновку, що порушенні у спірних правовідносинах права позивача підлягають захисту з 30.07.2016р., а не з 01.07.2015р. як про це зазначив суд першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення, на підставі ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області задовольнити частково.

Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Херсонського обєднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком та відмови у поновленні її виплати.

Зобовязати Херсонське обєднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком та нарахувати і виплати на її користь невиплачену суму пенсії починаючи з 30 липня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення та виплати пенсії за період з 01 липня 2015 року по 29 липня 2016 року залишити без розгляду.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяРоманішин В.Л.

СуддіСеменюк Г.В.

ОСОБА_2