Ухвала суду № 67127238, 29.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 752/15341/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4996/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ВолошинаВ.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

при секретарі Куркіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24.09.2011 між ним та ТОВ «Авто Просто» укладено Угоду № 369958, предметом якої є надання Учаснику послуг системи «Авто Так», спрямованих на придбання автомобіля марки «ЗАЗ» моделі «Форца», вартістю 80 860,00 грн. На виконання умов укладеної угоди, позивачем було перераховано на рахунок відповідача платіж за надання послуги відповідачем у розмірі 3% від вартості автомобіля, що склало 2 910,96 грн., а також здійснювалися регулярні платежі на загальну суму 58 760,30 грн. Вважає, що відповідачем не було виконано прийнятих на себе зобов'язань за угодою № 369958, а також в односторонньому порядку підвищено ціну на вищевказаний автомобіль. На заяву позивача до ТОВ «Авто Просто» про розірвання договору та повернення грошових коштів, які були сплачені ним на користь відповідача, ТОВ «Авто Просто» сплачені грошові кошти не повернув.

Просив суд визнати недійсною угоду № 369958 від 24.09.2011, укладену між ним та ТОВ «Авто Просто» та стягнути з відповідача на його користь грошову суму, сплачену на виконання угоди № 369958 від 24.09.2011 у розмірі 58 760, 30 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року в задоволенні позову позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції представник позивача подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховані обставини щодо розірвання 14.04.2015 між сторонами угоди та невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення позивачу ОСОБА_5 частину грошових коштів у розмірі 58 760 грн. 30 коп., які ним були сплаченні на рахунок ТОВ «АВТО ПРОСТО», що підтверджується квитанціями. Отже неналежне дослідження судом цього факту призвело до невідповідності висновку та ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Онищенко О.А. заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 24 вересня 2011 року між ОСОБА_5 і ТОВ "АВТО ПРОСТО" укладено Угоду 369958, предметом якої є надання учаснику програми "АвтоТак" фінансових послуг, спрямованих на придбання автомобіля в групах. Згідно з додатком №1 до зазначеної Угоди ОСОБА_5 отримав право на придбання автомобіля марки "ЗАЗ", модель "Форца», вартістю 80 860,00 грн. Статтею 3 Угоди передбачено зобов'язання відповідача щодо організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками програми "АвтоТак", здійснення адміністративних процедур, необхідних для сплати та передачі автомобіля учаснику. Відповідно до ст. 5 Угоди учасник зобов'язується виконувати зобов'язання, передбачені Угодою, у порядку та строки, визначені Угодою; у ст. 7 визначено, що Угода діє до моменту виконання обома сторонами всіх зобов'язань, передбачених Угодою. На виконання умов Угоди позивач ОСОБА_5 на час виникнення спору сплачено 58 760,30 грн.

Сторонами не заперечувалось, що Угоду 369958 розірвано. Листом від 16 лютого 2016 року ТОВ "АВТО ПРОСТО" повідомило позивача, що сума коштів за Угодою 369958, що підлягає поверненню становить 58 760,30 грн. (а.с.25).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права при зверненні до суду стосується визнання правочину недійсним та повернення (стягнення) грошових сум сплачених на виконання недійсного правочину.

Перевіряючи доводи сторін, надаючи оцінку пред'явлених ними доказів в обґрунтування своїх доводів (заперечень), колегія суддів, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, коли особа вважає, що її право порушене, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

У відповідності до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів - стаття 57 ЦПК України.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Із встановлених судом обставин вбачається, що під час укладення угоди позивач ОСОБА_5 отримав примірник Угоди та додатки до неї, які містять опис послуг ТОВ "АВТО ПРОСТО". Відповідно до ст. 10 Угоди підписання цієї Угоди та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами її умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди й додатків до неї. Протягом тривалого часу позивач виконував умови Угоди, зокрема сплачував регулярні платежі згідно укладеної Угоди на рахунок відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками правочину, що за згодою сторін Угоду № 369958 було розірвано. Листом від 16 лютого 2016 року ТОВ "АВТО ПРОСТО" повідомило позивача, що сума коштів за Угодою 369958, що підлягає поверненню становить 58 760,30 грн. (а.с.25).

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно з'ясував характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб та дійшов обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для захисту порушеного права ОСОБА_5 шляхом визнання угоди недійсною та повернення (стягнення) грошових коштів, сплачених на виконання правочину немає, оскільки угода з моменту укладення і до її припинення (шляхом розірвання) укладена з урахуванням волевиявлення позивача, вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції не враховані обставини щодо розірвання 14.04.2015 між сторонами угоди та невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення позивачу ОСОБА_5 частину грошових коштів у розмірі 58 760 грн. 30 коп., які ним були сплаченні на рахунок ТОВ «АВТО ПРОСТО» не знайшли свого підтвердження. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції розглянув цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог та зазначених ним обставин, що відповідає положенням статей 10 і 11 ЦПК. Заявлений позивачем позов не містить вимог щодо повернення грошової суми, сплаченої на виконання Угоди № 369958 від 24.09.2011, що пов'язані з її розірванням, а тому ці вимоги не були предметом дослідження в судовому засіданні, в якому ухвалювалось рішення суду.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь держави недоплачений розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року в сумі 9,36 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 9,36 грн. судового збору.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Судді: