Ухвала суду № 67138953, 14.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9540/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.Провадження № 22-ц/780/2739/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 14.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є.М.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

за участю секретаря: Бобка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області надійшла заява про забезпечення позову, в якому просив з метою забезпечення позову накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025, яка належить ОСОБА_3, яка розташована в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; заборонити будь-яким особам вчиняти дії по відчуженню та передачі в користування нерухомого майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025, яка належить ОСОБА_3; заборонити будь-яким особам вчиняти дії по здійсненню будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року заяву заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задоволено частково.

Накладено арешт та заборону на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025, що розташована в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та належить на праві власності ОСОБА_3.

Не погодившись з висновками, наведеними в ухвалі суду, апелянт ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в її задоволені.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка належить на прав власності ОСОБА_3, та прав і свобод інших осіб забезпечення позову не порушує.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006, № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.

Проте, з таким висновком колегія суддів Апеляційного суду Київської області не може погодитись, оскільки суд першої інстанції з порушенням вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України, дійшов до хибного висновку, без встановлення дійсних обставин спору і належної юридичної оцінки доказів.

Так, колегією судді встановлено, що 14 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025 у звязку із чим вказана земельна ділянка не перебуває у власності ОСОБА_3

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження власника у можливості розпоряджатися своїм майном, що іноді призводить до незворотних наслідків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 152 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Колегією суддів встановлено, що на час постановления ухвали про забезпечення позову, тобто станом на 22 грудня 2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:009:0025, площею 0,4751 га, що розташована в межах Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області відповідачу по справі - ОСОБА_3 не належала та у її володінні, користуванні або розпорядженні за будь-яким цивільно-правовим договором не перебувала, а тому у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для постановлення відповідної ухвали.

До того ж, відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006, № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до

уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких

можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних

заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта

користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до

незворотних наслідків.

У порушенні зазначених преюдиціальних вимог суд першої інстанції уваги не звернув чим порушив право власності ОСОБА_2

Крім того, в порушенні вимог ст. 151 ЦПК України, позивачем у заяві про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заявлений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить третій особі не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, які на

момент її розгляду були відсутні, оскільки заходи вживались відносно майна

третьої особи, яка не є учасником судового процесу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач на виконання вимог ч.2 ст. 152 ЦПК України не обґрунтував необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову та не зазначив причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув заяву про забезпечення позову з порушенням порядку, встановленого для його вирішення.

Відповідно до вимог ч.3 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: