Ухвала суду № 67186127, 12.06.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/793/348/17 Справа № 711/4341/17 Категорія: ст. 183, 193 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції Скляренко В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Іваненко І. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року

колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Іваненка І. В.

суддів Єльцова В. О., Биби Ю. В.

при секретарі Єгоровій С. А.

за участю прокурорів Грекова А. І., Дидич В. В.

підозрюваного ОСОБА_3 (відеоконференція)

захисників Гончара С. М., Маловатського І. С.

потерпілої ОСОБА_6

слідчого Винника Є. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_3 адвоката Гончара С. М. на ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2017 року, якою застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, а саме до 28 липня 2017 року включно, відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця м. Ямпіль Вінницької області, освіта вища, одруженого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Старший слідчий в ОВС - криміналіст відділу розслідування злочинів, вчинених проти життя та здоров'я особи, СУ ГУ НП в Черкаській області Личак І. С. 01.06.2017 р. звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12017250000000206 від 30.05.2017 р. Клопотання погоджено заступником прокурора відділу управління прокуратури Черкаської області Грековим А. І.

Клопотання мотивує тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 з метою виконання замовлення на умисне вбивство ОСОБА_9 04.04.2014 року, отриманого від невстановленої слідством особи, організував дві групи людей із числа своїх знайомих, загальною кількістю 6 чоловік. Для вчинення вищевказаного кримінального правопорушення ОСОБА_3 організував одну групу у складі ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під керівництвом ОСОБА_13, яка відповідала за викрадення ОСОБА_9, та другу групу у складі ОСОБА_14 та ОСОБА_15, яка відповідала за вбивство ОСОБА_9

З метою реалізації зазначених злочинних намірів ОСОБА_3 забезпечив вказаних осіб транспортними засобами, а саме: автомобілем ВАЗ 217030 «Пріора», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, який на праві власності належить ОСОБА_11, та автомобілем «Mitsubishi Outlander LX», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким користувався ОСОБА_14

Переслідуючи мету умисного вбивства ОСОБА_9 відповідно до отриманого замовлення, у березні - квітні 2014 року ОСОБА_3 надав вказівку ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 здійснити викрадення ОСОБА_9

Виконуючи вказівку ОСОБА_3, група у складі ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під керівництвом ОСОБА_13 на автомобілі ВАЗ 217030 «Пріора» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, замінивши оригінальні реєстраційні номери автомобіля реєстраційними номерами НОМЕР_3, які попередньо були викрадені в Оболонському районі м. Києва, виїхали до м. Корсунь-Шевченківський, де, перебуваючи в приміщенні недобудованої будівлі, розташованої навпроти будинку ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_3, в період часу з 02.04.2014 року по 04.04.2014 року, стежили за останнім, вичікуючи зручного моменту для реалізації злочину.

Реалізовуючи умисел на викрадення людини, 04.04.2014 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 проникли на територію домоволодіння, де із застосуванням фізичної сили завдали ОСОБА_9 тілесні ушкодження в область обличчя, посадили його до транспортного засобу ВАЗ 217030 «Пріора», реєстраційний номер НОМЕР_3, та відвезли до заздалегідь обумовленого з ОСОБА_3, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 місця, а саме до 131 км автодороги Київ - Знам'янка.

Знаходячись на заасфальтованому майданчику, розташованому на 131 км автодороги Київ - Знам'янка, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12, долаючи опір потерпілого, витягнули ОСОБА_9 із автомобіля та передали другій групі, організованій ОСОБА_3 для вчинення безпосереднього вбивства ОСОБА_9, в складі ОСОБА_15 та ОСОБА_14, які поклали потерпілого на асфальтне покриття поблизу транспортного засобу «Mitsubishi Outlander LX», реєстраційний номер НОМЕР_2, після чого ОСОБА_14, підійшовши до ОСОБА_9, завдав йому один удар тупим предметом по голові з метою ослабити опір потерпілого.

