Рішення № 67161642, 13.06.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3331/16-ц

Провадження № 22-ц/779/288/2017

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Р. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Васильковського В.М.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представників третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія РАІ», Громадська організація «Всеукраїнське обєднання «Голос» про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду від 12 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач ОСОБА_2, який є керівником громадського об'єднання «ВО «Голос», поширив щодо нього, ОСОБА_6, в телепрограмі «Новий погляд» Телерадіокомпанії «РАІ» інформацію наступного змісту: «Є такий суддя Ковалюк Ярослав Юрійович, це суддя Апеляційного суду, от він їздить на позашляховику, обідає в ресторані «Надія» кожен день зі своїми такими колегами-трударями молоточка і мантії, відповідно за які кошти він це заробив? Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область». При цьому в студії відповідач демонстрував виготовлені на копіювальній техніці нібито фото його автомобіля біля ресторану «Надія» (на 14 хв. 18 сек. запису телепрограми «Новий погляд»). Також, відповідач на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук та інтернет-ресурсі громадського об'єднання «ВО «Голос» опублікував статтю «Бідака у чорній мантії», яка містить наступне дослівно: «Цікаву інформацію про майновий стан одного із служителів судової системи на своїй сторінці у Фейсбук опублікував громадський активіст ОСОБА_2 «Це «скромне» авто належить, ні не бізнесмену чи фінансисту, на ньому їздить рядовий суддя. Знайомтесь ОСОБА_6 - суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області. Щоденно на цьому авто, трудар «молоточка і мантії» разом зі своїми «подільниками» обідає в ресторані готелю «Надія». Про пригоди цього «спритника» згодом».

Дана інформація є недостовірною, її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. Він до кримінальної відповідальності ні за корупційні, ні за будь-які інші правопорушення не притягався. Переведення з одного суду до іншого відбулося у відповідності до вимог закону на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 08.11.2011 року. На фото, яке відповідач демонстрував у студії Телерадіокомпанії «РАІ» та опублікував в соціальних мережах, відображений не його автомобіль, він не обідає та не обідав в ресторані «Надія» і ніяких «подільників» у нього немає. Тому, шляхом поширення відверто цинічної неправди, відповідач порушив законні права на честь, гідність, позитивну ділову репутацію, ганьбить та принижує їх, дискредитував його ділову репутацію як людини, як судді, завдав моральної шкоди, що є втратами невідновного характеру, заподіяв інші негативні наслідки, зокрема, необхідність докладати зусилля для спростування цієї брехливої інформації, виправдовуватися перед людьми, керівництвом, трудовим колективом, так і сильні нервові переживання та страждання. Такі дії відповідача стали предметом обговорення суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області. Зокрема, в заяві прес-служби суду від 04.03.2016 року зазначено, що матеріали щодо суддів Фединяка В.Д. та Ковалюка Я.Ю. мають характер образливих припущень, які паплюжать їх честь і гідність та дають їм підстави звернутись до суду за захистом.

Через неправомірне поширення відповідачем широкому колу осіб недостовірної інформації щодо нього, він знаходився у стані постійного нервового напруження та стресу, що стало причиною порушення функцій сну та госпіталізацію його з гіпертонічним кризом. Внаслідок цього він перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківському обласному кардіологічному диспансері з 09.03.2016 року по 25.03.2016 року. Розмір моральної шкоди він оцінив у 100 000 грн.

У звязку з наведеним та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив визнати недостовірною інформацію відносно нього, поширену ОСОБА_2 через засіб масової інформації ТРК «РАІ», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «обідає в ресторані «Надія» кожен день зі своїми такими колегами-трударями молоточка і мантії, відповідно за які кошти він це зробив? Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область»; визнати недостовірною інформацію відносно нього, поширену ОСОБА_2 через мережу Фейсбук та інтернет-ресурс ГО «ВО «Голос», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «щоденно на цьому авто, трудар «молоточка і мантії» разом зі своїми «подільниками» обідає в ресторані готелю «Надія»; зобовязати ОСОБА_2 протягом місяця від дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати вищевказану інформацію, таким же шляхом, як вона була поширена, а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Верховинського районного суду від 12 грудня 2016 року задоволено частково позов ОСОБА_6.

