Постанова № 6719051, 07.10.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.10.09Справа №2а-9028/09/1/0170 м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Дубініній А.В., за участю представника позивача – Попович Н.А.,

представника відповідача – Єрмошина Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст"до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося з адміністративним позовом Відкрите акціонерне товариство "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст"до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Кримпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 20.07.2009 року № 0001012301.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.07.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.07.2009 року закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Поштою від позивача надійшло уточнення позовних вимог, яким, по суті він доповнив підстави позовних вимог та обґрунтування позову.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала, у повному обсязі, зазначила, що Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання перевірки фактів, викладених у приписі Прокуратури АРК від 03.07.2009 року № 7/23-212, за результатами якої складено акт, за якими виявлено порушення вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту, а саме в частині здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами не через уповноважений банк, винесено податкове повідомлення - рішення про застосування фінансових санкцій на суму 45220,00 гривень.

Представник позивача зазначила, що висновки податкового органу помилкові, оскільки при здійсненні розрахунків з нерезидентами (Російська Федерація) на території України не через уповноважені банки використовувалась національна валюта України – гривня, а обмеження стосовно обов’язкового проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами через уповноважені банки стосуються іноземної валюти. Крім того, Інформаційним листом КМУ та НБУ від 26.04.1993 року № 15-93, на який посилається відповідач в Акті перевірки лише підтверджується відсутність позивачем порушень діючого законодавства, оскільки в ньому зазначається, що норми щодо використання у розрахунках між резидентами та нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країни зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в валюті України.

До того ж, представник позивача зауважила, що при застосуванні штрафних санкцій відповідач посилається на правові норми, які не містять повноважень саме податкових органів на застосування штрафу.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказував, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Пояснив, що при перевірці фактів за приписом Прокуратури АРК встановлено порушення ВАТ «Оздоровчий комплекс «Автомобіліст» вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту, а саме в частині здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту не через уповноважений банк в сумі 45220,00 гривень. Зазначив, що за договором між позивачем та нерезидентом (Російська Федерація) оплата повинна проводитись замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, проте оплата нерезидентом проведена готівковими коштами в касу підприємства в сумі 45220,00 гривень, тоді як за нормами статті 7 Декрету КМУ «Про платіжні системи валютного регулювання і валютного контролю» у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважений банк. Представник відповідача зазначив, що розрахунки в гривневому еквіваленті допускаються лише за умови одержання індивідуальної ліцензії.

Також представник позивача пояснив, що компетенція щодо права податкових органів застосовувати санкції за порушення валютного законодавства визначена п. 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим, є суб’єктом владних повноважень, яка у правовідносинах, з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування рішень органів податкової інспекції, які являються суб’єктом владних повноважень, суд зобов’язаний перевірити, чи здійснювалася перевірка, за результатами якої були видані рішення, на підставі закону, які повноваження мав ревізор під час проведення перевірки, чи прийнято рішення по справі безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб’єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб’єктами господарювання.

Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" є юридичною особою, зареєстрованою 14.10.1996 року Ленінською районною державною адміністрацією АРК з ідентифікаційним кодом 24038199, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 441962, довідкою ГУ Статистики в АРК № 05.3-06-25/172 з ЄДРПОУ, виданою 23.01.2008 року.

Відповідно до Акту перевірки від 09.07.2009 року № 1258/23-02/24038199 позивача взято на податковий облік в ДПІ в Сімферопольському районі АРК 16.07.1992 року за № 1686.

Таким чином, судом встановлено, що ВАТ Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" являється суб’єктом господарювання, юридичною особою, зобов’язане виконувати обов’язки, покладені на нього законами у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Підстави проведення документальних невиїзних перевірок визначені п.1. ч.1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ –це перевірка поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Крім того, згідно з п. 8.2. Регламенту адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженому Наказом Державної податкової адміністрації № 62 від 09.02.2006 року, документальні невиїзні перевірки проводяться у разі виявлення органом державної податкової служби арифметичної або методологічної помилки у поданих платниками податків податкових деклараціях, звітах та інших документах, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також у випадках заявленого до відшкодування податку на додану вартість. Для проведення невиїзної документальної перевірки платники податків або їх представники можуть запрошуватися до органу державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків). Невиїзна документальна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби, в якому платник податків стоїть на обліку.

Судом установлено, що в період з 08.07.2009 року заступником начальника відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ в Сімферопольському районі АРК проведена невиїзна документальна позапланова перевірка ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" щодо фактів, викладених у приписі Прокуратури АРК від 03.07.2009 року № 7/23-212 «Про усунення порушень вимог законодавства», за результатами якої складено акт від 09.07.2009 року № 1258/23-02/24038199 (далі –Акт перевірки).

Відповідно до Акту, вищевказаною перевіркою наданих позивачем документів не встановлено порушень вимог податкового законодавства, при цьому встановлено порушення норм валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту: ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року в частині здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту не через уповноважений банк у розмірі 45220,00 гривень.

Судом встановлено, що 20 липня 2009 року ДПІ в Сімферопольському районі АРК прийнято рішення № 0001012301 про застосування до ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року в сумі 45220,00 гривень.

Рішення від 20 липня 2009 року № 0001012301 прийнято на підставі пункту 11 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю".

Перевіряючи законність висновків по акту та рішень про застосування штрафних санкцій суд вважає, що вони являються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.9 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов’язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст"(виконавець) та Автономною некомерційною організацією молодіжний спортивно - оздоровчий центр «ТИМ-СПОРТ» (замовник) (м. Москва) 01.07.2009 року укладено договір, за яким, виконавець надає замовнику послуги по організації відпочинку групи дітей у кількості 60 осіб в період з 01.07.2009 року по 18.07.2009 року.

Порядок розрахунків за договором передбачає, що вартість за перебування однієї дитини у оздоровчому комплексі за добу складає 95,00 гривень, оплата здійснюється замовником протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

У судовому засіданні також досліджено додаткові угоди від 02.07.2009 року до договору б/н від 01.07.2009 року, за якими п.1.1. договору передбачає надання виконавцем замовнику послуг по організації відпочинку групи дітей у кількості 60 осіб а також 8-ми осіб, що їх супроводжують в період з 01.07.2009 року по 18.07.2009 року. Також п. 3.2 Договору викладений у редакції, за якою оплата здійснюється замовником протягом 18-ти календарних днів з моменту підписання договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця або готівковим розрахунком в касу виконавця.

Отже, суд дійшов висновку про обумовленість умовами зазначеного вище договору можливості здійснення розрахунків між контрагентами у валюті України – гривні та шляхом готівкових розрахунків через касу підприємства.

Оплата за послуги відпочинку була здійснена Автономною некомерційною організацією молодіжний спортивно - оздоровчий центр «ТИМ-СПОРТ» шляхом внесення готівкових коштів у гривні в касу ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" на підставі прибуткових касових ордерів:

-          № 8 від 02.07.2009 року в сумі 10000,00 гривень;

-          № 9 від 04.07.2009 року в сумі 10000,00 гривень;

-          № 10 від 05.07.2009 року в сумі 10000,00 гривень;

-          № 11 від 06.07.2009 року в сумі 10000,00 гривень;

-          № 12 від 07.07.2009 року в сумі 5220,00 гривень.

Всього через касу ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" на виконання зазначеного договору було сплачено 45220,00 гривень.

Вирішуючи питання про наявність у таких діях ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" порушення валютного законодавства, а саме ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року та підстав для застосування ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Режим здійснення валютних операцій на території України, визначення загальних принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет). Поняття валютної операції наведено у ст.1 вказаного Декрету, це -

операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки проводяться тільки через уповноважені банки.

Проте, пунктом 1 Інструктивного листа КМУ та НБУ №19029/730 від 26.04.1993 "Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля", який діяв на час існування спірних правовідносин, передбачено, що положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" про використання в розрахунках між резидентами та нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватись і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактом.

Так, договором від 01.07.2009 року передбачено здійснення оплати послуг в гривні, оплата всіх послуг була проведена в гривнах. Дані умови не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до пункту 4 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-ХІІ від 16.04.1991 з наступними змінами та доповненнями, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, в тому числі, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам (абзац 2 частини 1 статті 14 вказаного Закону України).

Здійснення розрахунків між резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України (ч. 3 ст. 7 Декрету). Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 5 цього Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Наведеною нормою визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій, до якого не включено операції з розрахунків у валюті України між резидентом та нерезидентом.

Згідно пункту 1 частини 2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

Статтею 3 Декрету КМ України від 19.02.93 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Діюче спеціальне законодавство визначає правовий статус національної валюти і юридичну силу щодо особливостей при її використанні. Так, згідно п. 3.3. ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" N 2346-ІП від 05.04.2001року гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів".

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" до приведення у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать йому.

Чинне законодавство України не обмежує контрагентів за зовнішньоекономічними контрактами у виборі та порядку розрахунків між ними.

Відповідно до статті 1 Закону про ЗЕД та статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" іноземною валютою є валюта готівкою, грошові знаки, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зазначеного вище договору в оплату послуг з відпочинку нерезидентом – юридичній особі до каси позивача було внесено 45220,00 гривень, що не оспорюється ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим по суті.

На думку відповідача, при цьому позивачем порушено стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993, що виразилось в проведенні розрахунків на суму 45220,00 гривень без уповноваженого банку.

З даним висновком ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим суд погодитися не може у зв'язку з наступним:

Згідно з абзацом 3 пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет, що перебувають в обороті і є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави. Отже, валюта України для резидентів не є іноземною.

Зі змісту частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 випливає, що резидент і нерезидент зобов'язані провадити розрахунки через уповноважені банки тільки у випадку здійснення розрахунків в іноземній валюті, тоді як розрахунки з позивачем були здійснені в національній валюті України – гривні, що не оспорюється відповідачем. Положення про обов'язок провадити розрахунки через уповноважені банки у випадку здійснення розрахунків в національній валюті України статті 7 вказаного Декрету КМУ не містить, до того ж контрагент за договором був резидентом країни - зони функціонування рубля, тому положення про використання в розрахунках між резидентами та нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на спірні правовідносини.

Не можуть підлягати розширеному тлумаченню і положення Інструктивного листа Кабінету Міністрів України та НБУ № 19029/730 від 26.04.1993 "Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля", оскільки він визначає спосіб проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами країн зони функціонування рубля, але не регламентує порядок їх проведення.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача про порушення ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" не відповідають чинному законодавству, спростовуються матеріалами справи, оскільки розрахунки між позивачем та резидентом країни рубльової зони проведені готівкою в касу підприємства у валюті України – гривні.

Суд також зауважує, що визначальним в цій ситуації є те , що розрахунки здійснювалися на території України, а п. 7 Декрету має застосовуватися, коли нерезидент знаходиться поза Україною і тому має здійснювати розрахунки лише через банк на розрахунковий рахунок і як наслідок за таких обставин виключно в іноземній валюті.

До того ж, позивач не мав права вимагати від контрагента здійснення розрахунку у гривні готівкою не через касу підприємства, оскільки такий порядок передбачений умовами договору, а здійснення готівкових розрахунків у гривні через касу прямо передбачено діючим законодавством.

Суд також зазначає, що ДПІ в Сімферопольському районі АРК рішення № 0001012301 про застосування до ВАТ "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року, тобто за порушення валютного законодавства щодо розрахунків в іноземній валюті не через уповноважені банки, у той час як судом встановлено відсутність використання резидентом та нерезидентом у розрахунках іноземної валюти, що підтверджує неможливість застосування штрафних санкцій за відсутності факту порушення норм діючого законодавства.

Суд, крім того, погоджується з доводами представника позивача, щодо відсутності у ДПІ в Сімферопольському районі АРК повноважень на застосування штрафних санкцій на підставі статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю".

Відповідно до ч.2 ст.16 Декрету до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Згідно з п.3 ст.16 означеного Декрету санкції, передбачені цим пунктом застосовуються Національним банком України та за його визначенням підпорядкованими йому установами.

Суд вважає помилковим твердження представника відповідача, що право застосування до резидентів санкції за порушення валютного законодавства передбачено статтею 3 Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентом кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і застосування штрафні санкції за порушення валютного законодавства" від 27.06.1999 №734/99, оскільки даним Указом врегульовано правовідносини, пов’язані з одержанням суб’єктами господарювання кредитів і позик в іноземній валюті від нерезидентів та встановлюється відповідальність за порушення валютного законодавства під час здійснення таких операцій. Оскільки спір у справі виник з інших правовідносин, а саме договір, укладений між позивачем та нерезидентом не є ні договором позики, ні кредитним договором, а тому правовідносин, які виникають відповідно до цього контракту не підлягають регулюванню на підставі Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства".

Крім того, штраф за порушення порядку здійснення розрахунків між резидентом і нерезидентом в валюті України не є податковим зобов’язанням та не може визначаться податковим повідомленням-рішенням в порядку ст.6 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181-Ш від 21.12.2000р., оскільки згідно з п.1.2 та п.1.5 ст.1 цього Закону податковим зобов’язанням є зобов’язання платника податків сплатити в бюджет відповідну суму коштів в порядку та строки, які визначені цим або іншими законами України, а застосований штраф такою сплатою не є, порядок і строки його сплати законами України не передбачені.

Аналогічна позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 23.10.2008 року у справі за позовом ТОВ «Пансіонат «Орбіта-1» до ДРІ в м. Євпаторія АРК, від 01.07.2008 року у справі за позовом Харківського Національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, від 05.02.2009 року у справі за позовом ТОВ «Наша марка» до ДПІ у Подільському районі м. Києва.

Суд враховує, що рішення, дії суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

За таких обставин, податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Кримвід 20.07.2009 року № 0001012301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 45220,00 гривень до Відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" не може бути визнано таким, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Крім того, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без належних правових підстав, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У зв’язку зі складністю справи судом 07 жовтня 2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 12 жовтня 2009 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Кримвід 20.07.2009 року № 0001012301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 45220,00 гривень до Відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст".

3.          Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст"з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3, 40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її складання у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                   Трещова О.Р.