Надалі ОСОБА_15 та ОСОБА_14 розмістили потерпілого ОСОБА_9 на задньому сидінні в салоні автомобіля «Mitsubishi Outlander LX» та відвезли його до 31 квадрату сектору № 3 лісового масиву Виграївського лісництва, де вчинили умисне вбивство останнього.

В подальшому, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3, отримавши замовлення від невстановленої слідством особи на знищення майна ОСОБА_16 та ОСОБА_17, організував групу людей із числа своїх знайомих у складі ОСОБА_15, ОСОБА_12 та ОСОБА_18 для реалізації злочинних намірів.

Надалі ОСОБА_3, з метою реалізації злочинних намірів забезпечив вказаних осіб транспортними засобами, а саме автомобілями ВАЗ 217030 «Пріора» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ВАЗ 217030 «Пріора» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4, які, готуючись до вчинення злочину, організованого ОСОБА_3, підшукали полімерні пляшки та каністри з рідиною, яка відповідно до висновків експертів № 10-101 від 29.07.2015 р., № 10-102 від 30.07.2015 р. та № 10-103 від 31.07.2015 р. має вуглеводний склад, характерний для світлих нафтопродуктів - бензинів.

У подальшому ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_18, попередньо отримавши інструкції від ОСОБА_3 з приводу знищення чужого майна шляхом його підпалу, 11.07.2015 р. близько 05 год. 00 хв. на зазначених транспортних засобах приїхали до ТОВ «Тальнівський комбінат хлібопродуктів», що розташований по вул. Вокзальній в м. Тальне Черкаської області, де здійснили замах та намагались знищити майно вказаних осіб, але злочинний намір до кінця не довели з обставин, які не залежали від їхньої волі. ОСОБА_12 та ОСОБА_18 були затримані на місці співробітниками міліції, а ОСОБА_15, скориставшись певною віддаленістю від місця затримання, здійснив втечу, в ході якої, користуючись терміналом мобільного зв'язку, зателефонував ОСОБА_3 та в ході розмови доповів останньому про результати вчиненої роботи й про те, що двоє осіб з числа групи затриманні, після чого попросив допомоги у ОСОБА_3 з метою виходу з під оточення, але в подальшому також був затриманий.

Таким чином, ОСОБА_3, створив злочинну організацію, яка діяла з березня 2014 року у складі ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, якою керував протягом трьох років та здійснював керівництво цією організацією.

За період діяльності злочинної організації її учасниками вчинено два кримінальні правопорушення, а саме: викрадення та умисне вбивство людини, а також замах на знищення чужого майна, що відносяться до категорії особливо тяжких та тяжких злочинів відповідно.

По даному факту провадиться досудове слідство, матеріали якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12017250000000206 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України.

30.05.2017 р. о 18 год. 39 хв. ОСОБА_3 затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

31.05.2017 р. ОСОБА_3 за участю адвоката Гончара С. М. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.06.2017 р. задоволено вищезазначене клопотання та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 28 липня 2017 року включно, й вирішено при застосуванні до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою заставу як альтернативу не застосовувати.

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, за яке передбачається покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Також слідчий суддя вказує, що підставою для застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатньо підстав вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення подальшого покарання; вчинення нових тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають підтвердження зв'язку з іншими підозрюваними та отримання замовлення на вчинення вищевказаних злочинів, які мають істотне значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, в тому числі й тих, які перебувають у розшуку, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Метою для застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків. При цьому слідчим суддею враховано, що підозрюваний вже переховувався від органів досудового розслідування, у зв'язку з чим перебував в розшуку, та має реальну можливість вільної зміни свого місця проживання.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, захисник Гончар С. М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.06.2017 р. та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3, а в разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про неможливість повної відмови у задоволенні клопотання слідчого, застосувати запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при обранні запобіжного заходу слідчий суддя не в повній мірі врахував вимоги ст. 194 КПК України, зокрема, мотивуючи в ухвалі обґрунтованість підозри, слідчий суддя обмежилася лише переліченням найменувань протоколів та інших процесуальних документів, наданих їй слідчим, та не навела факти або інформацію, які переконали її в обґрунтованості підозри. Також в порушення вимог ст. 94 КПК України, п. 2 ст. 372 КПК України в ухвалі не відображено результати оцінки судом наданих слідчим доказів обґрунтованості підозри.

Так, в протоколі додаткового допиту ОСОБА_12 від 14.07.2015 р. не наведено фактів про те, що ОСОБА_3 організував викрадення та умисне вбивство людини. Про умисне вбивство ОСОБА_12 і не міг нічого повідомити, оскільки за версією слідства належав до тієї групи, що відповідала за викрадення потерпілого і до його вбивства відношення не мав. Але й щодо викрадення конкретних даних ОСОБА_12 не повідомив. На підставі цього протоколу суд вважає обґрунтованою підозру саме в організації викрадення та умисного вбивства людини, однак інформація для обґрунтованості підозри в ньому відсутня.

Також вказує, що протокол аудіо- чи відеоконтролю ОСОБА_12, на який посилається слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, до клопотання не доданий. В матеріалах клопотання наявний протокол огляду речей від 31.10.2015 року, де предметом огляд є три носії інформації, що містять аудіофайли. У цих файлах відображено розмову між особами «Слідчий» та «Затриманий». При цьому, зазначає апелянт, подібна бесіда між слідчим та затриманим без захисника, без роз'яснення ст. 63 Конституції України, права на свободу від самовикриття порушує право особи на справедливий суд і є недопустимим доказом. При цьому аналіз змісту розмови не дає інформації щодо організації ОСОБА_3 вчинення злочинів. На першій сторінці протоколу є лише такі слова «затриманого»: «В цій ситуації був головний ОСОБА_13, бо він був найбільш наближений до ОСОБА_19. Виходить, він отримував від нього установки, вказівки, як це все робить». Тобто, стверджує захисник, формулювання містить в собі припущення, зокрема, ОСОБА_12 не відомі конкретні факти. Він лише припускає, що ОСОБА_13 отримував установки. Це збігається із даними протоколу допиту ОСОБА_12, де він також не повідомляв, що чув якісь установки від ОСОБА_3

У стенограмі аудіо контролю ОСОБА_15 також затримана особа в службовому кабінеті без адвоката, не роз'яснюється ст. 63 Конституції, проводиться якась співбесіда й лише на останній сторінці співрозмовник ОСОБА_15 питає: «Тобто можливо припустити, що це все ОСОБА_19?». На що сам ОСОБА_15 відповіді не дав, тобто особа, яка обвинувачується як безпосередній виконавець вбивства, на ОСОБА_3 не вказує.

Крім того, слідчий суддя робить посилання на інші докази, при цьому, зазначає апелянт, незрозуміло, що це за докази, оскільки більшість інших аркушів, доданих до клопотання, взагалі не заслуговують на формулювання докази, оскільки не містять інформації, що стосується предмету доказування. Переважно це протоколи про результати НСРД, складені з кількох абзаців, закінчуються реченням «в ході проведення вказаної НСРД отримано інформацію, яка може слугувати як докази по даному кримінальному провадженню», однак, що це за інформація, не деталізується. При цьому слідчим суддею не надано оцінки тому, що вони взяті з інших кримінальних проваджень й до кримінального провадження № 12017250000000206 від 30.05.2017 року належним процесуальним шляхом не потрапили, а тому не могли бути додатками до клопотання слідчого у цьому провадженні.

Також слідчий суддя не врахував, що фактичні обставини, викладені у повідомленні про підозру від 31.05.2017 року, тотожні фактичним обставинам, викладеним у повідомленні про підозру від 26.04.2017 року, згідно з якою ОСОБА_3 підозрюється в організації викрадення та умисного вбивства людини, а також в організації замаху на підпал. Ці фактичні обставини вже були предметом судового розгляду в контексті обрання запобіжного заходу й апеляційний суд, розглянувши ці обставини та ризики, вже дійшов висновку, що відсутні підстави для тримання ОСОБА_3 під вартою, і застосував домашній арешт в нічний час доби.

Крім того, зазначає захисник, слідчий суддя не врахував незаконність затримання ОСОБА_3 30.05.2017 року, а саме після постановлення ухвали Апеляційним судом Черкаської області, якою було вирішено його негайно звільнити з-під варти, ОСОБА_3, так і не отримавши можливості вийти, будучи заблокований там особами, що перебували в залі судових засідань як слухачі, був затриманий слідчим Личаком І. С. за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, безпосередньо в приміщенні зали судових засідань, вказавши в якості підстави затримання, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Проте із 16.05.2017 р. ОСОБА_3 перебував під вартою, а 30.05.2017 року на виконання ухвали Апеляційного суду Черкаської області звільнений з-під варти так і не був. У протоколі не зазначено, який саме злочин щойно вчинив ОСОБА_3

Крім того вказує, що у повідомленні про підозру відсутні базові ознаки злочинної організації, визначені ч. 4 ст. 28 КК України. Це має бути стійке ієрархічне об'єднання 5 та більше осіб, які попередньо зорганізувалися. Проте із підозри вбачається, що для вчинення злочину щодо ОСОБА_9 діяло дві окремі групи. Одна (із 4-х чоловік) мала викрасти потерпілого, інша (2 чоловіки) мали здійснити його вбивство. Про те, що дві групи були об'єднані спільним умислом, слідчий не вказує. Наступний інкримінований злочин датований більш як через рік. Виконавців троє. Склад учасників із попереднім злочином не тотожний. Тому підозра за ч. 1 ст. 255 КК України, наголошує захисник, також виглядає сумнівною.

Також наголошує, що слідчий у клопотанні від 31.05.2017 р. послався на ті ж самі ризики, що й в клопотанні від 17.05.2017 р., які вже були предметом дослідження суду, в тому числі апеляційного. Доказів таких ризиків не надано, а слідчий суддя, прийнявши усі ці ризики, належним чином їх не обґрунтувала, не оцінивши доводів сторони захисту, що ОСОБА_3 фактично не переховувався. Реальним розшуком ОСОБА_3 ніхто не займався, оскільки він має дві адреси проживання - безпосередньо у м. Києві та на дачі в Бориспільському районі Київської області. Ці адреси були відомі органу досудового розслідування, проте на дачі ОСОБА_3 ніхто не шукав. Згідно із характеристикою голови МСТ «Вишеньки» підозрюваний постійно проживав на дачі, а жодних заходів з боку правоохоронних органів до нього не вживалося. Крім того в період розшуку ОСОБА_3 отримав біометричний паспорт для виїзду за кордон, лікувався у державному закладі, регулярно приходив отримувати орендну плату за приміщення.

Також слідчий суддя жодним чином не оцінив наявність міцних соціальних зв'язків у ОСОБА_3, наявність сім'ї (дружина і троє дітей), вагітність дружини. При цьому з приводу незаконного впливу на будь-кого із осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, слідчий не надав, а суд не навів в ухвалі жодних доказів такого впливу. З приводу можливості знищення речей чи документів слідчий та слідчий суддя не конкретизував, які саме це речі та документи, яке відношення до них має ОСОБА_3 З приводу можливості перешкоджання кримінальному провадженню шляхом ухилення від явки до слідчого, підстав стверджувати це не було, адже ухвала Апеляційного суду Черкаської області, якою застосовано до ОСОБА_3 домашній арешт та зобов'язано з'являтися за першим викликом до слідчого, так і не була виконана. Тому немає фактів, які підтверджували б, що ОСОБА_3 не виконував таких обов'язків.

Також вказує, що слідчий суддя не навів достатніх мотивів відмови щодо визначення застави, враховуючи, що суд має виходити із обставин конкретної справи і належним чином мотивувати своє рішення про використання права не визначати заставу. При цьому слідчим суддею не враховано, що склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, не містить в собі наслідків у виді загибелі людини. Тому відмова суду визначити заставу із посиланням на ч. 4 ст. 183 КПК України в даному випадку є безпідставно.

У судовому засіданні захисники Гончар С. М., Маловатський І. С. та підозрюваний ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу захисника з мотивів, які в ній наведені.

Прокурори заперечили проти апеляційної скарги та просили її відхилити, вказавши, що існує надто великий ризик того, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може зникнути з метою ухилення від відповідальності, впливати на свідків та потерпілу.

Потерпіла підтримала позицію прокурорів.

Заслухавши суддю доповідача, думки учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. При цьому підставою для застосування такого запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 вказаної вище статті.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Насамперед щодо аспектів затримання ОСОБА_3 у приміщенні Апеляційного суду Черкаської області колегія суддів вбачає наступне.

Посилання апелянта на порушення порядку затримання ОСОБА_3 у цьому провадженні на підставі ст. 208 КПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не тільки згідно з основними процесуальними нормами національного права, але також відповідати цілям ст. 5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, тобто захищати людину від свавілля представників влади, та бути пропорційним необхідності такого втручання у права особи.

З аналізу положень ст. 208 КПК України вбачається, що, зокрема, уповноваженим службовим особам надано право на затримання без ухвали слідчого судді, суду тільки особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, і лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

При цьому поняття «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» як підстава для затримання об'єктивно передбачає невеликий проміжок часу, який минув після вчинення кримінального правопорушення.

Також враховує, що сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події, які вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, як підстава затримання означає, що має бути кілька, незалежно від того, де саме - лише на тілі, тільки на одязі, на місці події, на двох чи на усіх цих об'єктах, по-друге, ці ознаки мають бути явними, тобто видимими, очевидними, по-третє, вони мають бути в єдності, по-четверте, вони повинні вказувати, тобто бути інформацією (фактичними даними) про вчинення злочину саме цією особою і, по-п'яте, бути фактичними даними про вчинення нею злочину тільки що (щойно).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що затримання ОСОБА_3 у цьому провадженні в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, проведене з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства.

При цьому слідчий суддя місцевого суду належно не відреагував на ці дії. На думку колегії суддів, слідчий суддя місцевого суду безумовно насамперед мав перевірити аспекти законності затримання підозрюваного і, дійшовши до думки, що він був затриманий незаконно, мав звільнити його з під варти.

Однак, це не виключає обов'язок слідчого судді при безпосередньому звільненні особи з-під варти у залі суду надалі належно забезпечити розгляд поданого клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, й, дійшовши висновку про обґрунтованість підозри та наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, слідчий суддя мав застосувати відповідний запобіжний захід.

Наведеним доводам слідчий суддя будь-якої оцінки не надав.

Таким чином, на думку колегії суддів, слідчий у кримінальному провадженні здійснив втручання у права особи, передбачені ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, без наявності передбачених на те внутрішні законом України підстав, що надалі автоматично робить недоцільним оцінку таких дій з точки зору їх відповідності легітимній меті і їх пропорційності існуючим обставинам за усталеною практикою ЄСПЛ.

Також й слідчий суддя місцевого суду, не надавши насамперед оцінки законності затримання особи, не сприяв належним чином усуненню указаного вище порушення в ході розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Тому перебування підозрюваного під вартою у період від моменту його затримання 30 травня 2017 року до моменту ухвалення рішення слідчим суддею про застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вбачається колегією суддів таким, що було здійснене без достатніх правових підстав.

Втім, колегія суддів вбачає, що цей аспект на даний час вже не може впливати на предмет даного провадження саме при апеляційному розгляді, адже на даний час є чинне рішення слідчого судді щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто він перебуває під вартою на підставі чинного рішення суду, обґрунтованість якого щодо підтвердження висунутої підозри та наявності ризиків невідповідної процесуальної поведінки особи колегія суддів має перевірити.

На думку колегії суддів, слідчий суддя місцевого суду вірно встановив, що за матеріалами досудового розслідування ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років.

Крім цього, колегія суддів враховує, що 07 червня 2017 року ОСОБА_3 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, й за її новим змістом йому висунута підозра не лише за ч. 1 ст. 255 КК України, але й за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, п.п. 3, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 194 КК України. В змісті підозри вказано, що злочини стосовно вбивства людини, викрадення людини й інші реалізувалися саме в складі злочинної організації, яка була створена ОСОБА_3, в якій він брав участь. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту стосовно неможливості на даній стадії провадження використовувати докази, здобуті в інших провадженнях, для обгрунтовання висунутої особі підозри у іншому провадженні. Вказані аспекти недопустимості мають бути предметом розгляду відповідного кримінального провадження по суті.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що зміст наданих як слідчому судді місцевого суду, так і колегії суддів апеляційного суду, матеріалів досудового розслідування, зокрема протоколу допиту у якості підозрюваного ОСОБА_12, протоколів про результати проведення окремих НСРД, протоколів огляду речей, вказує на причетність ОСОБА_3 до вчинення злочинів, стосовно яких йому висунута підозра, що відповідає поняттю «обґрунтована підозра», яке надає ЄСПЛ у змісті рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», на що вірно послався слідчий суддя місцевого суду.

Крім цього, достатньо переконливими, на думку колегії суддів, є дані відеозапису додаткового допиту ОСОБА_12, який обвинувачується у безпосередньому виконанні окремих згаданих вище злочинний дій. В ході цього допиту, який колегія суддів безпосередньо переглянула у судовому засіданні, ОСОБА_12 безпосередньо вказує на ОСОБА_3 як на організатора таких дій.

Колегія суддів погоджується з позицією слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризиків того, що підозрюваний намагатиметься уникнути притягнення до кримінальної відповідальності та може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, потерпілу та співучасників у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зокрема, колегія суддів бере до уваги, що двоє з осіб, які за змістом висунутої ОСОБА_3 підозри також, крім інших, безпосередньо брали участь в вчиненні злочинною організацією особливо тяжкого злочину, на даний час перебувають в розшуку, їх місце знаходження не відомо. Мова йде про ОСОБА_13 і ОСОБА_14 Факт перебування ОСОБА_3 на свободі після повідомлення йому про підозру може дозволити йому скоординувати свої дії з цими особами, вплинути на них, перешкоджати їх належному розшуку.

Зазначені вище захисником соціальні зв'язки підозрюваного, на думку колегії суддів, не зможуть ефективно запобігти його негативній процесуальній поведінці. Крім того, застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою вимагають аспекти запобігання можливим проявам впливу на потерпілу, яка відома підозрюваному.

Враховуючи це, колегія суддів вбачає, що на даний час вказаним вище ризикам дієво може запобігти лише такий запобіжний захід як тримання під вартою, й менш суворий запобіжний захід є недостатнім для цього.

Твердження апелянта про порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону щодо не визначення розміру застави, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини. Про це вірно зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, адже за змістом підозри вчинене злочинною організацією вбивство людини охоплювалося в тому числі й умислом ОСОБА_3

Щодо неврахування слідчим суддею того, що ризики, наведені в клопотанні від 17.05.2017 р., є тотожними ризикам у цьому провадженні й їм вже було надано оцінку як слідчим суддею в іншому провадженні, так і судом апеляційної інстанції, колегія суддів вбачає, що попереднє рішення суду у іншому провадженні не може мати істотного впливу на позицію колегії суддів в цьому провадженні, виходячи з принципу незалежності і неупередженості судочинства.

Враховуючи указане вище та керуючись ст. ст. 183, 193, 194, 199, 396, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2017 року, якою застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, а саме до 28 липня 2017 року включно, відносно ОСОБА_3, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Гончара С. М. залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :