Ухвала суду № 67124789, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2017 р. м. Київ К/800/51717/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючої - судді Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А., Шведа Е.Ю.,

секретаря Коцюрби В.М.,

за участю представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року по справі №826/10527/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Український фінансовий світ" Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Український фінансовий світ" про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Український фінансовий світ" Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Український фінансовий світ", в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Український фінансовий світ" Гончарова С.І. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04.07.2014 №44992, що оформлено наказом від 18.11.2014 №6; зобов'язати подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві „Комерційний банк „Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_2 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві „Комерційний банк „Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позовні вимоги мотивовані тим, що уповноважена особа Фонду не мала правових підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, таким чином, відповідачами, в порушення норм чинного законодавства, не включено позивача до переліку і в подальшому до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ „КБ „УФС" за рахунок Фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 4 липня 2014 року між публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Український Фінансовий світ"(далі - ПАТ „КБ„УФС" та ОСОБА_2 був укладений договір № 44992 банківського вкладу (депозиту) „Вигідний альянс".

За умовами зазначеного договору, банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 190000,00 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 04.10.2014 та зобов'язується сплачувати проценти за його користування у розмірі 20,00 процентів річних та складається з основної ставки за даною депозитною програмою, яка на дату укладання цього договору становить 20,00 процентів річних. Для обліку вкладу банк відкриває на ім'я вкладника вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1.

Згідно квитанції № TR.59288.2127.373 від 10.07.2014, ОСОБА_2 на вказаний вкладний (депозитний) рахунок перераховані кошти в розмірі 190000,00 грн.

Постановою Правління Національного банку України 14.08.2014 прийняте рішення №491 „Про віднесення ПАТ „КБ„УФС" до категорії неплатоспроможних".

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 69 від 14.08.2014 „Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ „КБ„УФС".

Постановою Правління Національного банку України № 717 від 10.11.2014 „Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ „КБ„УФС" та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 119 від 13.11.2014 „Про початок процедури ліквідації ПАТ „КБ „УФС" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" відкликано банківську ліцензію ПАТ „КБ„УФС" та розпочато процедуру ліквідації.

Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ „КБ„УФС" строком на 1 рік, тобто з 13.11.2014 по 12.11.2015 призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Гончарова С.І.

За результатами засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18.11.2014 складений протокол № 237/14 відповідно до п. 2 якого вирішено погодити рішення уповноваженої особи Фонду па тимчасову адміністрацію ПАТ „КБ „УФС" Гончарова С.І., яким було тимчасово обмежено (заблоковано) виплати по деяким записам у базі даних про вкладників ПАТ „КБ„УФС", що були внесені у період з 01.07.2014 по 16.07.2014 з метою недопущення можливого протиправного відшкодування виплат по зазначеним записам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та рекомендовано уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ „КБ„УФС" Гончарову С.І. звернутися до правоохоронних органів із заявою про виявлені факти збільшення загальної гарантованої суми, що відбулося в період з 01.07.2014 по 16.07.2014.

Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ „КБ„УФС" Гончаровим С.І видано наказ № 6 від 18.11.2014 „Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів", яким визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліку, який додається до наказу.

Листом № 001/2532 від 19.12.2014 „Про визнання правочинів нікчемними" Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ „КБ„УФС" Гончаров С.І. повідомив ОСОБА_2 про те, що правочини, в тому числі договір банківського вкладу № 44992 від 04.07.2014, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що Уповноваженою особою Фонду, під час перевірки було виявлено, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок розбивки „поділу" вкладу іншого клієнта з метою штучного зобов'язання Фонду на відшкодування грошових коштів в межах граничного розміру - 200 000 грн. за рахунок держави.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI(далі - Закон № 4452-VI).

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Згідно із статтею 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульований статтею 27 Закону № 4452-VI, відповідно до якої уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах „Урядовий кур'єр" або „Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

З метою забезпечення прав Фонду, уповноважена особа, як зазначено в частині 2 статті 38 Закону № 4452-VI, забезпечує перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

За змістом частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Загальне поняття нікчемності правочинів наведено в статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом частини першої якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Викладене означає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Таким чином, у розпорядчому рішенні належить вказувати передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним.

У п.п.4, 6 ч.2 ст.37 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.

Частинами 2, 3 статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до п.п.3-6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року № 14(далі - Положення № 14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

У п.п. 2, 4, 6 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з п.10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ від 12.11.2003 року № 492(далі - Інструкція №492), на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Відповідно до п.2.9 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженою Постановою правління НБУ від 01.06.2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов'язані видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордеру) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для включення особи до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є наявність у неї права на відповідний вклад, що має підтверджуватись банківським документом, зокрема квитанцією про внесення коштів на її рахунок.

При цьому, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складання Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як встановлено, внесення позивачем коштів готівкою в розмірі 190000,00 грн. на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1, відкритий ПАТ „КБ „УФС" на підставі укладеного з ним 4 липня 2014 року договору № 44992 банківського вкладу (депозиту) „ВИГІДНИЙ АЛЬЯНС" підтверджується квитанцією №TR.59288.2127.373 від 10.07.2014р., що передбачено спеціалізованими підзаконними нормативно-правовими актами, регламентуючими порядок здійснення банківських операцій, зокрема п.п.1.17, 2.9 Інструкції № 174 та п.10.1 Інструкції №492.

При цьому, платником у вказаній квитанції вказано саме позивача, а призначенням платежу - внесення готівки на депозитний рахунок від 04.07.2014 року № 44992.

Зазначений договір банківського вкладу (депозиту) і здійснені за ним операції були визнані Уповноваженою особою нікчемними на підставі п. 6 ч. 2 ст. 37 та ч. 2, 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, тобто у зв'язку зі здійсненням перевірки їх законності, виявленням, що такі операції були здійснені банком внаслідок дроблення суми на рахунку іншого клієнта, призвели до неплатоспроможності Банку, до надання позивачу переваг перед іншими вкладниками, а також у зв'язку з необхідністю звернення Уповноваженої особи до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення,

Колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачами доведені обставини, які б підтверджували наявність причинно-наслідкового зв'язку між правочином, укладеним позивачем з ПАТ „КБ „УФС", і неплатоспроможністю банку та/або недобросовісність позивача при його укладанні чи наявність будь-яких інших правових підстав, прямо визначених ст. 38 Закону № 4452-VI.

Отже, судам необхідно перевірити обґрунтованість підстав визнання правочину нікчемним, надавши оцінку вказаним обставинам у мотивувальній частині рішення.

Разом з цим, з метою відновлення прав позивача, про захист яких він просить, колегія суддів вважає за необхідне прийняти постанову відповідно до частини 2 статті 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі „Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності „небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути „ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі „Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Крім того, суди не врахували, що зарахування коштів на рахунок позивача відбулось до прийняття постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 року №491 „Про віднесення ПАТ „КБ„УФС" до категорії неплатоспроможних".

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вищенаведеного судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі як судом першої інстанції та і судом апеляційної інстанції, що являється порушенням ст.ст.159,195 КАС України.

Відповідно до ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, що не дає можливості суду касаційної інстанції визначитися у правильності їх висновків та правовій оцінці обставин у справі.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: