Постанова № 67145645, 30.03.2017, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/15812/16-а

Провадження № 2-а/643/97/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2017 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - Скотаря А.Ю.;

за участю секретаря - Кречетової М.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в обґрунтування якого зазначив, що є громадянином України і до 1999 року був зареєстрований і проживав в АДРЕСА_1. В 1999 році він, отримавши паспорт громадянина України для виїзду за кордон, переїхав на постійне місце проживання до Німеччини, при цьому внутрішній паспорт громадянина України в нього було вилучено. З України він виїхав у віці 49 років, не набувши права на отримання пенсії за віком, проте маючи необхідний для призначення пенсії трудовий стаж.

На початку 2000-х років позивач повернувся до України, став проживати за адресою попередньої реєстрації, так як є співвласником квартири АДРЕСА_1. Маючи повних 66 років від народження ОСОБА_1 через свого представника 16.09.2015 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (далі Управління) з заявою про призначення пенсії за віком, на яку отримав лист-роз'яснення про відсутність підстав для призначення пенсії за віком.

Дії відповідача були оскаржені ОСОБА_1 до Московського районного суду м. Харкова, який постановою від 11.12.2015 зобов'язав відповідача розглянути заяву позивача та прийняти рішення в порядку ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виконуючи постанову суду Управління своїм рішенням від 10.03.2016 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком з підстав ненадання документів на підтвердження факту проживання в Україні

Вказане рішення Управління також було оскаржено ОСОБА_1 і постановою Московського районного суду м. Харкова від 22.04.2016 відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву позивача, проте і цього разу Управління своїм рішенням від 21.06.2016 відмовило в призначенні пенсії з підстав відсутності у позивача паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання.

Оскарживши до суду й зазначене рішення Управління позивач отримав постанову суду від 16.08.2016, якою відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, в наслідок чого Управління своїм рішенням від 09.11.2016 в чергове відмовило позивачеві в призначенні пенсії через відсутність внутрішнього паспорту громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні.

Вказане рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, позивач, враховуючи положення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, вважає неправомірною та просить зобов'язати Управління призначити та виплатити йому пенсію починаючи з 16.09.2015 - дня звернення за призначенням пенсії, а також стягнути судовий збір.

До суду представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутність та задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач до суду не з'явився, від останнього в особі начальника управління надійшли заперечення на позов.

Ухвалою суду від 21.02.2017 вирішено розгляд справи здійснювати в загальному порядку.

Дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини: ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові, є громадянином України (а.с. 20).

В період з 1967 року по 2002 рік ОСОБА_1 працював на різних підприємствах м. Харкова: Харківському велозаводі, Харківському заводі транспортного устаткування, Харківському обласному проектному інституті «Харківоблколгосппроект», Харківському моторобудівному заводі «Серп і Молот», Харківському театрі музичної комедії. З 2002 року і по теперішній час - на посаді директора КП «Харківспецпром», при цьому досяг пенсійного віку (а.с. 21-26).

В 1999 році позивач, що не заперечується відповідачем, виїхав на постійне проживання до Німеччини, проте в тому ж році, що свідчить з запису № 34 у трудовій книжці, повернувся в Україну. На час виїзду за кордон на постійне проживання позивач не досяг пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не звертався і пенсія йому не призначалась.

16.09.2015 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав копії трудової книжки, паспорту, ідентифікаційного номеру, листа обліку кадрів, довідку з місця роботи, довіреність та копію паспорту довіреної особи (а.с. 10).

На заяву від 16.09.2015 ОСОБА_1 було направлено лист-роз'яснення про відсутність підстав для призначення пенсії за віком. Ці дії відповідача позивач оскаржив до суду та постановою Московського районного суду м. Харкова від 22.04.2016 суд зобов'язав Управління розглянути заяву позивача про призначення пенсії. Дану постанову позивач подав до Управління разом з заявою від 14.06.2016, в якій просив повернутись до розгляду попередньої заяви від 16.09.2015.

Заява від 14.06.2016 в якій позивач просив повторно розглянути заяву від 16.09.2015 про призначення йому пенсії двічі була предметом розгляду Управління та кожного разу, а саме 21.06.2016 та 09.11.2016 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком підстав відсутності у останнього документу, передбаченого пенсійним законодавством - паспорта (внутрішнього) громадянина України (а.с. 14-17).

Таким чином, судом встановлено, що первісна заява ОСОБА_1 від 16.09.2015 про призначення пенсії за віком кілька разів протягом 2015-2016 років була предметом розгляду Управління, а прийняті за результатами її розгляду рішення Управління - предметом судового розгляду. Проте жодного разу суд не приймав рішення про визнання дій Управління законними, а навпаки, визнавав їх протиправними та зобов'язував Управління розглянути заяву про призначення пенсії позивачеві повторно у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок) затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Згідно п.п. 1.6., 1.7. Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Перелік документів, подання яких є необхідним для призначення пенсії за віком, міститься в п. 2.1. Порядку.

Як вбачається зі змісту протоколу Управління про розгляд спірних питань від 09.11.2016 (далі Протокол), причиною для відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії стала відсутність серед переліку документів, наданих представником позивача, паспорту чи іншого документу, що засвідчує особу ОСОБА_1, його вік та місце проживання. Тут же дано роз'яснення, що належним в даному випадку буде внутрішній паспорт громадянина України (а.с. 16, 17).

З цього можна зробити висновок, що будь-яких інших підстав чи перешкод для призначення пенсії позивачеві, як-то подання документів до неналежного органу, неналежне засвідчення поданих документів, їх подання представником за довіреністю, Управління не вбачає.

Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Аналіз зазначених вище норм дозволяє зробити висновок що можливість реалізації громадянами України права на соціальний захист не може ставитись в залежність від їх місця проживання. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод і це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та включає право громадян на забезпечення їх у старості шляхом отримання, крім іншого, пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України.

З цього приводу слід звернутись і до практики Європейського суду з прав людини, який у п. 51 свого рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 (остаточне 07.02.2014) фактично зазначив, що право на отримання пенсії за віком не може залежати від місця проживання, якщо заявник багато років пропрацював у своїй країні та сплачував внески до системи пенсійного забезпечення.

З погляду на вищевикладене, суд вважає, що відмова відповідача в призначенні пенсії ОСОБА_1 з вказаних в Протоколі від 09.11.2016 підстав є необґрунтованою і протиправною.

При цьому вимога про зобов'язання Управління призначити та виплатити пенсію позивачу починаючи з 16.09.2015 має під собою законну підставу, так як саме у вказаний день ОСОБА_1 вперше звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком, проте відповідач безпідставно, як встановив суд, неодноразово відмовляв у цьому, отже протиправна бездіяльність відповідача є триваючою і такою, що розпочалась 16.09.2015.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 122, 158-163, 167, 186 КАС України, ст.ст. 24, 46 Конституції України, ст.ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, протиправними.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 09.11.2016 про відмову в призначенні та виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсії за віком з підстав відсутності паспорта громадянина України (внутрішнього).

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1 та виплачувати пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 16.09.2015.

Перераховувати пенсію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1, на поточний рахунок № НОМЕР_1 у відділенні № 124 Харківського ГРУ Регіонального управління ПриватБанку, рахунок установи уповноваженого банку № 25602799256107 в ПриватБанку, МФО 351533, код 14360570.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н. НОМЕР_1, судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривню 20 (двадцять) копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд який постановив рішення шляхом подачі в 10-денний строк із дня її отримання апеляційної скарги, з одночасним її наданням до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А.Ю. Скотар