Ухвала суду № 67190918, 15.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/391/2017(м)

263/1084/17

Головуючий І інстанції Музика О.М. Єдиний унікальний номер 263/1084/17

Номер провадження 22-ц/775/391/2017(м)

Категорія 27 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.

ОСОБА_1,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 квітня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_3 посилаючись на те, що 05 травня 2002 року він позичив ОСОБА_3 у борг 2 000 доларів США для придбання житла, які вона зобовязалася повернути на протязі року, про що видала розписку. Квартиру ОСОБА_3 придбала 03 липня 2002 року. В подальшому вони 09 вересня 2003 року уклали шлюб та стали проживати однією сімєю, а він зареєструвався в її квартирі. Відповідачка в зазначений строк борг не повернула, посилаючись на відсутність коштів, та запропонувала переоформити на нього квартиру та 08 листопада 2012 року уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1. Через деякий час стосунки між ними погіршилися і відповідачка в судовому порядку визнала договір дарування недійсним. Тому просив стягнути із ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 2 000 доларів США, 3 % річних в розмірі 180 доларів США, відсотки за позикою у розмірі 1 112,60 доларів США, а разом 3 292,60 доларів США за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 квітня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову (арешт), накладені ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2017 року, а саме: арешт на 1-кімнатну квартиру, яка розташована за адресою: проспект ОСОБА_1 (Леніна), 123, кв. 51, м. Маріуполь, Донецька область, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності..

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не зявився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином під розписку (а.с. 91) та просив розглядати справу за його відсутності (а.с. 77), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи позивача, правильно застосував норми матеріального права і відмовляючи у задоволені позову, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк для звернення із позовом до суду без поважних причин.

Цей висновок суду підтверджений дослідженими в судовому засіданні доказами, які надані сторонами.

В рішенні суду ці докази наведені і відповідно до вимог процесуального закону їм надана належна правова оцінка.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2002 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 у борг 2 000 доларів США для придбання житла, які вона зобовязалася повернути на протязі року, про що видала розписку (а.с. 5).

Сторони 09 вересня 2017 року уклали шлюб (а.с. 8).

Згідно довідки № НОМЕР_1 «Житло «Центр» ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

08 листопада 2012 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 08 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 15-22).

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, оскільки за умовами договору позики відповідачка зобовязалася повернути борг до 05 травня 2003 року, а ЦК України 2003 року набув чинності з 01 січня 2014 року, тобто до спливу трирічного строку позовної давності встановленого ст. 71 ЦК України 1963 року, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ЦК України 2003 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 та ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із клопотанням про застосування позовної давності відповідачка звернулася до суду 25 квітня 2017 року (а.с. 57-59).

За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак перебіг позовної давності для звернення позивача до суду почався з 06 травня 2003 року та сплив 06 травня 2006 року.

Заперечуючи проти доводів відповідачки в суді першої інстанції та в своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 посилався на те, що одразу після укладання договору позики вони з відповідачкою почали проживати однією сімєю, уклали шлюб, після того, як відповідачка тяжко захворіла, він доглядав за нею. Крім того, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу переоформила квартиру на його імя. Таким чином строк позовної давності почав свій перебіг з моменту визнання договору дарування квартири недійсним, тобто лише з 24 листопада 2016 року, а отже ним не пропущений.

Проте з такими доводами апеляційної скарги погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2016 року та з ухвали Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року, договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 08 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано недійсним в звязку з тим, що ОСОБА_3 помилялася відносно обставин, що мають істотне значення, і даруючи квартиру думала, що укладає договір довічного утримання.

Отже, судами було встановлено, що ОСОБА_3 подарувавши ОСОБА_2 квартиру мала на меті не повернення боргу за договором позики, а бажала укласти договір довічного утримання і ця обставина, згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України, доказуванню в цій справі не підлягає, а отже позивачем не доведено, що відповідачкою вчинялися дії які б свідчили про визнання боргу і переривали перебіг позовної давності.

Той факт, що сторони проживали однією сімєю не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки як з пояснень позивача в судовому засіданні суду першої інстанції, так і з тексту апеляційної скарги, вбачається, що перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, позивач просив останню повернути борг і лише після отримання від ОСОБА_3 у власність квартири, яку вона придбала на позичені гроші, вважав борг погашеним. Таким чином, проживання однією сімєю з відповідачкою не перешкоджало позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Належних та допустимих доказів тому, що у ОСОБА_2 були достатні й обґрунтовані підстави вважати поверненням боргу дії ОСОБА_3 з укладення договору дарування, позивачем суду не надано.

Не надано таких доказів і апеляційному суду.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не приводять апеляційний суд до висновку про порушення або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з якими законодавство повязує можливість скасування чи зміни рішення та не стосуються предмету спору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді В.М. Барков

ОСОБА_5

ОСОБА_1