Визнано недостовірною інформацію відносно ОСОБА_6, поширену ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», в частині: «Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область».

Зобовязано ОСОБА_2, не пізніше місяця з дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену відносно ОСОБА_6 недостовірну інформацію шляхом зачитання в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанії «РАІ» тексту наступного змісту: «Інформація відносно ОСОБА_6, поширена ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», про те що він за підозрою в корупції перейшов з Чернівецької області в нашу область є недостовірною».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 1 378 грн. на відшкодування моральної шкоди та 296,15 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що суд першої інстанції невірно кваліфікував цитовані у рішенні уривки як відомості (тобто факти), які не відповідають дійсності, а також як недостовірну інформацію. Оскільки предметом спору у даному випадку є іронічні висловлювання журналіста газети «Голос народу Івано-Франківщини», які не можна витлумачити інакше, як критика, оціночні судження, оцінка дій у сатиричній формі з використанням характерних для публіцистики мовних засобів, таких як гіпербола, алегорія, то вони не можуть бути підставою для їх спростування. Внаслідок помилковості правової оцінки обставин справи, суд не застосував положення ст. 47-1 Закону України Про інформацію», відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Також апелянт зазначає, що відповідно до оскаржуваного рішення, судом встановлено, що згідно відповіді ТзОВ «ТРК «РАІ» за вих. №83 від 29.08.2016 року, програма «Новий погляд» на ТРК «РАІ» за участю ОСОБА_2 та інших не вийшла в прямий ефір і не була розміщена в соціальних мережах, однак судом достовірно встановлено, що інформація ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 була поширена під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТРК «РАІ», що свідчить про те, що про неї дізналося певне коло осіб, які працювали над створенням даної телепрограми, в якій брав участь ОСОБА_2 та інші. При цьому, суд не взяв до уваги розяснення, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та визнав поширеною інформацію, яка згідно доказів, що містяться в матеріалах справи, поширеною не була. Також, в судовому засіданні не було допитано в якості свідків осіб, певне коло яких зазначає суд у своєму рішенні, які працювали над створенням даної телепрограми та дізнались про цю інформацію, хоча позивач у своєму позові на вказані факти навіть не посилався.

Крім того, апелянт зауважує, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у своєму позові та заяві про збільшення позовних вимог просив суд: «Визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_6, поширену ОСОБА_2 через засіб масової інформації ТРК «РАІ», а саме: «Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область», а суд у своєму рішенні зазначив: «Визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_6, поширену ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», в частині: «Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область», допустивши таким чином порушення ст. 11 ЦПК України.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представники третіх осіб ТзОВ «Телерадіокомпанія РАІ» та ГО «ВО «Голос» вважали доводи апеляційної скарги обґрунтованими.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не повністю.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що на початку березня 2016 року відповідач - керівник громадського об'єднання «ВО «Голос» ОСОБА_2 поширив щодо позивача ОСОБА_6 під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії телерадіокомпанії «РАІ» інформацію наступного змісту: «Є такий суддя Ковалюк Ярослав Юрійович, це суддя Апеляційного суду, от він їздить на позашляховику, обідає в ресторані «Надія» кожен день зі своїми такими колегами-трударями «молоточка і мантії», відповідно за які кошти він це заробив? Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область» (на 14 хв. 18 сек. запису телепрограми «Новий погляд») (а.с. 23 в т. 1).

Також, в березні 2016 року відповідач на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук та інтернет-ресурсі ГО «ВО «Голос» опублікував статтю «Бідака у чорній мантії», яка містить наступний текст: «Цікаву інформацію про майновий стан одного із служителів судової системи на своїй сторінці у Фейсбук опублікував громадський активіст ОСОБА_2 «Це «скромне» авто належить, ні не бізнесмену чи фінансисту, на ньому їздить рядовий суддя. Знайомтесь ОСОБА_6 - суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області. Щоденно на цьому авто, трудар «молоточка і мантії» разом зі своїми «подільниками» обідає в ресторані готелю «Надія». Про пригоди цього «спритника» згодом» (а.с. 7-8 в т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 в частині визнання недостовірною інформацію відносно нього, поширену ОСОБА_2 через засіб масової інформації ТРК «РАІ», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «обідає в ресторані «Надія» кожен день зі своїми такими колегами-трударями молоточка і мантії, відповідно за які кошти він це зробив?», а також інформацію, поширену ОСОБА_2 через мережу Фейсбук та інтернет-ресурс ГО «ВО «Голос», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «щоденно на цьому авто, трудар «молоточка і мантії» разом зі своїми «подільниками» обідає в ресторані готелю «Надія» та зобовязання ОСОБА_2 протягом місяця від дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати вищевказану інформацію таким же шляхом, яким вона була поширена, суд першої інстанції виходив з того, що вказана інформація направлена не на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача, а на доведення до широкого кола людей оцінки діяльності позивача, як судді, тобто є оціночним судженням, а за висловлювання оціночних суджень відповідач не може бути притягнутий до відповідальності, тому у суду не має підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

В силу дії ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апелянт в апеляційній скарзі просить рішення скасувати в повному обсязі, однак не наводить доводів з яких підстав просить скасувати рішення в наведеній частині.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що поширена ОСОБА_2 через засіб масової інформації ТРК «РАІ» та через мережу Фейсбук та інтернет-ресурс ГО «ВО «Голос» в березні 2016 року інформація щодо ОСОБА_6 вище наведеного змісту є висловлюванням його оціночних суджень, виходячи з наступного.

В силу дії ст. 68 Конституції України кожен зобовязаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

За змістом ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі Постанови), вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» , відповідно до якої оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 21 Постанови при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_7 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998 року) Парламентської ОСОБА_8 Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Судом першої інстанції установлено, що позивач на час виникнення спірних правовідносин був публічною особою (працюючим суддею), тому відкритий був для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. І з огляду на вказані вище висловлювання відповідача є лише вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача.

Вільне вираження поглядів, передавання почуттів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.

Таким чином, є правильними висновки суду першої інстанції про те, що інформація, поширена ОСОБА_2 через засіб масової інформації ТРК «РАІ», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «обідає в ресторані «Надія» кожен день зі своїми такими колегами-трударями молоточка і мантії, відповідно за які кошти він це зробив?», а також інформація, поширена ОСОБА_2 через мережу Фейсбук та інтернет-ресурс ГО «ВО «Голос», а саме, що суддя Ковалюк Я.Ю. «щоденно на цьому авто, трудар «молоточка і мантії» разом зі своїми «подільниками» обідає в ресторані готелю «Надія» є висловлюванням оціночних суджень відповідачем, за які він не може бути притягнутим до відповідальності.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині визнання недостовірною інформацію відносно ОСОБА_6, поширену ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», в частині: «Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область», суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що наводячи фактичні твердження при висвітленні зазначеної спірної інформації під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТРК «РАІ» відносно позивача, відповідач ОСОБА_2 використав перевірену фактичну базу, що давало б йому підставу надати достовірну та точну інформацію, як того вимагає журналістська етика.

Задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер, ступінь і тривалість моральних страждань та переживань позивача, негативні наслідки, які настали для нього в результаті дій відповідача, час який необхідний позивачу для відновлення попереднього стану, особу позивача, який на час розгляду даної справи працював суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області, а також характер інформації, сферу та спосіб її розповсюдження. Тому, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди слід стягнути 1 378 грн., що дорівнює законодавчо встановленому станом на березень 2016 року розміру однієї мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В розумінні ст. 277 ЦК України недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Про це надав розяснення Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 27.02.2009 року.

В силу дії ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобовязана переконатися в її достовірності.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 вищевказаної постанови, згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом першої інстанції установлено, що згідно відповіді ТзОВ «ТРК «РАІ» за вих. №83 від 29.08.2016 року (а.с. 146 в т. 1), програма «Новий погляд» на ТРК «РАІ» за участю ОСОБА_2 та інших, запис якої проводився в березні 2016 року, не вийшла в прямий ефір та не була розміщена в соціальних мережах.

При цьому судом встановлено, що інформація ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 була поширена під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТРК «РАІ», що свідчить про те, що про неї дізналося певне коло осіб, які працювали над створенням даної телепрограми, в якій брав участь ОСОБА_2 та інші.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів, що поширена ним під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТРК «РАІ» інформація відповідає дійсності, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 в наведеній частині.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції невірно кваліфікував його судження як відомості (тобто факти), які не відповідають дійсності, а також як недостовірну інформацію, оскільки такі мають оціночний характер, не узгоджуються з розясненнями в абз. 3 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 за змістом яких відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм матеріального права та розяснень Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що інформація, поширена відповідачем ОСОБА_2 під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТРК «РАІ», а саме: «Завжди є питання тому, що за підозрою в корупції він перейшов з Чернівецької області в нашу область» є фактичним твердженням, а не оціночним судженням і така може бути перевірена шляхом надіслання запитів до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що згідно відповіді ТзОВ «ТРК «РАІ» за вих. №83 від 29.08.2016 року, програма «Новий погляд» на ТРК «РАІ» за участю ОСОБА_2 не вийшла в прямий ефір та не була розміщена в соціальних мережах, а тому не може вважатись поширеною, оскільки згідно розяснень, які містяться в абз. 1, 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

За наведених обставин та норм матеріального права, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вище вказані висловлювання ОСОБА_2 щодо ОСОБА_6 є такими, що принижують його честь і гідність, оскільки позивач довів факт поширення відповідачем інформації та порушення такою інформацією права на повагу до її гідності та честі, а також, що такими неправомірними діями відповідача йому були спричинені душевні страждання, викликані порушенням конституційного права на повагу до її гідності і честі.

Згідно положень ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 280 ЦК України визначено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

З аналізу наведених норм слідує, що вимога про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній так і юридичній особі є способом захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації. Зазначена вимога розглядається у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в абз. 2, 3, 4 п. 27 Постанови, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями).

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням встановлених обставин та норм матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та з визначеним розміром моральної шкоди, підлягаючим відшкодуванню позивачу.

Способом захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації, крім відшкодування моральної шкоди, може бути право на відповідь та спростування недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

В силу дії ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог позивач просив суд зобовязати ОСОБА_2 протягом місяця від дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену ним недостовірну інформацію таким же шляхом, як вона була поширена, тобто не вказав на конкретний спосіб спростування поширеної недостовірної інформації.

Суд першої інстанції всупереч приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачу про його право уточнення позовної вимоги та не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії. Натомість без дотримання правил диспозитивності цивільного судочинства, визначених ст. 11 ЦПК України, суд вирішив зобовязати ОСОБА_2, не пізніше місяця з дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену відносно ОСОБА_6 недостовірну інформацію шляхом зачитання в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанії «РАІ» тексту наступного змісту: «Інформація відносно ОСОБА_6, поширена ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», про те що він за підозрою в корупції перейшов з Чернівецької області в нашу область є недостовірною».

Порушення наведених норм процесуального права в силу п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині вказаного судом способу спростування недостовірної інформації.

За змістом розяснень Пленуму Верховного Суду України в абз. 1 п. 25 та абз. 2 п. 24 Постанови спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, адекватний до способу поширення, і якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.

Як установлено судом, вказана ОСОБА_2 недостовірна інформація про ОСОБА_6 була поширена під час запису телепрограми «Новий погляд» в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» та в прямий ефір не вийшла.

З урахуванням викладеного та зважаючи, що розгляд справи проведено за участі повноважного представника ТзОВ «Телерадіокомпанії «РАІ», то слід вважати їх повідомленими про ухвалене в справі судове рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 12 грудня 2016 року в частині вказаного судом способу спростування недостовірної інформації, а саме зобовязання ОСОБА_2, не пізніше місяця з дня набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену відносно ОСОБА_6 недостовірну інформацію шляхом зачитання в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанії «РАІ» тексту наступного змісту: «Інформація відносно ОСОБА_6, поширена ОСОБА_2 в продакшн студії ТзОВ «Телерадіокомпанія «РАІ» під час запису телепрограми «Новий погляд», про те що він за підозрою в корупції перейшов з Чернівецької області в нашу область є недостовірною», скасувати.

В решті рішення Верховинського районного суду від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

ОСОБА_9