Рішення № 67148674, 14.06.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/291/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 червня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Мацунича М.В.,

суддів: Куштана Б.П., Джуга С.Д.

з участю секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду від 05 квітня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини, -

встановила:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась у суд із повозом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Іршавського районного суду від 03.04.2014 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 600 грн., щомісяця. Однак, із того часу багато чого змінилось, гривня знецінилась, а її матеріальний стан значно погіршився. За таких обставин, посилаючись на ст. 192 СК України просила суд змінити розмір аліментів у твердій сумі з 600 грн. до 1600 грн.

В свою чергу ОСОБА_1 подав зустрічний позов про зміну місця проживання дитини. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що після розлучення з ОСОБА_2 їхня дочка залишилась проживати з нею. Весь цей час він справно сплачував аліменти, присуджені рішенням суду. Однак, ОСОБА_2 перешкоджала участі батька у вихованні дитини. Він звернувся до органу опіки та піклування про встановлення побачень з дочкою. Незважаючи на рішення органу опіки та піклування, відповідачка продовжувала створювати йому перешкоди у вихованні дитини, у зв'язку з чим він звернувся до суду. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28.03.2016 року затверджено мирову угоду між ними, умовами якої визначено періодичність зустрічей батька з дочкою. Однак, відповідачка вказане судове рішення не виконує та не допускає батька до дитини. Посилаючись на те, що в нього є всі умови для проживання дитини та приписи ст. 159 СК України, просив суд змінити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати її на проживання разом з батьком.

Рішенням Іршавського районного суду від 05 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Збільшено розмір утримуваних аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з 600 грн. до 1500 грн. щомісячно, із дня звернення з позовом до суду, а саме, з 03.02.2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць в сумі 1500 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, відмовлено.

На дане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд не дав належної оцінки тому факту, що він має можливість забезпечити дитину всім необхідним та, що ОСОБА_2 не виконує рішення про встановлення зустрічей з дитиною. Вказує, що ОСОБА_2 залишила дитину без догляду та виїхала за кордон, тобто, самоусунулась від виконання батьківських обов'язків. З приводу первісного позову вважає, що він є недоведеним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Іршавського районного суду від 02.12.2013 року (а.с.6). Від даного шлюбу народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4), яка перебуває на утриманні матері (а.с.5).

Згідно рішення Іршавського районного суду від 03 квітня 2014 року, з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 600 гривень, щомісяця, до досягнення нею повноліття на підставі чого видано відповідний виконавчий лист (а.с.7).

Також з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28.03.2016 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на наступних умовах:

Встановлено графік побачень ОСОБА_1 для участі у спілкуванні та виховані доньки ОСОБА_4 за місцем проживання батька: в суботу з 09-00 до 20-00 години, 2) неділю з 09-00 до 20-00 години.

Встановлено графік побачень ОСОБА_1 для участі у спілкуванні та виховані доньки ОСОБА_4 на одне з релігійних свят Пасху, Різдво Христове - по три дні за місцем проживання батька або матері, по домовленості між собою, тобто на Пасхальні свята у матері, а не Різдвяні свята у батька і навпаки на кожний наступний рік.

Встановлено графік побачень ОСОБА_1 для участі у спілкуванні та виховані доньки ОСОБА_4 за місцем проживання батька з 31.05.2017 року: 1) з суботи з 09-00 до 20-00 години в неділю, 2) у літній період щорічно з 01 липня по 15 серпня (а.с.25).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходи з його необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно з ч.ч.8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною ч. 4 ст. 159 СК України передбачено, що у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Тобто, передача дитини для проживання з іншим з батьків, відповідно до даної норми є правом, а не обов'язком суду.

При цьому, із системного аналізу вищезазначених норм сімейного права слідує, що згідно ч. 4 ст. 159 СК України дитина може бути передана для проживання з батьком лише у виняткових випадках, коли матір злісно ухиляється від виконання рішення суду, внаслідок чого порушуються інтереси дитини.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи не свідчать про наявність даних про існування таких виняткових випадків, які б могли бути підставою для передачі дитини для проживання з батьком.

Зокрема, на підтвердження фактів ухилення матері від виконання рішення суду ОСОБА_1 надано три висновки органів поліції, зробленими за результатами його звернень (а.с.38, 39, 52, 53, 55, 56).

З даних висновків слідує, що сторони проживають у різних селах. При цьому, з висновку від 07.12.2016 року слідує, що відмова ОСОБА_2 у доступі ОСОБА_1 до дитини вмотивована тим, що останній власного транспорту немає та дитину в зимовий час повертає йдучи пішки до її села через поля, внаслідок чого вони промокли і дитина захворіла. А тому, вона пригрозила ОСОБА_1, що якщо він наступного разу не приїде за дитиною на автомобілі, то вона її не відпустить.

З висновку від 27.12.2016 року вбачається, що згідно пояснень ОСОБА_2, вона не перешкоджає бачитись ОСОБА_1 з дитиною, однак він неодноразово забирав дитину в суботу зранку, а повертав у неділю ввечері, чим сам порушував вимоги ухвали апеляційного суду.

Щодо висновку від 13.03.2017 року, то відмова матері вмотивована тим, що ОСОБА_1 відмовлявся привозити дитину назад, а тому, вона була змушена сама їхати за нею в сусіднє село.

Однак, зі змісту даних висновків не вбачається саме злісного ухилення матері від виконання рішення суду про участь у вихованні та спілкуванні з дитиною. Пояснення матері органам поліції з даного приводу є досить узгодженими та логічними. Вказані дії можна розцінити як такі, що вчинені в інтересах дитини. Особливо щодо події, яка відображена у висновку від 07.12.2016 року.

Загалом, матеріали справи не свідчать про те, що мати намагається будь-якими способами унеможливити зустрічі батька з дитиною, нехтуючи при цьому інтересами дитини. В даному випадку незважаючи на існування рішення суду, має місце спір батьків щодо способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, який може бути вирішено в інший спосіб, ніж передання дитини на проживання з батьком.

Зважаючи на усе наведене вище, колегія суддів вважає, що суд вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, так-як, підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині немає.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитись з рішенням суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 зважаючи на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу даних норм слідує, що підставою для зімни розміру аліментів є зміна сімейного чи майнового стану одного з батьків, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них, яка сталась виключно після ухвалення рішення про стягнення аліментів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для збільшення розміру аліментів, позаяк внаслідок знецінення національної валюти з моменту винесення рішення від 03.04.2014 року матеріальний стан ОСОБА_2 погіршився. Крім того, як вбачається з довідки Амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. В.Раковець неповнолітня ОСОБА_4 постійно хворіє (а.с.51).

У той же час, колегія суддів не може погодитись з новим визначеним судом розміром аліментів, позаяк суд не врахував ту обставину, що ОСОБА_1 ніде не працює постійно, а відтак, його доходи не є стабільними.

Враховуючи наведене, а також, встановлений на 2017 рік розмір прожиткового мінімуму на дитини віком до 6 років, колегія судді вважає, що розмір стягуваних аліментів слід визначати в сумі 1000,00 грн. щомісячно, що відповідатиме принципу справедливості та розумності.

Крім того, суд в порушення приписів сімейного законодавства зазначив у резолютивній частині рішення про необхідність стягнення аліментів починаючи з дня звернення до суду із позовом, хоча у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Також суд в порушення приписів ст. 367 ЦПК України допустив негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місця, не звернувши уваги, що п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України стосується справ про стягнення аліментів, а не зміни їх розміру.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції, згідно п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 з ухваленням нового рішення про його часткове задоволення, а в решті вимог, залишення без змін.

Зважуючи на викладені доводи, та керуючись вимогами статей 159, 182, 192 СК України, і статей 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 і 367 ЦПК України, апеляційний суд, -

рішив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Іршавського районного суду від 05 квітня 2017 року скасувати, та ухвалити в справі нове судове рішення про часткове задоволення первісного позову.

Визначений, рішенням Іршавського районного суду від 03 квітня 2014 року розмір аліментів на утримання малолітньої дитини, збільшити, шляхом стягнення із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 гривень, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи із дня набрання даним рішенням, законної сили. Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення".

У решті вимог, рішення суду першої інстанції, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Суддя-доповідач

Судді