Постанова № 67125758, 13.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № 922/532/17

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "КОЛОС.", смт Пересічне Дергачівського району Харківської області,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.03.2017

зі справи № 922/532/17

за позовом приватного акціонерного товариства "КОЛОС." (далі - Позивач)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків (далі - Відповідач-1);

товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг", м. Харків (далі - Відповідач-2),

про визнання права власності.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Почтаренка А.А., Шишканова О.А.,

Відповідача-1 - не з'яв.,

Відповідача-2 - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про:

- визнання права власності Позивача на стрілочний перевід № 1 (далі - СП №1) та стрілочний перевід № 2 (далі - СП № 2), що є складовими залізничної гілки, яка входить до складу маслоекстракційного заводу по насінню соняшника загальною площею 11 740,20 кв.м по вул. Центральній, буд. 1 у смт Пересічна Дергачівського району Харківської області, що належить Позивачу відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2012, серія САС № 223781;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.10.2013, укладеного Відповідачем-2 і Відповідачем-1 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 4197 (далі - Договір).

Позивач звернувся до місцевого господарського суду також із заявою про забезпечення позову, якою просив суд:

- заборонити Відповідачу-1 продавати, дарувати, міняти (обмінювати), передавати як вклад (внесок) до статутного капіталу, пайового фонду юридичної особи, у просте товариство, в спільну діяльність та іншим чином відчужувати, передавати в управління, в користування (оренду, ренту, позичку, сервітут, експлуатацію тощо), передавати в іпотеку (заставу) та іншим чином обтяжувати під'їзні залізничні колії загальною довжиною 5024,8 п.м, які знаходяться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Березівське, вул. Березівська, буд. 1-Б (далі - ПЗК) та належать на праві власності Відповідачу-1 відповідно до Договору, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 151595863220, а також вчиняти інші дії, наслідком яких може бути припинення права власності Відповідача-1 та/або виникнення речових прав інших осіб та їх обтяжень на вказані ПЗК;

- заборонити Відповідачу-1 вчиняти прямо або опосередковано дії (зокрема, пломбування, демонтаж, розкомплектування, інше механічне втручання), що можуть мати наслідком зміну технічного стану або складу, інші змін ПЗК, що належать на праві власності Відповідачу-1 відповідно до Договору, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 151595863220.

В обґрунтування зазначеної заяви Позивач зазначив, що у нього виникли підстави вважати, що Відповідач-1 вчиняє дії, спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення у справі, ще до його прийняття шляхом відчуження належної йому ПЗК.

Позивач також вказував, що:

- підставами для звернення до суду в даній справі є заперечення права власності Позивача на складові частини СП №1 і СП №2, а саме - на їх частини від стиків рамних рейок стрілочних переводів до вістря гостряка та протиправне включення до складу об'єкта нерухомого майна, що проданий за Договором, - майна яке належить Позивачу на праві власності, а саме - частини СП №1 і СП №2 від стиків рамних рейок стрілочних переводів до вістря гостряка;

- відчуження Відповідачем-1 належної йому ЗПК під час розгляду даної справи призведе до переходу майна, належного Позивачу, - складових частин СП №1 і СП №2 від стиків рамних рейок стрілочних переводів до вістря гостряка, - на користь третіх осіб, що унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2017 (суддя Прохоров С.А.) згадану заяву Позивача задоволено, стягувачем за цією ухвалою визначено Позивача, а боржником - Відповідача-1.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Здоровко Л.М. і Шутенко І.А.): задоволено апеляційну скаргу Відповідача-1; згадану ухвалу місцевого господарського суду скасовано; в задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову відмовлено; з Позивача стягнуто на користь Відповідача-1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 600 грн.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, ухвалу суду першої інстанції від 13.02.2017 залишити без змін, а судові витрати покласти на відповідачів. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, в тому числі статті 41 Конституції України, статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 43, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), незастосуванням частини другої статті 321 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови і про безпідставність скарги, та просить її не задовольняти.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції, з урахуванням наведених доводів Позивача та вбачаючи наявність зв'язку між згаданими заходами до забезпечення позову і предметом спору, співмірність заходів із заявленими Позивачем вимогами, виходив з обґрунтованості поданої Позивачем заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд у прийнятті оскаржуваної постанови виходив, зокрема, з таких обставин та висновків.

Позивачем на підтвердження належності йому зазначених стрілочних переводів було надано копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Пересічна, вул. Центральна, б.№1, від 17.02.2012, виданого на підставі рішення виконкому Пересічанської селищної ради від 16.02.2012 № 22, і доповнення до свідоцтва про право власності, з яких вбачається, що Позивачу належить під'їзна колія.

Відповідно до наданої Позивачем пояснювальної записки до технічного паспорта ЗПК ПрАТ "Колос" по станції Шпаківка Південної залізниці 01-13- СМП-164-ТП та масштабного плану під'їзної колії М:1:1000 Позивачу належить під'їзна колія, межею якої є сигнальні знаки "Межа під'їзної колії", що встановлені навпроти стиків рамних рейок стрілок № 1 і № 2, до складу якої входять під'їзні колії за №№ 1,2,3,4. Межею під'їзної колії підприємства є сигнальні знаки "Межа під'їзної колії", що встановлені навпроти стиків рамних рейок стрілок №1 і №2.

Разом з тим Відповідачем-2 (продавець) і Відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір, за умовами якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність ПЗК загальною довжиною 5 024,8 п.м; продаж ПЗК здійснена за 447 000,60 грн.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що Відповідач-1 набув права власності на ПЗК на підставі оспорюваного в даній справі Договору, який "на даний час" недійсним у судовому порядку не визнано.

Склад ПЗК підтверджується технічним паспортом ПЗК ТОВ "Березівка" на ст. Шпаківка Південної залізниці (далі - Технічний паспорт), з якого вбачається, що ЗПК Відповідача-1 складається з:

- ходової колії № 1 від ізольованого стику маневрового світлофора МБ через стрілки 1,2,13,5 до стику рамної рейки стрілочного переводу 5, загальною довжиною 3363,30 м, примикає до ст. Шпаківка стрілочним переводом 13 до ділянки колії між стрілками 11 та 17. Знак "Межа під'їзної колії" встановлено на відстані 169,30 м від вістря вістряка стрілочного переводу 13. По існуючій колії повна довжина 3176,80 м, корисна, із заняттям стрілок 1,2,13,5 - 3176 м;

- виставочної колії № 5, по ст. Шпаківка Південої залізниці від стику хвоста хрестовини стрілочного переводу № 21 до стику рамної рейки стрілочного переводу 26 примикає до ст. Шпаківка, з одного боку стрілочним переводом 21-до ділянки колії між стрілочними переводами 17 та 25. Знак "Межа під'їзної колії" встановлено на відстані 30,6 м від вістря стрілочного переводу 21.З другого боку, через стрілочний перевід 26, стрілочним переводом 24 до прийомо-відправочної колії ІІІ. Знак "Межа під'їзної колії" встановлено на відстані 84,5 м від вістря стрілочного переводу 24. Стрілки 21,26 - власність ПЧ-7 Південної залізниці. По всій довжині колії накладки, які скріплюють рейки, демонтовані. Повна довжина 969,60 м, корисна - 849 м;

- уловлюючої колії 8;

- витяжного тупика колії 11, вантажно-вивантажувальної колії 4, обгінної колії 5.

Межею під'їзної ходової залізничної колії 1 є сигнальний знак "Межа під'їзної залізничної колії", який встановлено проти ізольованого стику маневрового світлофору МБ на відстані 4,2 м від вістря вістряка стрілки 9 по рамній рейці.

До колії 1 примикає, серед інших, ПЗК Позивача стрілками № 1ПК 20+84,00 та № 2 ПК 21 + 56,10, які є власністю Позивача. Межею виставочної колії 5 по ст. Шпаківка Південної залізниці, з одного боку, є сигнальний знак "Межа під'їзної залізничної колії", який встановлено проти стику хвоста хрестовини на відстані 30,60 м від вістря вістряка стрілочного переводу № 21, а з другого боку є сигнальний знак "Межа під'їзної залізничної колії", який встановлено проти стику рамної рейки на відстані 4,3 м від вістря вістряка стрілочного переводу № 26.

Договір недійсним не визнавався.

Позивачем не обґрунтовано, а судом першої інстанції не встановлено, яким чином відсутність забезпечення позову шляхом накладення арешту на ПЗК може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення в разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору в частині визнання права власності тільки на СП №1 та СП №2. Крім того, заборона Відповідачу-1 користуватися належним йому майном, у тому числі укладати договори з третіми особами стосовно цього майна, є порушенням права Відповідача, закріпленого статтею 41 Конституції України.

В обґрунтування своєї заяви Позивачем було подано, зокрема, роздруківку з сайту http:/objava.kharkov.ua/realty/12454.html. У відповідному оголошенні не зазначено найменування юридичної особи, якою його було подано; представником Відповідача-1 у засіданні суду апеляційної інстанції наголошувалося, що органами управління Відповідача-1 рішення про відчуження ПЗК не приймалося.

Відповідачем-1 не заборонялося Позивачеві експлуатувати ПЗК. Згаданим листом від 17.04.2015 № 2-04 директор Відповідача-1 повідомив Позивача про те, що ПЗК, яка експлуатується Позивачем, є аварійною "та для подальшого її експлуатування потребується відстеження та підтримання її технічного стану", і вимагав зупинити рух на ПЗК для запобігання виникнення нещасних випадків та аварій.

Накладення арешту на майно Відповідача-1 у повному обсязі може призвести до перешкоджання здійснення ним господарської діяльності та порушення Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, у вигляді порушення правил безпеки експлуатації ПЗК.

Причиною подання касаційної скарги зі справи стала незгода Позивача з відмовою суду апеляційної інстанції у задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову.

Відповідно до положень ГПК України:

- господарський суд, зокрема, за заявою сторони має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (стаття 66);

- позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії. Про забезпечення позову виноситься ухвала (частини перша і третя статті 67).

Як зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову":

- у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб (пункт 1);

- адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається (пункт 3).

З огляду на відповідні законодавчі приписи, з урахуванням наведених правових позицій та з'ясувавши існування зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом спору, співмірність і адекватність таких заходів із заявленими позовними вимогами та можливість утруднення виконання судового рішення в разі невжиття цих заходів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення відповідної заяви Позивача.

Натомість судом апеляційної інстанції у повторному розгляді тієї ж заяви не враховано істотних обставин, що мали значення для правильного вирішення порушеного Позивачем питання.

Так, як вбачається з позовної заяви та інших матеріалів справи, предметом спору в ній (за другою із заявлених позовних вимог) є Договір у цілому, щодо всього об'єкта нерухомості завдовжки 5024 п.м, тоді як Позивач вважає належними йому ділянки даного об'єкту, що є цілісним. З цього випливає, що можливість відчуження Відповідачем-1 названого об'єкту в процесі розгляду даної справи спроможна утруднити виконання рішення у ній в разі повного або часткового задоволення позовних вимог. Наведене не спростовується посиланням апеляційного господарського суду на положення статті 204 Цивільного кодексу України, оскільки, по-перше, саме Договір, як зазначалося, і виступає предметом спору зі справи (за однією з позовних вимог), а по-друге, застосування заходів до забезпечення позову саме по собі і не підтверджує, і не спростовує правомірності оспорюваного Договору, оскільки має іншу мету й призначення: запобігання неможливості виконання судового рішення.

Не знаходить підтвердження за змістом оскаржуваної постанови висновок апеляційного господарського суду про те, що "накладення арешту на майно апелянта (Відповідача-1) у повному обсязі (а саме, під'їзних залізничних колій загальною довжиною 5024,8 погонних метрів та заборона вчиняти будь-які дії мають на меті механічне втручання, може призвести до перешкоджання здійснення 1-им відповідачем господарської діяльності та порушення Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12, 64-67 Статуту) у вигляді порушення правил безпеки експлуатації під'їзних залізничних колій". По-перше, накладення арешту на майно як захід до забезпечення позову в даній справі взагалі не застосовувався (накладення арешту на майно і заборона відповідачеві вчиняти певні дії - це два відмінні один від одного як за правовою природою, так і за своїми правовими наслідками заходи). По-друге, частиною другою статті 321 Цивільного кодексу України передбачена можливість обмеження особи у здійсненні права власності - у випадках і в порядку, встановлених законом. Одним з таких випадків якраз і є застосування заходу до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві вчиняти певні дії щодо розпорядження майном, - з урахуванням того, що така заборона є обмеженою в часі (тимчасовою) та не позбавляє відповідача інших правомочностей щодо відповідного майна, а саме володіння і користування, включаючи нічим, крім його бажання, не обмежену можливість використовувати це майно у власній господарській діяльності. По-третє, з наведеного висновку (твердження) суду апеляційної інстанції абсолютно не зрозуміло, про яке "механічне втручання" (і у що) в ньому йдеться, та до яких конкретно "порушень правил безпеки експлуатації" ПЗК може призвести застосування згаданого заходу до забезпечення позову і з якої причини.

Не можна погодитися й з посиланням апеляційного господарського суду на те, що представником Відповідача-1 неодноразово наголошувалося на тому, що "органами управління ТОВ "Березовка" рішення щодо відчуження залізничних під'їзних колій не приймалось". Неприйняття такого рішення до розгляду справи апеляційною інстанцією, навіть якщо воно дійсно мало місце, саме по собі не означало неможливості прийняття відповідного рішення в процесі розгляду справи.

Водночас судом касаційної інстанції не приймається довод скаржника, пов'язаний із забороною (на думку скаржника) з боку Відповідача-1 експлуатувати ПЗК. Та й суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до дослідження відповідних обставин. Ці обставини, у сукупності з іншими, могли б мати значення для розгляду справи по суті (з точки зору з'ясування того, порушено чи не порушено відповідачами права Позивача), але не для вирішення питання про застосування заявлених у ній заходів до забезпечення позову.

Таким чином, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування наведених положень статей 66, 67 ГПК України, а, скасувавши ухвалу місцевого господарського суду від 13.02.2017 за відсутності підстав, передбачених статтею 104 названого Кодексу, - також і цієї норми процесуального права. Тому відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а згадана ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі.

Згідно зі статтею 49 ГПК України судові витрати в даній справі, пов'язані зі сплатою судового збору з апеляційної та касаційної скарг, покладаються на Відповідача-1.

Керуючись статтями 49, 1119 - 11111, 122 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "КОЛОС." задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 зі справи № 922/532/17 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Харківської області від 13.02.2017 зі справи № 922/532/17 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка" на користь приватного акціонерного товариства "КОЛОС." судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в сумі 1 600 грн.

5. Здійснити поворот виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 зі справи № 922/532/17 у частині стягнення з приватного акціонерного товариства "КОЛОС." на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка" судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в сумі 1 600 грн. - у разі подання приватним акціонерним товариством "КОЛОС." відповідних заяви та довідки.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Харківської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій