Ухвала суду № 67154094, 16.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8542/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Бабенка К.А.

за участю секретаря: Морозенко С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Міжрегіонального ГУ ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі КП виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) "Київреклама" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального ГУ ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків щодо відмови у зарахування сплаченого Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» 19.05.2014 року авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів за кодом бюджетної класифікації «Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності» у розмірі 1 238 559, 00 грн. в рахунок авансових внесків з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності за кодом бюджетної класифікації 11023200 протиправними.

Зобов'язано Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків зарахувати авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1 238 559, 00 грн. в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, а саме за червень 2014 року у розмірі 179 326, 00 грн., за липень 2014 року у розмірі 449 956, 00 грн., за серпень 2014 у року у розмірі 449 956, 00 грн., за вересень 2014 року у розмірі 159 321, 00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені вимог адміністративного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» платіжним дорученням №1225 від 19.05.2014 року сплачено авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів у сумі 1 238 559, 00 грн. за кодом бюджетної класифікації 11020200 «Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності».

В подальшому, позивачем до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників було подано заяву вих. 196-7054/нр від 19.04.2014 року, якою останній повідомив контролюючий орган про сплату авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів у сумі 1 238 559,00 грн. та просив зарахувати сплачений 19.05.2014 року авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, а саме: за червень 2014 року у розмірі 179 326, 00 грн., за липень 2014 року у розмірі 449 956, 00 грн., за серпень 2014 року у розмірі 449 956, 00 грн., за вересень 2014 року у розмірі 159 321, 00 грн.

Листом від 02.06.2014 року відповідач повідомив заявника про неможливість задоволення вимог вищевказаної заяви, оскільки за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» обліковується податковий борг - авансові внески з податку на прибуток у розмірі 1 349 868, 00 грн.

На думку позивача, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників неправомірно було відмовлено у задоволенні вимог заяви про зарахування сплаченого авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності за червень-вересень 2014 року, оскільки такі дії відповідача порушують права та інтереси Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама».

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами п.п. 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України (надалі по тексту - ПК України, чинного на момент виникнення правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 36.1. ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно абзацу першого п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Абзацом четвертим вказаного пункту ПК України визначено, що платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

За приписами абзаців п'ятого та шостого п.57.1 ст.57 ПК України на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом; якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань (абз. 11 п. 57.1 ст. 57 ПК України).

У відповідності до п.п. 153.3.1, 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Підпунктом 153.3.3 ст.153 ПК України передбачено, що платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного тріоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту.

У відповідності до пп.153.3.4 п.153.3 ст.153 ПК України у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.

Крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Підпунктом 153.3.8 п.153.3 ст.153 ПК України закріплено, що авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм статті 160 цього Кодексу або чинних міжнародних договорів України.

Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що у разі якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п.153.3 ст.153 ПК України, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених п.57.1 ст.57 ПК України, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

З огляду на факт прийняття позивачем рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), останній був зобовязаний нарахувати авансовий внесок із податку, незалежно від дати фактичної виплати девідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб'єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.

При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними в першому, другому та третьому абзацах цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку, чи ні. (п.п. 153.3.2 ПК України)

Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим пунктом 156.1 статті 156 цього Кодексу. (п.п. 153.3.3 ПК України)

Таким чином, сплата авансового внеску є обов'язком, а не правом позивача і зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Як вбачається зі змісту податкової декларація з податку на прибуток підприємства №26199714 від 26.02.2014 за 2013 рік, в графі 20 містяться відомості про те, що: «Сума нарахованого авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів), що має бути сплачена у звітному (податковому) періоді за місцезнаходженням юридичної особи - платника консолідованого податку» складає 2 307 266 грн., а в графі 23 зазначено: «Авансовий внесок (рядок 10 + рядок 11 + рядок 12 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства - рядок 13.1 - рядок 13.2 - 13.6 додатка ЗП до рядка 13 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства)/12), що підлягатиме сплаті щомісячно» складає 449 956 грн.

Таким чином, як було вірно встановлено судом першої інстанції, річною податковою декларацією за 2013 р. позивачем самостійно сформовано суму авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів, що підлягає сплаті у звітному податковому періоді (рядок 20) та визначено суму авансових внесків, що підлягає сплаті щомісячно (рядок 23).

При цьому, як свідчать матеріали даної справи, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про зарахування сплаченого ним авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів у сумі 1 238 559, 00 грн. в рахунок авансових внесків з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, а саме: за червень 2014 року у розмірі 179 326,00 грн., за липень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн., за серпень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн., за вересень 2014 року у розмірі 159 321,00 грн., стала несплата останнім узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток за березень 2014 р. у розмірі 449 956,00 грн.

Проте, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 24 травня 2016 року зауважив на тому, що розглядаючи спір про зобов'язання здійснити зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок авансового внеску з податку на прибуток, судам необхідно дослідити чи підтверджуються належними та допустимими доказами обставини щодо наявності у позивача податкового боргу та чи дотримано відповідачем вимог чинного податкового законодавства щодо порядку відмови у здійсненні відповідного зарахування.

При цьому, як було вірно встановлено судом першої інстанції, правомірність відмови податкового органу у зарахуванні сплаченого позивачем 19.05.2014 року авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, а саме: за червень 2014 року у розмірі 179 326, 00 грн., за липень 2014 року у розмірі 449 956, 00 грн., за серпень 2014 року у розмірі 449 956, 00 грн., за вересень 2014 року у розмірі 159 321, 00 грн., була предметом розгляду в адміністративній справі №826/4492/14.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 у справі №826/4492/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про зобов'язання зарахувати авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1 620 498,00 грн. в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності (а саме: за березень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн.; за квітень 2014 р. у розмірі 449 956,00 грн.; за травень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн.; за червень 2014 року у розмірі 270 630,00 грн.); визнання протиправними та скасування Рішення про опис майна у податкову заставу №6868/10/28-10-25-17 від 31.03.2014 та Податкової вимоги №105-11 від 31.03.2014 про сплату авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності за березень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн.

За наслідками касаційного оскарження вищевказаного судового рішення, Вищим адміністративним судом України постановлено ухвалу від 22 січня 2015 року, якою задоволено касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі № 826/4492/14 та прийнято нове рішення, яким задоволено адміністративний позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама».

Згідно із ч. 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.07р. № 8, за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Враховуючи, що відмову податкового органу у зарахуванні авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1 620 498,00 грн. в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності: за березень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн.; за квітень 2014 р. у розмірі 449 956,00 грн.; за травень 2014 року у розмірі 449 956,00 грн.; за червень 2014 року у розмірі 270 630,00 грн., у судовому порядку було визнано неправомірною; судове рішення з цього приводу набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача податкового боргу з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 1 349 868,00 грн.

Щодо відмови у здійсненні податковим органом зарахування авансових внесків з податку на прибуток з підстав п. 43.1 ст. 43 ПК України, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції, що подана позивачем заява не стосується повернення надміру сплачених коштів на поточний рахунок платника, а стосується власне зарахування авансових внесків в рахунок зменшення щомісячних авансових внесків з податку на прибуток, оскільки обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є саме подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п. 43.3 ст. 43 ПК України).

Отже, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Вівдиченко Т.Р.

Суддя Бабенко К.А.

Повний текст ухвали виготовлено - 23.05.2017

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Бабенко К.А