Постанова № 67125468, 07.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Справа № 916/1841/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів:Данилової М.В., Швеця В.О.розглянувши касаційні скаргиПриватного акціонерного товариства "Елопак-Фастів" та Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.02.2017у справі № 916/1841/16 Господарського суду Одеської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Елопак-Фастів"доПриватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод"простягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаБєлоусов О.Г.- відповідача Лобанов Р.М.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Елопак-Фастів" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод", в якій просило стягнути з відповідача на свою користь 111 395, 09 грн. боргу, 7 909, 05 грн. інфляційних нарахувань, 3 268, 60 грн. три проценти річних, 11 139, 50 грн. пені за порушення строку оплати товару, 365 094, 50 грн. пені за порушення строку зберігання товару.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору поставки товару № 58/09-В-UKR/TRN-DYA в частині оплати та вивезення товару зі складу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2016 (суддя Никифорчук М.І.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суд від 21.02.2017 (головуючий Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В.) вказане судове рішення скасовано в частині стягнення з відповідача 365 094 грн. пені за порушення строку зберігання товару та розподілу судових витрат. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін та викладено його резолютивну частину у такій редакції:

"Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Елопак-Фастів" 111395,09 грн. заборгованості, 7909,05 грн. інфляційних нарахувань, 3268,60 грн. три проценти річних, 11139,50 грн. пені за порушення строку оплати товару та 2259,83грн. судового збору. В іншій частині вимог відмовити".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Елопак-Фастів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Також, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Ізмаїльський виноробний завод", в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції в частині задоволення позову, рішення місцевого суду - повністю і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Елопак-Фастів" заперечує проти доводів скаржника - Приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" і просить суд залишити її без задоволення.

02.06.2017 на адресу суду від Приватного акціонерного товариства "Елопак-Фастів" надійшли письмові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Приватне акціонерне товариство "Ізмаїльський виноробний завод" не скористалось правом, наданим статтею 1112 ГПК України, не надіслало свій відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Елопак-Фастів", що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 12.01.2009 між Акціонерним товариством "Ізмаїльський винзавод" та Відкритим акціонерним товариством "Елопак-Фастів" (наразі Приватне акціонерне товариство "Елопак-Фастів") було укладено договір поставки товару №58/09-В-UKR/TRN-DYA, за умовами якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю в обумовлені строки товар (висічку) - картонні заготівки "Пюр-Пак", а Покупець - прийняти та оплатити товар.

В пунктах 2.4., 2.6 договору сторони узгодили, що поставка Товару здійснюється Покупцем самовивозом на умовах EXW - склад компанії Елопак м. Фастів, Київська область, згідно Інкотермс-2000, окремими партіями в кількості, асортименті та в строки, вказані в узгодженому Сторонами замовленні, якщо Сторони не домовляться про інше. Покупець зобов'язується вивезти замовлений Товар з місяця поставки протягом 21 календарного дня від дати надходження Товару на склад компанії Елопак. При порушенні Покупцем стандартного 21-денного періоду зберігання Товару на складі компанії Елопак, остання Сторона залишає за собою право застосувати до Покупця штрафні санкції відповідно до п.п.5.2 та 5.3 даного договору.

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не вивіз поставлений йому товар зі складу та не розрахувався за нього.

Задовольняючи позов в частині стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за прострочення оплати товару, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині оплати та вивезення товару зі складу.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в частині стягнення пені за порушення строку зберігання товару, суд апеляційної інстанції послався на те, що акт звірки взаєморозрахунків за 2015 рік, яким зафіксовано борг позивача (том 1, а.с. 190) не є належним доказом у справі, оскільки не містить відомостей про господарську операцію із зазначенням первинних документів, якими вона опосередкована.

Колегія вважає за необхідне звернути увагу на процесуальні порушення, допущені судом апеляційної інстанції при оформленні судового рішення.

Відповідно до вимог статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, до апеляційної скарги відповідачем додано додатковий доказ - копію акту звірки взаємних розрахунків за 2015 рік (т.1, а.с.190), який прийнятий та досліджений судом апеляційної інстанції. При цьому, у своїй постанові суд не навів жодних доводів відповідача щодо неможливості подання цього доказу суду першої інстанції та не надав їм правової оцінки.

В той же час, з протоколів судових засідань суду апеляційної інстанції від 17.01.2017 та 02.02.2017 вбачається, що відповідач в судовому засіданні 17.01.2017 заявив усне клопотання про залучення до матеріалів справи іншого додаткового доказу (акту звірки взаємних розрахунків станом на 17.10.2017), яке судова колегія 02.02.2017, порадившись на місці, ухвалила відхилити, оскільки відповідач не обґрунтував неможливість його подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (т.1., а.с.230, 236).

Таким чином, наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції за аналогічних обставин вибірково застосував вимоги статті 101 ГПК України щодо поданих відповідачем додаткових доказів.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції зроблені з порушенням вимог процесуального законодавства, яке регулює порядок прийняття та оцінки додаткових доказів. Це порушення не могло бути усунуто судом касаційної інстанції, з урахуванням його повноважень, визначених ст. 1117 ГПК України.

Пунктом 3 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезазначене порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційних скарг шляхом скасування постанови з передачею справи на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Керуючись статями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 916/1841/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

В. О. Швець