Ухвала суду № 6717031, 17.09.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2009 року №22-а-11577/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-судді: Пліша М.А.,

суддів: Шавеля Р.М., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Вітер І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 02 червня 2008 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд-реставрація» до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкових повідомлень рішень ,-

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «„Шляхбуд-реставрація» звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення - рішення відповідача від 28 грудня 2005р. №000042309/0/89532, №0000042309/1/4070 від 29.01.2006р.

Постановою господарського суду Тернопільської області позовні вимоги задоволено, визнано нечинним оскаржені позивачем податкові повідомлення рішення.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена із порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що працівниками державної податкової служби проведено виїзну планову документальну перевірку позивача по питанню дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року та складено відповідний акт від 22 грудня 2005 року №1126/23-04/31490746. В процесі перевірки встановлено що ТОВ «Шляхбуд – реставрація» занизило податок на додану вартість на суму 308820,52 грн., чим порушило пункт 1.8 статті 1, підпункти 7.2.1 п.7.2,п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.5 пункту 7.4,підпункт 7.5.1, п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення - рішення від 28 грудня 2005 року №0000042309/0/89532 про сплату ТОВ «Шляхбуд –реставрація» 463230,78 грн. податку на додану вартість, в тому числі 308820,52 грн. основного платежу та 154410,26 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій з посиланням на підпункт 17.1.3, пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» складається, зокрема, із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг ) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів ( робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Висновок про те, що до податкового кредиту відносяться лише суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.2, ст.9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (пункт 1.3 статті 1Закону ).

Згідно матеріалів справи позивачем занижено податку на додану вартість на суму 308820,52 грн.

Одними з основних постачальників ТОВ «Шляхбуд – реставрація» за період з 01 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року були ТОВ «Інтеграл» та ТОВ «,Багро».

За період з 01 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року позивач отримав від ТОВ «Інтеграл» будівельні матеріали, автотранспортні послуги згідно податкових накладних. Оплата за отримані будівельні матеріали та автотранспортні послуги здійснювалась у безготівковій та готівковій формах.

За період з 01 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року позивач отримав від ТОВ «Багро» будівельні матеріали, автотранспортні послуги згідно податкових накладних.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст.2 ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1 Закону).

Тобто, як свідчить системний аналіз вищевказаних норм, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом цього Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальники продавця (ТОВ «Багро»), якому ТОВ «Шляхбуд-реставрація» перерахувало відповідні суми податку на додану вартість, а саме: ТОВ «Мілвей»; ТОВ «Лана-ЛТД»; ТОВ «Промрезерв 2004»; ТОВ «Спецтранссервіс»; ТОВ «Промхімресурс-2004; ТОВ «Про-Маркет»; ТОВ «Вістолон-2000»; ТОВ «Універсал Про»; ТОВ «Комерц-Трейд»; ТВ «Ферон-Т», які і повинні були сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету України, у відповідному податковому періоді таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку оподатковане зобов'язання не відображали та, відповідно, податку до бюджету не сплачували. Тому відповідно позивач зависив податковий кредит.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, встановлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової виїзної документальної перевірки позивача, 22.12.2005р. складено акт за №1126/23-04/31490746, період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року, на підставі цього акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042309/0/89532 від 28.12.2005 р. яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 463230,78 грн. (в т.ч. 308820,52 грн. за основним платежем, 154410,26 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), за результатами адміністративного розгляду скарги вище вказане податкове-повідомлення рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042309/1/4070 від 29.01.2006р. яке містить нові терміни сплати сум податкових зобов'язань, що ним визначені.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції врахував, що нарахування спірних сум податкових зобов'язань по податку на додану вартість за 2004 рік проведено контролюючим органом за результатами дослідження фінансово-господарських операцій позивача із його контрагентами: ТОВ «Інтеграл» та ТОВ «Багро». Факт здійснення вказаних господарських операцій засвідчується актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними та їх реєстрами. Оплата за отримані товарно-матеріальні цінності та надані контрагентами послуги проведена товариством в повному обсязі по безготівковому розрахунку згідно з платіжними дорученнями та готівковому, шляхом оформлення касових ордерів.

За наслідками вказаних господарських операцій продавцями товарів та послуг оформлені та надані позивачу по справі податкові накладні, у яких, поряд із іншим, відображені і суми податку на додану вартість, які, в свою чергу, позивачем по справі відображені у книзі придбання товарів та включені до податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зібраних судом першої інстанції та досліджених доказів вбачається, що ТОВ «Інтеграл та ТОВ «Багро» на час виникнення спірних правовідносин та на момент взятих на себе договірних зобов'язань являлись платниками податку на додану вартість.

Відповідно до п.3.1.1 статті 3, пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа-продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ, включити її до своїх податкових зобов'язань з дотриманням положень п.7.3 ст.7 цього Закону; скласти і передати контрагенту податкову накладну ( п.7.2 ст.7 Закону), що є підставою для віднесення вказаної у ній суми ПДВ до податкового кредиту (п.7.4 ст.7 Закону).

Податкові декларації з ПДВ виписані ТОВ «Інтеграл» та ТОВ «Багро» позивачу містять всі необхідні відомості перелічені у наведеній вище нормі Закону і дають можливість як ідентифікувати особу, що їх видала так і містять дані про придбані у неї товари та послуги, їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість.

Даючи оцінку твердження податкового органу про те, що передумовою включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту являється обов'язкова наявність ще й такої підстави, як сплата постачальником у звітному періоді відповідних сум до бюджету, то судом вірно вказано, що відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Жодних доказів, які вказували б на порушення контрагентами позивача вимог Закону при формуванні своїх податкових зобов'язань по спірних операціях із ним, а відтак і задекларованих у деклараціях сум ПДВ за звітні періоди не представлено.

Актами перевірок ТОВ «Багро» та ТОВ «Інтеграл» не встановлено порушень вимог законодавства з питань оподаткування при визначенні обчисленні та відображенні у документах податкової звітності податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Суд вірно вказав, що Закон не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом його контрагентів, чи більше того, третіх осіб із якими у позивача не було жодних фінансово - господарських правовідносин.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Крім того, фактів перевищення податкового кредиту над зобов'язаннями, і як наслідок - бюджетного відшкодування за спірні періоди перевіркою не встановлено, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання контролюючого органу на приписи п.1.8 статті 8 Закону є безпідставними, а ототожнення права платника податку на податковий кредит з його правом на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, як і податкового зобов'язання ( п.7.3 ст. 7 Закону ) із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України ( п.7.7 статті 7 Закону) є таким що не відповідає положенням цього Закону України «Про податок на додану вартість». За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З огляду на вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції – залишити без задоволення , а постанову господарського суду Тернопільської області від 22 червня 2008 р. у справі № 14/20/295 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : М.А.Пліш

Судді: Р.М. Шавель

В.М.Каралюс

Повний тест ухвали виготовлено

22.09.2009 р.