Рішення № 6713937, 11.11.2009, Печерський районний суд міста Києва

Справа № 2-418-1/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді : Вовк С.В.,

при секретарі :Хоменко Р.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» до ОСОБА_1, ОСОБА_2; треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3, Акціонерний комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», про визнання недійсним договорів, третя особа із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2006 року ТОВ «ФКЦСРП» звернулося з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного 3 лютого 2003 року між ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_2; про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного 20 травня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; про визнання за ТОВ «ФКЦСРП» права власності на нежилі приміщення, які є предметом зазначених договорів купівлі-продажу; про вилучення у ОСОБА_2 та передачу ТОВ «ФКЦСРП» нежилих приміщень, які є предметом купівлі-продажу зазначених договорів купівлі-продажу; про зобовязання КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна» провести державну реєстрацію права власності ТОВ «ФКЦСРП» на зазначені нежитлові приміщення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 серпня 2006 року позов ТОВ «ФКЦСРП» було задоволено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2006 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 серпня 2006 року змінено доповнено резолютивну частину рішення та постановлено: стягнути з ТОВ «ФКЦСРП» на користь ОСОБА_2 133150 грн., отриманих за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 року, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 545200 грн., отриманих за договором купівлі-продажу від 20 травня 2004 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 липня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 серпня 2006 року та рішення Апеляційного суду м. Києва залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року було задоволено скаргу ОСОБА_2 про перегляд справи за нововиявленими обставинами: рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 серпня 2006 року, рішення Апеляційного суду м. Києва та Ухвалу Верховного Суду України від 10 липня 2007 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

У звязку з тим, що приміщення, які є предметом позову, були відчужені ТОВ «ФКЦСРП» на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 26 червня 2007 року та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26 червня 2007 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було залучено до розгляду справи як третіх осіб. Приміщення, які Позивач відчужив на користь ОСОБА_3, знаходяться в іпотеці АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», згідно договору іпотеки №1-036/07Ф від 23.10.2007, у звязку з чим АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Під час розгляду справи, третя сторона ОСОБА_4 заявила свої вимоги на предмет позову. ОСОБА_4 просить визнати його право власності на нежитлові приміщення (в літ. А) загальною площею 140 кв.м., розташовані на четвертому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номери кімнат 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23).

Позивач змінив позовні вимоги. У заяві про зміну позовних вимог Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 3 лютого 2003 року між ТОВ «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» та ОСОБА_2 Обґрунтовуючи позов, представник Позивача повідомив, що Договір купівлі-продажу нежилих приміщень між ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_2 укладено всупереч ст. ст. 29, 63 ЦК УРСР, оскільки директор Позивача не мав повноважень на його укладення без окремого рішення зборів учасників та без окремо виданої довіреності, через що договір має бути визнано недійсним з моменту його укладення.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечував повністю, зазначаючи, що повноваження директора підтверджуються копією протоколу №1 зборів засновників ТОВ «ФКЦСРП», а схвалення підписання договору купівлі-продажу директором подальшими діями ТОВ «ФКЦСРП».

Відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про час та місце судових засідань належним чином, але на судові засідання не зявлявся, пояснень не надавав та не забезпечив участі свого представника у процесі.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов та вимоги третьої особи із самостійними вимогами підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 3 лютого 2003 року позивач в особі директора Рудюка С.О., який діяв на підставі статуту, та відповідач ОСОБА_2 уклали Договір купівлі-продажу нежилих приміщень (а.с. 10-11), відповідно до п. 1.1., 1.2. якого предметом Договору були нежилі приміщення, загальною площею 266,3 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ. «А» та складають 3/100 частин домоволодіння (літ. «А» та літ. «Б»), площею 7676,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- вмивальня, площею 1,7 кв.м., позначена на поверховому плані під №2;

- туалет, площею 1,3 кв.м., позначений на поверховому плані під №3;

- зал, площею 117,3 кв.м., позначений на поверховому плані під №12;

- кабінет, площею 22,4 кв.м., позначений на поверховому плані під №15;

- кабінет, площею 25,6 кв.м., позначений на поверховому плані під №16;

- кабінет, площею 16,7 кв.м., позначений на поверховому плані під №17;

- кабінет, площею 16,7 кв.м., позначений на поверховому плані під №18;

- коридор, площею 47,4 кв.м., позначений на поверховому плані під №21;

- л/клітка, площею 17,2 кв.м., позначена на поверховому плані під №11.

Договір купівлі-продажу нежилих приміщень було посвідчено 3 лютого 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик Іриною Геннадіївною та зареєстровано в реєстрі за №353.

Враховуючи, що Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 року було укладено до набрання чинності ЦК України, то при вирішенні спору в цій частині суд застосовує норми ЦК УРСР 1963 року, які були чинні на момент укладання Договору.

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обовязки через свої органи, що діють у межах прав, наданих ним за законом або статутом (положенням).

Згідно із статутом позивача ТОВ «ФКЦСРП», що діяв на день укладення Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 року, вищим органом позивача як юридичної особи є збори учасників, а виконавчим органом директор. Пункт 9.2. статуту визначає, що збори учасників правомочні приймати рішення з будь-яких питань діяльності позивача (а.с. 20).

Відповідно до ч. 4 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», дирекція (директор) діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю в межах, встановлених зазначеним Законом та установчими документами.

На підставі абзацу 4 п. 9.9. статуту ТОВ «ФКЦСРП», в редакції зі змінами та доповненнями, зареєстрованими Печерською районною державною адміністрацією м. Києва за №26209 від 01.02.2001, директор позивача має право без довіреності укладати договори (угоди), інші юридичні акти, вартісна оцінка яких не перевищує 10000 грн. (а.с. 28).

Судом встановлено, що приміщення, продані за Договором купівлі-продажу від 3 лютого 2003 року за 133150 грн., а отже вартісна оцінка Договору перевищує 10000 грн. Таким чином, на укладення Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 року директор позивача повинен був мати відповідну довіреність. Судом встановлено, що такої довіреності директор позивача не мав.

Таким чином, на підставі оцінки всіх наявних доказів, суд приходить до висновку, що директор позивача ТОВ «ФКЦСРП» не мав належним чином оформлених повноважень на укладення Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 року.

Пп. з) пункту 9.6. статуту позивача передбачає, що до виключної компетенції зборів учасників позивача належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10000 грн.

Відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, яка не уповноважена на укладення угоди, або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обовязки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду копію Протоколу №1 зборів учасників ТОВ «ФКЦСРП» від 30 січня 2003 року, в якому йдеться про відчуження нежитлових приміщень, загальною площею 266,3 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежитлової будівлі літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та про доручення директору Рудюку С.О. підготувати всі необхідні документи для оформлення договору купівлі-продажу та підписати цей договір на суму 133150 грн. (а.с. 173).

Сторонами по справі оригіналу зазначеного протоколу суду надано не було.

Із боку представника ОСОБА_2 подано лист відповідь за підписом слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві Бартош М.Л., із якого вбачається, що підписи від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_3 на протоколі №1 зборів учасників ТОВ «ФКЦСРП» від 30.01.2003 року, згідно висновків почеркознавчої експертизи№10881 від 03.11.2006 року, виконанні самим ОСОБА_9 та самою ОСОБА_3

Проте такий доказ, на думку суду, не є переконливим доказом фактичного прийняття зборами рішення, яке відображено в протоколі №1 зборів учасників ТОВ «ФКЦСРП» від 30.01.2003 року, оскільки представник позивача ТОВ «ФКЦСРП» заявила, що збори учасників позивача заперечують наявність зазначеного рішення та надала копію Протоколу №1 зборів учасників ТОВ «ФКЦСРП» від 19 січня 2009 року. У зазначеному Протоколі йдеться про те, що учасники товариства вивчили копію, надану ОСОБА_2 до суду, та визначили, що:

- учасники товариства не приймали рішення про відчуження нежитлових приміщень загальною площею 266,3 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежитлової будівлі літ. «А», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1;

- у документах Товариства оригінал вищезазначеного Протоколу №1 відсутній;

- якість копії не дає можливості встановити справжність підписів учасників;

- справжність копії викликає сумніви у звязку з тим, що копія завірена печаткою приватного нотаріуса, але на копії відсутній посвідчувальний напис, що порушує п. 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5.

Протокол від 19 січня 2009 року підписано належним складом учасників ТОВ «ФКЦСРП», з дотриманням вимог чинного законодавства, порушення при проведенні зборів учасників та складенні протоколу відсутні, у звязку з цим суд бере зазначений протокол до уваги і не бере до уваги копію Протоколу №1 зборів учасників ТОВ «ФКЦСРП» від 30 січня 2003 року.

Судом встановлено, що директор ТОВ «ФКЦСРП», при підписанні Договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 3 лютого 2003 року, діяв з перевищенням своїх повноважень, що збори учасників ТОВ «ФКЦСРП» не приймали рішення щодо відчуження нежитлових приміщень після підписання договору директором.

Представник відповідача ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначив, що про схвалення договору купівлі-продажу свідчать подальші дії позивача ТОВ «ФКЦСРП», а саме: отримання коштів за оспорюваним договором, використання позивачем ТОВ «ФКЦСРП» зазначених коштів для власних потреб, укладення між позивачем ТОВ «ФКЦСРП» та відповідачем ОСОБА_2 договорів про надання комплексу послуг (з постачання електроенергії, забезпечення водою, охорони та ін.) для утримання та обслуговування придбаних відповідачем 2 нежитлових приміщень, зокрема договір від 07.02.2003 року №5.

Відповідно до ч.1 ст. 63 ЦК Української РСР, угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Зазначеною нормою не визначено конкретного переліку дій, які свідчать про схвалення угоди особою, яку представляють, а тому при вирішенні питання такого схвалення суди виходять з оцінки фактичних дій особи, вчинених на виконання цієї угоди, обставин справи та доказів.

Дії, перераховані представником відповідача ОСОБА_2, як дії, що підтверджують схвалення учасниками Позивача договору купівлі-продажу, насправді є діями самого позивача, а не його учасників і відповідно, не можуть вважатися належним підтвердженням схвалення договору купівлі-продажу.

Кошти за договором купівлі-продажу надійшли на рахунок позивача, отриманими коштами розпоряджався директор позивача, як особа уповноважена Статутом на здійснення банківських операцій, передачу приміщень також здійснив директор позивача.

Той факт, що місцезнаходження позивача ТОВ «ФКЦСРП» і зазначені в договорі купівлі-продажу приміщення знаходяться в одній будівлі також не є доказом обізнаності учасників позивача та/або схвалення ними договору купівлі-продажу, оскільки місцезнаходження позивача не співпадає з адресами його учасників.

Ремонт фасаду будівлі, в якій знаходяться приміщення, зазначені в договорі купівлі-продажу, не свідчить про схвалення учасниками позивача договору купівлі-продажу, оскільки ремонт фасаду може здійснюватися незалежно від укладення договорів купівлі-продажу.

У звязку з вищевикладеним, позовні вимоги позивача ТОВ «ФКЦСРП», щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 3 лютого 2003 між ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_2 року підлягають задоволенню.

Оскільки 26 червня 2007 року ТОВ «ФКЦСРП» відчужило спірні нежитлові приміщення третім особам, позивач залишив без розгляду в частині позовних вимог, щодо визнання його права власності, позов про визнання права власності на зазначені приміщення подано третьою особою ОСОБА_4 як власником спірних приміщень.

Представник ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_4 набув право власності на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного з ТОВ «ФКЦСРП» 26 червня 2007 року. Продаж нежитлових приміщень ОСОБА_4 було здійснено відповідно до чинного законодавства, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу між ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_4 ТОВ «ФКЦСРП» було законним власником приміщень на основі рішення Дніпровського районного суду м. Києва, яке набрало законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26 червня 2007 року між ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №3675, та Реєстраційного посвідчення №031508, виданого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна» 4 липня 2007 року, ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення №13 (в літ. А), загальною площею 150,80 кв.м., що складає 2/100 частини від домоволодіння (літ. А та літ. Б), загальною площею 7676,0 кв.м., яке розташоване на четвертому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Третя особа, яка висуває самостійні вимоги, ОСОБА_4 просить визнати його право власності на нежитлові приміщення (в літ. А), загальною площею 140 кв.м., розташовані на четвертому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номери кімнат 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23). Зміна площі та нумерації нежитлових приміщень пояснюється переплануванням, яке відбулося у 2007 році.

Оскільки надано документи, що підтверджують право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення площею 140 кв.м., суд вважає за потрібне розглядати позовні вимоги на визнання права власності на приміщення без врахування його перепланування, оскільки в силу вимог ст.392 ЦК України, власник у випадку спору фактично може предявити позов про визнання його права власності.

Нежитлові приміщення, на які ОСОБА_4 просить визнати його право власності право власності, це зал площею 150,8 кв.м., позначений на поверховому плані під №13. Зазначені приміщення були предметом договорів купівлі-продажу між позивачем ТОВ «ФКЦСРП» та відповідачем ОСОБА_1 від 15 травня 2003 року, та між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 від 20 травня 2004 року.

Договір купівлі-продажу нежилих приміщень було укладено 20 травня 2004 року між відповідачем ОСОБА_1 (продавець) та відповідачем ОСОБА_2 (покупець) (а.с. 14-15). Згідно з п.п. 1.2. цього Договору, предметом Договору були нежитлові приміщення, загальною площею 248,7 кв.м., які розташовані на четвертому поверсі нежилих приміщень літ. «А» та складають 3/100 частин від домоволодіння (літ. «А» та літ «Б»), площею 7676,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- зал, площею 150,8 кв.м., позначений на поверховому плані під №13;

- зал, площею 66,1 кв.м., позначений на поверховому плані під №14;

- сходова клітина, площею 11,3 кв.м., позначена на поверховому плані під №ІІІ;

- тамбур, площею 11,3 кв.м., позначений на поверховому плані під №IV;

- тамбур, площею 7,9 кв.м., позначений на поверховому плані під №V.

Договір купівлі-продажу нежилих приміщень між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик Іриною Геннадіївною та зареєстровано в реєстрі за №1835.

При укладанні зазначеного договору, його сторони виходили з того, що відповідач ОСОБА_5 (продавець) набув права власності на приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15 травня 2003 року, укладеного між позивачем ТОВ «ФКЦСРП» та відповідачем ОСОБА_1

Матеріали справи свідчать про те, що 15 травня 2006 року Городоцьким районним судом Львівської області було винесено рішення по справі №2-446/2006 за позовом ТОВ «ФКЦСРП» до ОСОБА_10, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів та визнання права власності. Зазначене рішення набрало законної сили 25 грудня 2006 року, коли Апеляційний суд Львівської області відхилив касаційну скаргу ОСОБА_2 і залишив рішення Городоцького районного суду Львівської області без змін. Відповідно до рішення Городоцького районного суду Львівської області, визнано недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 15 травня 2003 року між позивачем ТОВ «ФКЦСРП» та ОСОБА_1, та визнано право власності позивача на нежитлові приміщення, які вибули з володіння позивача не з його волі.

Частина 3 ст. 61 ЦПК України встановлює, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини відсутності у відповідача ОСОБА_1 належних правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення на час укладення договору купівлі-продажу, тобто відсутність у ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення, а також обставини вибуття нежитлових приміщень з володіння позивача ТОВ «ФКЦСРП» не за його волею, які мають значення для вирішення даної справи, доказуванню не підлягають.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 придбав майно від особи, яка не мала на це права. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Ст. 388 ЦК України передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, а іншим шляхом.

Таким чином, відповідно до ст. 388 ЦК України, ОСОБА_2 не набув права власності на нежилі приміщення і позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 про визнання його права власності на нежитлові приміщення підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідачем ОСОБА_2 та його представником не було надано належних доказів, які б підтверджували їх заперечення проти позову, а тому, на думку суду, позови позивача ТОВ «ФКЦСРП» та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4, підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 330, 338, 388, 392 ЦК України, ст. ст. 29, 48, 63 ЦК УРСР, ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 4, 8, 10, 11, 14, 59, 60, 61, 158, 159, 208, 209, 212-216, 223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» до ОСОБА_1, ОСОБА_2; треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3, Акціонерний комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», про визнання недійсним договорів, третя особа із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений між ТОВ «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 30780994) та ОСОБА_2, посвідчений 3 лютого 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик Іриною Геннадіївною та зареєстрований в реєстрі за №353.

Позовні вимоги третьої особи, яка висуває самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4, задовольнити :

Визнати за ОСОБА_4 право власності на нежилі приміщення (в літ. А), загальною площею 140 кв.м., розташовані на четвертому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою м .Київ, вул.. Шота Руставелі, 16 (номери кімнат 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23).

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя